WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Від ятрохімії до хіміотерапії засобів - Реферат

Від ятрохімії до хіміотерапії засобів - Реферат

забавилась тільки нервова. Виходячи з цього Ерліх прийшов до висновку: якщо є такий барвник, який здатний вибірково забарвлювати якусь тканину, то повинен існувати і такий барвник який закрасить тільки мікробів, що знаходяться в організмі хворого. Саме це наштовхнуло його на думку, про очищення організму від бактерій за допомогою "магічної кулі" т.б. нового синтезованого барвника, який вибірково буде зв'язуватися з мікроорганізмами і тим самим вбивати його, не діючи на тканини людського організму. На роботу Ерліха звернуло увагу одне акціонерне товариство по виробництву барвників і запропонувало Ерліху стати на чолі інституту у Франкфурті-на-Майні. Ця пропозиція була прийнята.
Почалася щоденна важка праця в пошуках барвників, здатних вбивати трипаносом - найпростіших організмів, які викликають "сонну" хворобу африканців.
В цих пошуках Ерліх дослідив більше 500 різних барвників. Був момент, коли давалося надія покинула вченого на пріоритет створення препарату. Мова йде про одержаний препарат отоксил.
Автори доказували, що новий препарат ефективно виліковує "сонну" хворобу, т.б. вбиває трипаносом. Необхідно було перевірити правдивість цього твердження.
У важку хвилину Р.Кох прийшов на допомогу учневі і сам відправився в Африку для перевірки ефективності атоксилу. Результати було слідуючи: вилікування хвороби було досягнуто дорогою ціною - ціною сліпоти африканців.
Патентований атоксил виявився отрутою, яка н пройшла відповідного фармакологічного контролю. Препарат не міг вживатись як лікарський засію і тому був забутий... Крім П. Ерліха, який рахував, що оскільки атоксил здатний вбивати трипаносом, необхідно лише змінити структуру для усунення токсичності.
Багато препаратів було досліджено і лише 606-й проявляв виражену активність по відношенню трипаносом при відносно малій токсичності. За свою магічну дію новий препарат він назвав "сальварсан" (від лат. "сальваре" - спасати).
Пізніше дослідив Ерліх препарат на кроликах, заражених сифілісом. Сальварсан убивав спірохет і виліковував кроликів.
І все ж сальварсан не був позбавлений недоліків, для "виправлень" потрібно було 4 роки настирливої праці. За ці роки Еріх втрати друга і вчителя Р. Коха, який помер у 1910 році, і дослідив біля 300 аналогів сальварсану.
У 912 році був одежний бажаний препарат, названий неосальварсаном, він був менше токсичним від сальварсану. Створення неосальварсану ознаменувало почато нової ери в лікування інфекційних хвороб і відкрило людству принципово новий шлях створення нових лікарських засобів.
Підтвердженням цього служить історія створення сульфаніламідів.
У 1908 році, коли весь світ захоплювався роботами П. Ерліха і І.Мечнікова, віденський студент-хімік П.Гельмо в пошуках вихідних продуктів для створення стійких барвників синтезував сульфаніламід. У 1932 році був патентованим основний азобарвник пронтозил. Пронтозил досліджувався н оатибактеріальну активність Гергардом Домагком.
В СРСР пронтозил був відомий під назвою "червоний стрептоцид". З відкриттям пронтозилу почалась нова ера - гра сульфаніламідів.
Пізніше було доказано (подружжя Трефу ель, Париж), що пронтозил не діє на мікроорганізми в пробірці і стає активним лише в організмі, де розщеплюється з утворенням вільного сульфаніламіду, тієї самої сполуки, які одержав у 1908 році Гальма і про фармакологічні властивості якої він нічого не знав, так як займався барвниками.
Таким чином, було встановлено, що саме сульфаніламід проявляє антибактеріальну дію і визначає хіміотерапевтичну активність пронтозилу.
