WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Дерматоміозит (поліміозит). - Реферат

Дерматоміозит (поліміозит). - Реферат

ДМ/ПМ.
1. Типові шкірні прояви.
2. Прогресуюча слабкість у симетричних відділах проксимальних м язів кінцівок за даними анамнезу чи при обстеженні.
3. Підвищення концентрації одного чи більше сироваткових м язових ферментів.
4. Міопатичні зміни при електроміографії.
5. Типова картина поліміозиту при біопсії м язів.
6. Зростання креатинурії.
7. Об єктивні ознаки зменшення м язової слабкості при лікування кортикостероїдами.
При наявності першого і будь-яких трьої з наступних чотирьох критеріїв можна говорити при "визначений" діагноз ДМ.
Морфологічні зміни в біоптатах шкірно-м язових лоскутів.
Біопсія шкірно-м язових лоскутів проводиться в усіх випадках для підтвердження кінцевого діагнозу. Зазвичай виявляють прояви запалення між м язовими волокнами і навколо дрібних судин у поєднанні з некрозом м язових волокон і їх регенерацією. При поліміозиті відбувається інфільтрація ендомізія клітинами хронічного запалення. Більшість із цих клітин є цитотоксичними CD8+ Т-лімфоцитами. При дерматоміозиті визначається дещо інша картина: інфільтрат із клітин хронічного запалення спостерігається як довкола дрібних судин, так і в ендомізії та складається переважно з CD8+ Т-лімфоцитів і CD4+ Т- і В-лімфоцитів. При хронічному процесі м язові волокна атрофуються, збільшуються ділянки фіброзу ендомізія і перимізію, зустрічаються м язові волокна різного діаметру з великим числом ядер в них.
Електроміографічне дослідження.
На електроміограмі при дерматоміозиті чи поліміозиті визначаються поліфазні потенціали дії м язових волокон (ПДМВ) з низькою амплітудою і короткою тривалістю. Швидкість проведення імпульсу по нервовому волокну не порушується.
Зважаючи на частий зв язок ДМ і злоякісних пухлин, які клінічно не відрізняються від ідіопатичного ДМ, лікар повинен дотримуватися правила - виключати злоякісну пухлину у любого пацієнта з клінічною симптоматикою дерматоміозиту чи поліміозиту. Обстеження повинно включати обов язково ретельний збір анамнезу, об єктивне обстеження (молочних залоз, передміхурової залози, легень, органів шлунково-кишкового тракту), аналіз калу на приховану кров, оглядову рентгенограму грудної клітки, мамографію або УЗД молочних залоз і стандартні лабораторні тести.
Зміни лабораторних показників:
" Неспецифічні зміни:
- підвищення активності м язових ферментів;
- підвищення ШОЕ (у 50% хворих).
" Неспецифічні для міозиту автоантитіла:
- антинуклеарні антитіла (АНА) (50-80%);
- антитіла до РНК (змішані захворювання сполучної тканини і оverlapping-syndrome);
- антитіла до РМ-Scl (поєднання поліміозиту із склеродермією)
- анти-Ku-антитіла (поєднання поліміозиту із склеродермією)
" Аутоантитіла, специфічні для міозиту (табл. 5.29).
Таблиця 5.29.
Аутоантитіла, специфічні для міозиту.
Аутоантитіла Антиген Частота поширеності при ДМ/ПМ (%) Клінічні прояви HLA
Антитіла до синтетази (анти-Jo-1) Аміноацил-тРНК-синтетаза 20-50% Антисинтетазний синдром DRw52, DR3
Анти-SRP-антитіла Частинки, що розпізнають сигнал <5% Важкий, резистентний ПМ DRw52, DR5
Анти-Mi-2-антитіла ? 5-10% Класичний ДМ DRw53, DR7
Виявлення певних автоантитіл допомагає у розпізнаванні і прогнозування захворювання і можливий клінічних проявів. Так, антитіла до синтетази (анти-Jo-1) характеризують гострий початок захворювання, здебільшого весною, в клініці переважають симптоми поліміозиту, зростає ризик інтерстиціального ураження легень (у 50-60% хворих), синдрому Рейно, артриту, капіляритів; відповідь на прийом глюкокортикоїдів відносно сприятлива.
