WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Епізоотична обстановка, діагностика, лікування та профілактика паразитарних хвороб тварин - Реферат

Епізоотична обстановка, діагностика, лікування та профілактика паразитарних хвороб тварин - Реферат

сільськогосподарських. Імунізація диких тварин проти сказу може бути ефективного лише за умови якісної вакцинації поїдання ними приманок, що містять достатню кількість вакцинного штаму, та серологічного контролю напруженості імунітету. У НАУ розроблено імуноферментну тест-систему для визначення рівня сироваткових антитіл проти вірусу сказу. Впровадження її у комплексі з відповідними вакцинами дозволяє регулювати напруженість імунітету у популяціях диких тварин та, у разі необхідності, у домашніх чи сільськогосподарських тварин. Для імунізації диких тварин проти сказу за кордоном використовується також рекомбінантний живий вірус (штам VVGgR AB). В результаті правильно організованої вакцинації диких тварин вдається досягти протективного рівня віруснейтралізуючих антитіл більш як у 90% тварин популяції. При цьому несприйнятливість до сказу може зберігатися до року.
Для імунізації домашніх і сільськогосподарських тварин використовують переважно інактивовані вакцини. Широкого розповсюдження останнім часом набули культуральні вакцини, виготовлені на основі штамів Внуково-32 та Щолково-51. Зрідка застосовують і тканинні вакцини.
Враховуючи напружену епізоотичну та епідеміологічну ситуаціцю в Україні розроблено "Комплексну програму основних заходів профілактики та боротьби зі сказом на 2000 - 2010 рр". Науковці НАУ беруть посильну участь у її реалізації. В результаті цих досліджень розроблено вищезгадані імунофлюоресцентний гаммаглобулін для експресдіагностики методом МФА та тест-система "ІФА-РАБІЄС" для визначення напруженості імунітету вакцинованих тварин.
Хламідіоз - переважно хронічне інфекційне захворювання багатьох видів тварин, клініка яких має декілька форм: генітальну (аборти, ендометрити, мастити, мертвонародження у самиць; орхіти, епідідіміти, уретрити, баланопостити - у самців-плідників); респіраторну (розвивається риніт, кон'юнктивіт, бронхіт, пневмонія); нервову, при якій домінують ознаки ураження центральної нервової системи; змішану, яка поєднує ознаки названих вище форм. Описані захворювання на хламідіоз 20-ти видів тварин та 130-ти видів птиці практично у всіх частинах світу. На території республік колишнього СРСРхламідіоз зареєстрований серед сільськогосподарських, промислових (лисиці, песці, нутрії, норки) та домашніх тварин (собаки, коти). У птиці хламідіоз відомий більше під назвою орнітоз. Хвороба дуже небезпечна для людей, які можуть заражатись як від тварин, так і птиці. В різних зарубіжних країнах ця хвороба має різні назви: бедсоніоз, гальпровіоз, міягаванельоз, неорикеціоз тощо.
Збудником хвороби є облігатні внутрішньо клітинні паразити - хламідії, які за субмікроскопічною будовою не відрізняється від грамнегативних бактерій.
До недавнього часу в літературі повідомлялося лише про два види хламідій з кількома імунологічними варіантами: Chl. psittci, який об'єднував усі відомі збудники хламідіозу тварин, птиці та людей, і Chl. trachomatis, до якого були віднесені збудники трахоми, урогенітального хламідіозу та венерологічної лімфогранульоми людей.
У ветеринарній патології істотну роль відіграють представники родини Chlamydiaceae, в той час як мікроорганізми інших трьох родин залишаються практично не вивченими, чим зумовлюється актуальність проблеми хламідіозу.
За субмікроскопічною будовою хламідії є типовими грамнегативними бактеріями, але такими, які можуть розмножуватись тільки в живій клітині, де проходять характерний лише для них цикл розвитку. Основною структурною одиницею хламідій є так звані елементарні тільця сферичної чи овальної форми діаметром 250-300 нм. Проміжні (ретикулярні або сітчасті) форми тілець збільшуються до 500-1000 нм і навіть до гігантських розмірів діаметром 2-3 мкм діляться бінарно, або способом внутрішньої фрагментації. Знання про наявність проміжних форм має практичне значення і важливе при мікроскопії мазків.
Незалежно від виду всі хламідії мають спільний термостабільний антиген, проте відрізняються між собою за структурою видового термолабільного антигена.
Патогенез. У господарствах, хронічно неблагополучних щодо хламідіозу, дорослі тварини обох статей є прихованими носіями інфекції, яка легко заражаються здорові тварини при штучному чи природному осіменінні.
Хламідії проникають в організм тварин також через органи дихання і шлунково-кишковий тракт. Початкове накопичення хламідій відбувається в клітинах РЕС та епітеліальних, після чого настає хламідемія. Збудник поширюється по всьому організму, негативно впливаючи на ендотелій кровоносних судин. Це призводять до їх тромбозу, наслідком якого є локальні некрози (особливо шкіри), та до випоту трансудату з домішкою фібрину в черевну і грудну порожнини.
У вагітних тварин місцем розмноження хламідій є плацента, грубі ураження якої з одночасним інфікуванням плодів призводить до аборту або їх загибелі у багатоплідних тварин. Новонароджений молодняк хворіє з перших днів після появи на світ. У патологічний процес втягуються органи дихання, кишечник, центральна нервова система.
У самців-плідників хламідії проникають в сім'яники і спричиняють загибель спермогенного епітелію, внаслідок чого тварини втрачають відтворну функцію.
Хламідії продукують особливу токсичну субстанцію, яка здатна пошкоджувати лізосоми клітин. Ферменти, що вивільнюються при цьому, стають причиною лізису і сприяють поширенню елементарних тілець збудника. Виникнення зон ареактивного некрозу у внутрішніх органах та розвиток некробіотичних процесів у головному і спинному мозку також пояснюються токсичним впливом хламідій на організм.
Стійкість хламідій до фізико-хімічних факторів порівняно невелика. При нагріванні до 65 °С вони гинуть через 3 хв., до 75°С - менше ніж за 1 хв. При кімнатній температурі вони зберігаються до 10 діб, у тваринницьких приміщеннях у висушеному стані - до 6 міс, у запаяних ампулах (ліофілъна сушка) - понад 4 роки. Добре зберігаються в холоді. Традиційні дезінфікуючі розчини фенолу, їдкого натру, лізолу, етилового спирту, соляної кислоти, азотнокислого срібла інактивують хламідії, залежно від концентрації цих розчинів через 3-24 год. Досить ефективними виявились дезінфікуючі речовини нового покоління (0,5%-ний метафер, 0,1%-ний естостерил тощо, а також молочна, оцтова кислоти, кальцинована сода). Хламідії швидко гинуть під впливом жорстокого гама - випромінювання.
У біологічних об'єктах стійкість хламідій значно підвищується. Зокрема, в інфікованих шматках м'яса хламідії
Loading...

 
 

Цікаве