WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Українська медицина та фармація в XVIII, XIX та на початку XX століття (науковий реферат) - Реферат

Українська медицина та фармація в XVIII, XIX та на початку XX століття (науковий реферат) - Реферат

визнавався задовільним, то здобувачу присуджувався ступінь магістра фармації.
Повелінням імператора Олександра II (1871) аптекарський фах був дозволений і жіноцтву. Жінкам надавалось право на здобуття фармацевтичних ступенів від аптекарського учня до провізора. В той же час не дозволялось прослуховування дворічного фармацевтичного курсу при університетах. Цікаво, що на іспитах оцінка виставлялась за двобальною системою - "задовільно" та "незадовільно". Особи, які незадовільно складали іспити, позбавлялись права одержання бажаного ступеня або звання. У виняткових випадках особа, яка блискуче складала іспити і виявляла надзвичайно ґрунтовні знання, могла отримати диплом і свідоцтво із зазначенням, що вона пройшла випробування з "відзнакою".
Необхідно відмітити, що аптечна справа в Російській імперії підлягала досить жорсткій державній регламентації. В 1836 р. Миколою І був "высочайше" затверджений новий "статут аптекарский", котрий зберігав своє значення упродовж всього XIX століття.
Статут містив 47 параграфів, які об'єднувались у п'ять розлілів:
1) Порядок заведення, улаштування й передачі аптек.
2) Внутрішній устрій аптеки.
3) Порядок внутрішнього управління аптек, заготівлі та відпуску ліків.
4) Права та обов'язки фармацевтів.
5) Відповідальність фармацевтів.
В першому розділі дозволялось відкривати казенні аптеки тільки за розпорядженням Міністерства внутрішніх справ, вільні ж - з дозволу Медичного департаменту цього ж Міністерства. До 1918 р. управління медициною та фармацією здійснювалось Міністерством внутрішніх справ.
Відкривати й утримувати аптеку дозволялось кожному бажаючому, якщо він мав фармацевтичне звання аптекаря або провізора. Якщо ж власник не відповідав цим вимогам, то повинен був найняти управителя аптеки з відповідним званням.
Другий розділрегламентував обов'язкові приміщення і необхідні лікарські засоби. До приміщень відносились: рецептурна кімната, матеріальна кімната, лабораторія, сухий підвал, льодовник і сушарня для лікарських рослин, "пристойне сухе місце" для зберігання трав, квітів, коріння та інше. Наголошувалось, що отруйні речовини повинні зберігатися окремо від решти ліків під замком та з печаткою аптекаря або управителя. Для зважування отруйних речовин слід було використовувати спеціальні ваги.
В третьому розділі визначався штат аптеки, порядок прийому та звільнення персоналу, контроль за виготовленням лікарських засобів, відпуск медикаментів та правила їх реєстрації. Четвертий розділ регламентував права та обов'язки власників вільних аптек. Параграф 33 застерігав, що власники та управителі аптек повинні були "честного й незазорного поведения" і суворо стежити за тим, аби:
1. підлеглі їм фармацевти сумлінно виконували посадові обов'язки, вели себе добре і з клієнтами поводились ввічливо, а учні встигали з фармації;
2. аптека мала свіжі й до лікарського вжитку придатні матеріали;
3. медикаменти виготовлялись обов'язково за фармацевтичними правилами;
4. складні ліки готувались винятково аптечною лабораторією, а не купувались;
5. під час контрольного огляду аптек Лікарськими управліннями контролерам показувати усі відділення, матеріали та ліки.
Параграф 35 забороняв виписувати ліки й здійснювати лікування недужих, окрім невідкладних випадків, коли потрібна невідкладна допомога, а поблизу немає лікаря.
Розділ п'ятий передбачав відповідальність фармацевтів. Передбачалось, що аптекарі, провізори та аптекарські помічники, які одержували багаторазові зауваження й догани, за рішенням медичної ради позбавлялись права на фармацевтичну практику в залежності від провини: на рік, кілька років або ж назавжди.
В 1861 р. в Російській імперії скасовується кріпацтво і створюються місцеві органи самоврядування (земства з 1864 року). Вони були відразу створені на Лівобережній Україні. У трьох правобережних українських губерніях - Київській, Волинській, Подільській земства були створені лише 1911 р. В їх підпорядкування було передано наявні медичні заклади, які раніше були підпорядковані Приказам громадського призріння. Медицина того часу увійшла в історію як земська медицина. В її розвитку виділялось два етапи. Перший - початковий (роз'їздний) - характеризувався виїздною, в більшості випадків фельдшерською допомогою для сільського люду. Територія була поділена на дільниці, де проживало 150-200 тисяч людей, радіус обслуговування досягав більше 100 кілометрів. В основному велася боротьба з епідеміями. Сучасники так характеризували цей період. "Загальна характеристика її складається в тому, що лікар завжди в подорожі, а хворі ніколи не знають, де його шукати". Наприкінці XIX століття земські губернії поповнювались молодими лікарями, які після закінчення університетів добровільно їхали у сільську місцевість, щоб надавати медичну допомогу селянам. В цей період земства будують лікарні і хворі отримують можливість стаціонарної допомоги. Суттєвим досягненням стало зменшення радіусу дільниць (чисельність населення дільниці в кінці XIX - на початку XX століття пересічно становила 28 тисячі). На Україні найбільш укомплектованими лікарями вважались Чернігівська та Полтавська земські губернії.
Попри окремі недоліки земська медицина відіграла в історії медицини помітну роль. Це була організація, яка за рівнем наближення до широких мас сільського люду наукової, зокрема, хірургічної допомоги, в ті часи не мала аналогів у жодній країні світу. Матеріали дільничих лікарів щодо захворюваності, склали виразну картину поширення хвороб серед людей. Земську санітарну статистику на Міжнародній гігієнічній виставці в Дрездені в 1911 році було визнано зразковою.
З розвитком земської медицини виникло питання і про земські аптеки. Це були невеличкі аптеки при лікарнях (біля 2500), в яких хворих забезпечували найпростішими ліками. Обладнані земські аптеки були доволі невибагливо, обслуговувались фельдшерами. Тривалий час у сільській місцевості аптек майже не було. Пояснювалось це тим, що, за монопольним правом, їх відкривали лише у містах, оскільки право на відкриття аптек надавалось винятково провізорам. У 1881 р. було прийнято закон, згідно якого дозволялось відкривати аптеку у селі не лише провізору, а й помічникові провізора. Сільська аптека не мала лабораторії. Її власники не мали права навчати аптекарських учнів. Значну громадську роль для земської медицини відігравали Пироговські з'їзди лікарів, які відбувалися кожні два роки. Важливе місце у діяльності Пироговського товариства також займали питання аптечної справи. Внаслідок економічної відсталості Росія не мала власної фармацевтичної промисловості. Майже 70 % медикаменів завозилось з-за кордону. В зв'язку з
Loading...

 
 

Цікаве