При проведенні диференціальної діагностики ДМ потрібно диференціювати насамперед від запальних міопатій:
Токсичні і медикаментозні міопатії
Нервово-м язові захворювання (м язові дистрофії, зокрема Дюшена, боковий аміотрофічний склероз)
Ендокринні порушення ( гіпотиреоз, гіпертиреоз, акромегалія, хвороба Іценко-Кушинга, хвороба Аддисона)
Інфекційні міозити
Інші ревматологічні захворювання (ревматична поліміалгія, системні васкуліти тощо)
Саркоїдоз, електролітні розлади, порушення харчування.
Лікування. Препаратами вибору в лікуванні ДМ або ПМ є глюкокортикоїди. ЯК, правило, преднізолон призначають по 1-1,5 мг/кг/добу в декілька прийомів, і ця доза зберігається до настання ремісії захворювання (зменшення м язової слабкості і повернення м язових ферментів до норми). Потім дозу поступово зменшують під контролем клінічних показників. Препаратом вибору при лікуванні ДМ є преднізолон. Протипоказаний тріамцінолон (полькортолон), оскільки він може посилювати м язову слабкість (серед його побічних ефектів - здатність викликати міопатичний синдром). При гострому перебізі ДМ доза глюкокортикоїдів коливається від 80 до 120 мг/добу (на еквівалент преднізолону). При підгострому перебізі середні добова доза становить 60-80 мг, при загостренні хронічного процесу - 30-40 мг/добу.
Застосування імунодепресантів проводять при загрозливих для життя станах і при неефективності стероїдів. Найчастіше використовують метотрексат і азатіоприн (2-3 мг/кг/добу). Метотрексат застосовують за різними схемами (7,5-15 мг на тиждень перорально або довенно). Оптимальні дози препаратів витримуються 4-8 тижнів, а потім доза знижується до підтримуючої, яка призначається тривало (роками).
Амінохолінові препарати (делагіл, плаквеніл) використовують як "амортизатори" розвитку загострень при зниження дози глюкокортикоїдів. Призначають делагіл по 0,25 г 1 раз в день, або плаквеніл 0,2 г 1 раз в день (увечері).
Хворим з ДМ оказаний прийом вітамінів групи В, кокарбоксилази, АТФ. Для посилення м язової сили і збільшення об єму мязів застосовують анаболічні гормони: нероболіл, силаболіл, дураболіл тощо по 1 ін єкції д/м 1 раз в 10 днів, на курс 3-4 ін єкції; курси проводити щоквартально.
При ДМ, ускладненому кальцинозом, рекомендується застосування комплексонів, що утворюють розчинні з єднання з іонами кальцію і сприяють виділенню їх з сечею. Зокрема застосовують двонатрієву сіль етилендіамінтетраоцтової кислоти (Na2ЕДТА). Препарата вводиться довенно на 400,0 мл ізотонічного розчину натрію хлорид або 5% розчину глюкози в дозі 250 мг щоденно впродовж 5 днів з 5-денними перервами (на курс 15 процедур). Такі курсиповторюють 3 рази на рік.
При хронічному перебізі ДМ і відсутності симптомів загострення показана фізіотерапія: електрофорез гіалуронідази, лідази, парафінові аплікації тощо. Санаторно-курортне лікування не проводиться.
Прогноз. 5-річне виживання при ідіопатичному ДМ/ПМ і у поєднанні із дифузними захворювання сполучної тканини при своєчасному застосуванні глюкокортикоїдів становить 85%. У хворих на ДМ/ПМ у поєднанні із злоякісними утвореннями значно гірший. Виживання також залежить від серологічних груп пацієнтів. У хворих, в яких визначаються анти-Mi-2-антитіла, прогноз вельми сприятливий, а 5-річне виживання перевищує 90%. Найбільш поганий прогноз у пацієнтів із анти-SRP-антитілами: 5-річне виживання в них становить менше 30%.
Профілактика. Профілактика ДМ насамперед вторинна, спрямована на попередження загострення захворювання. Слід уникати травм, операцій, інфекцій, переохолоджень, щеплень, лікарських препаратів, на які відзначалися побічні реакції, контакту із хімічними речовинами тощо. Жінкам слід уникати вагітностей.
Loading...

 
 

Цікаве