І зараз одержано багато сульфаніламідних засобів, особливо ефективними є препарати тривалої дії: сульфапіридазин, сульфадиметоксин, комбіновані препарати: бісептол і його аналоги. Крім того є сульфаніламіди не тільки протимікробної дії, але проявляють і іншу дію (сечогінну, протидіабетичну).
З появою сульфаніламідів, здавалося би, була знайдена "магічна куля" про яку мріяв П.Ерліх. Дійсно, маючи широкий спектр дії, вони були зручні в застосуванні - їх можна було приймати в таблетках. І виготовлення цих препаратів було відносно дешевим.
Але в практичному застосування сульфаніламіди, при лікуванні різних захворювань, проявляли побічну дію, а їх використання приводило до розвитку стійких форм мікроорганізмів, причому стійкість мікроорганізмів швидко передавалась по спадковості. Крім того, вже у 1937 році були описані ускладнення при прийомі білого стрептоциду, що супроводжувались загальною слабістю, лихоманкою, шкірними висипами. Пізніше по мірі створення нових сульфаніламідів число ускладнень росло.
На зміну СА прийшли нові, більш сильніші засоби - антибіотики, які вважаються "чудодійними засобами" нашого віку.
Згадаємо появу першого з антибіотиків - пеніциліну. Його називали не інакше як чудодійним. Навіть в наукових працях з'явились такі визначення, як "ера антибіотиків". Багато хто був переконаний, що збулись передбачення П.Ерліха і людство знайшло "магічну кулю" яка здатна стати панацеєю при інфекційних захворювання. Для цього були всі основи. Адже пеніцилін подавляв ріст більшої кількості мікроорганізмів, збудників запалення легень, менінгіта, ангіни, гонореї, сифілісу і практично був не токсичним. Міліони врятованих людей - краще тому підтвердження.
В наш час напевно не знайдеться люди яка б було не знайом з пеніциліном і історією його відкриття англійським мікробіологом О.Флемінгом. І. Флорі і Рейном, які організували виробництво пеніциліну.
Поглиблене вивчення пеніциліну і результати практичного застосування розвіяли міф про його всемогутність. Так, він був у багато разів активнішим сульфаніламідів і мав порівняно широкий спектр дії, але... він не впливав на збудників таких важких інфекцій, як туберкульоз, черевний тиф, дизентерія, бруцельоз.
Заповнив цей пробіл "молодший брат" пеніциліну - стрептоміцин, "Дітище" американського мікробіолога З.Вакамана.
Предісторя цього відкриття була простою. Епідеміологи і мікробіологи давно встановили, що багато мікроорганізмів, які викликають тиф, холеру, дизентерію, туберкульоз та ін., попавши в грунт через деякий час гинуть. На основі робіт Л.Пастера можна було вважати, що це прояв антагонізму міжмікроорганізмами. Відкриття О.Флемінга ще раз підтверджувалося про те, що якісь грутові мікроорганізми здатні виробляти речовини, які вбивають патогенні мікроорганізми.
У 1939 році Ваксман із своїми працівниками взявся відповісти на нелегке питання: які саме грунтові мікроорганізми вбивають туберкульозну паличку. Ними виявились променисті грибки - актиноміцети. Речовина, яка виділилась один із видів актиноміцетів, була досліджена на тваринах. Токсичність була висока, але пошуки продовжувались.
У 1942 році вдось виділити штам променистого грибка, який продукував речовину яка мала помірну токсичність і вбивала туберкульозну паличку. По назві штама грибка (стрептоміцес гризень) цю речовину було названо стрептоміцином.
Тоді ж Вакс ман запропонував називати всі речовини, що виробляються мікроорганізмами для зниження чи порушення розвитку своїх противників, антибіотиками (в перекладі з грецької "анти" - проти, "біос" - життя), вкладаючи в це визначення суть "життя - проти життя". З цих пір цей термін використовуються для позначення речовин, які одержуються із мікроорганізмів, рослин, тваринних тканин чи навіть синтетичним шляхом, здатних вибірково вбивати
Loading...

 
 

Цікаве