WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Відкриті пошкодження. Рани - Реферат

Відкриті пошкодження. Рани - Реферат

радіація). Множинними частіше бувають забиті, укушені та вогнепальні рани.
Кожна рана супроводжується порушеннями тканин за межами рано-вого каналу чи порожнини. Вони можуть бути легкими, оборотними, у вигляді струсу клітин, чи тяжкими, з серйозними порушеннями кровообігу в них, що згодом може призвести до їх змертвіння. Залежно від величини та зони ушкодження тканин виділяються рани з малою зоною ушкодження - різані, колоті, частина рубаних; рани з великою зоною ушкодження - забиті, розміжчені, укушені, рвані і, особливо, вогнепальні. Рани, які мають вхідний та вихідний отвори, називаються наскрізними. Рани, що супроводжуються пошкодженням великих магістральнихсудин, нервових стовбурів, суглобів, порожнин тіла та внутрішніх органів, або інфікуються, або ж супроводжуються пошкодженням іншої природи (опіки тощо) мають назву ускладнених. Вони значно небезпечніші за не-ускладнені.
Рани з великою зоною ушкодження тканин, складною формою рано-вого каналу (порожнини) називаються також складними. Рани з малою зоною ушкодження вважаються простими. Складні рани - це переважно рвані і розміжчені, вогнепальні.
З урахуванням прилеглих до рани порожнин тіла чи суглобів рани діляться на проникаючі (в порожнину - черевну, плевральну, черепа, суглоба) і непроникаючі.
Рани класифікують також залежно від давності їх виникнення. Рани, що нанесені не давніше як 12 -24 год тому, вважаються свіжими, нанесені понад 24 год тому - несвіжими.
Клінічна симптоматика рани, перебіг і тип загоювання її та прогноз на видужання потерпілого визначаються індивідуальними особливостями хво-рого, характером рани, ступенем та видом мікробної контамінації її, дав-ністю, а також її локалізацією.
Клініка ран. Рана спричинює в організмі потерпілого загальні та місцеві розлади, які широко варіюють за силою та частотою залежно від особливостей і стану самого організму хворого, рани і її локалізації та навколишніх умов середовища.
Головними проявами рани є біль, кровотеча, зяяння рани чи тканинний дефект та порушення функції органа (організму). Серед загальних порушень найчастішим є синдром болю. Його не буває лише у людей з порушенням функції ЦНС унаслідок хвороби чи травми (сирингомієлія, третинний сифіліс, травматична чи пухлинна блокада больової чутливості, переривання провідності на рівні спинного мозку тощо). Іноді болю не відчувають у момент ураження люди, що перебували у цей час в стані різкого емоційного напруження, алкогольного чи наркотичного сп'яніння.
Біль виражений більшою мірою у людей з неврівноваженою нервовою системою, з переважанням процесу збудження, у дітей та молодих людей;
у осіб з великою зоною пошкодження тканин та у разі нанесення їх тупими предметами (масивне пошкодження нервових елементів), а також тоді, коли рани локалізуються на кистях, обличчі, грудях, статевих органах, промежині. Біль відчувається сильніше на передній поверхні тулуба, а на кінцівках - на внутрішніх. З інших загальних реакцій організму на рану частими є напруження нервової та ендокринної (з гіперсекрецією катехол-амінів) систем, порушення функції серцево-судинної системи та метаболізму (блідість, прискорення пульсу, спрага тощо), які в деяких хворих зу-мовлюють непритомність або шок. Непритомність частіше буває у людей з лабільною нервовою системою (ней-роциркулярною дистонією) і може спостерігатись навіть при невеликій рані. Вона пояснюється гострим по-рушенням живлення мозку і проявляється нудотою, потемнінням у очах, дзвоном у голові, зблідненням та короткочасною втратою притомності. Хворий опритомнює у разі надання йому горизонтального положення, застосування збудливих речовин та забезпечення вільного доступу свіжого повітря.
Шок виникає переважно у разі тяжких поранень (забиті, рвані та роз-міжчені рани з травматичною ампутацією чи скальпуванням, які супровод-жуються не тільки сильним подразненням мозку, але й кровотечею).
Локалізація рани також відіграє велику роль у розвитку шоку. Зокре-ма, найчастіше ускладнюються шоком рани з великою зоною ушкодження, що локалізуються на кінцівках (стопа, кисть), у ділянці суглобів, промежини і статевих органів, а також живота. Багато ран, особливо з малою зоною ушкодження тканин, окрім болю, не супроводжуються клінічно помітними загальними порушеннями.
Місцеві прояви ран та їх клінічні ознаки дуже залежать від походжен-ня, характеру їх, локалізації розташування довгої осі рани відносно так званих ліній Лангера, а також від загального стану потерпілого.
Головний місцевий симптом ран - кровотеча. Але за пошкодження не-великих судин, якщо не порушена система згортання крові (гемофільний синдром), кровотеча не буває великою і незабаром спонтанно зупиняється внаслідок утворення тромбів, які закривають отвір судин. За інших рівних умов кровотеча завжди більша з різаних та рубаних ран, ніж з ран, що нанесені тупим знаряддям. Це пояснюється малим пошкодженням тканин у разі перших і масивним - у разі других. За останніх утворюється багато факторів згортання крові та спостерігається закручування внутрішньої оболонки судин. Рани обличчя, голови, промежини та статевих органів супроводжуються сильнішою кровотечею, ніж рани інших локалізацій, унаслідок доброго кровопостачання цих ділянок. Різані та рубані рани мають рівні краї, поверхня їх дуже кровоточить. Забиті, рвані та розміжчені рани мають нерівні, зазубрені та розчавлені краї, з крововиливами в них і навколишні тканини. У ранах є згустки крові. Якщо великі судини не пошкоджені, такі рани можуть бути навіть "сухими".
Рани скальповані та клаптеві дуже кровоточать. Колоті рани майже не супроводжуються кровотечею, якщо рановий отвір закритий кров'яним згу-стком. Також мало кровоточать рани укушені. Отруєні рани супроводжу-ються незначною кровотечею, якщо отрута (змії чи хімічна) підвищує згортання крові, якщо ж навпаки (буває у разі укусу гримучої змії, гадюки), - кровотеча буває сильною.
Зяяння рани (розкриття) залежить від напрямку осі її стосовно ліній на-тягання шкіри, напрямку скоротливих (еластичних) волокон, еластичності тканин, глибини та об'єму втраченої тканини. Різані та рубані рани, які не супроводжуються втратою тканини і нанесені паралельно до напрямку еластичних елементів шкіри (ліній Лангера) та м'язових волокон, не зяють і, навпаки, зяяння їх велике у разі перпендикулярного
Loading...

 
 

Цікаве