WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Медицина, основні поняття. Історія медицини в Україні - Реферат

Медицина, основні поняття. Історія медицини в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Медицина, основні поняття. Історія медицини в Україні.
Медицина - це система наукових знань і практичних дій, що об'єднані єдиною метою розпізнати, або діагностувати захворювання.
Внутрішні хвороби (morbi interni) - це одна із галузей клінічної медицини, що вивчає етіологію (причини), патогенез або механізми розвитку хвороби та клінічні прояви захворювань внутрішніх органів, розроблює методи їх діагностики, лікування і профілактики. Клінічна дисципліна " Внутрішні хвороби" має більш давню назву "Терапія" (від грецького слова therapia - лікування). Поняття " Внутрішні хвороби" або "Терапія" до ХІХ століття включало всі вузькі спеціальності, яких сьогодні за реєстром ВООЗ вже 180.
Відносно діагностики внутрішніх хвороб питання ставиться таким чином: "Це наука чи мистецтво практичних навиків - дій лікаря?"
Фундатор слав'янської терапевтичної школи Матвій Яковлевич Мудров писав: "…досвідчена терапевтична наука вчить діагностиці і лікуванню самої хвороби, а лікарське мистецтво, клініка, вчить лікувати самого хворого. Лікувати хворобу легко, а лікувати хворого важко". Це дуже точне і влучне визначення.
Центральними поняттями медицини є здоров'я та хвороба. Це дві форми життєдіяльності організму в навколишньому середовищі: матеріальному або фізичному, духовному або моральному і соціальному, що взаємно виключають один одного, але є нерозривно пов'язаними.
Що ми розуміємо під здоров'ям? Перш за все:
а). цілісність в широкому розумінні відсутності ушкоджень анатомічних і функціональних;
б). достатню пристосованість, адаптацію, до навколишнього середовища і тут уже існують кількісні показники і вони визначають міцне чи слабке здоров'я людини, залежно від резервів окремих органів і систем та організму в цілому і стану його гомеостазу;
в). хороше самопочуття. Однак хороше самопочуття не завжди ознака здоров'я. Наприклад: ейфорія не ознака здоров'я, а ознака хвороби при маніакально-депресивному психозі.
Що ми розуміємо під хворобою?
В широкому біологічному розумінні тісного взаємозв'язку організму і середовища, хвороба - це реакція організму на ушкодження. Однак хвороба - це не тільки анатомічне або функціональне пошкодження внаслідок дії тривалого чи гострого надмірного подразнення і навіть не сума цих ушкоджень, це - єдність ушкоджень та ланцюжка реакції спочатку переважно адаптивного і компенсаторного характеру, направлених на виздоровлення, та їхній дисбаланс і надмірність чи недостатня реакція, що ведуть до дальших ушкоджень та визначають особливості хвороби.
В чистому вигляді хвороба, як ушкодження чітко визначаються при травмах, гострих інфекціях, опіках.
Нажаль, не всі реакції можна віднести до направлених на пристосування, або компенсацію порушень: ріст пухлин, утворення виразок, гнійне розплавлення тканини і т.п.
Сергій Павлович Боткін писав, що поняття хвороби завжди тісно пов'язане з поняттям її причин. Причини можуть бути різноманітними найчастіші з них: а) механічні, б) фізичні, в) хімічні, г) біологічні, д) психогенні, ж) генетичні.
Хвороби поділяють на гострі і хронічні з тривалим перебігом, які характеризуються періодами або стадіями загострення.
Крім того, захворювання якщо їх декілька, діляться на основні і супутні, а також ускладнення, що можуть виникати внаслідок несприятливого тривалого перебігу хвороби.
Говорячи про діагностику, не можна знову не згадати видатного клініциста, терапевта першої половини ХУШ ст., яким був професор Московського університету Матвій Якович Мудров. Він перший ввів у клініку систематичне обстеження хворого. Матвій Яковлевич першим запровадив систему ведення клінічної історії хвороби, розробив детальну схему і як потрібно правильно заповнити її. Особисто він сам зібрав 40 томів історій хвороб своїх хворих більше як за 20 років. Мудров виступав за максимальну правдивість і точність історії хвороби: "В ній тільки ті явища слід описувати, котрі у певний час були, а небувалих вигадувати не слід для оправдання свого лікування".
Історія хвороби допомагає оцінити перебіг захворювання, результати отриманих обстежень і лікування, допомагає лікарю не упустити ніяких симптомів. Історія хвороби це також юридичний документ, який водночас дає можливість оцінити правильність дій лікуючого лікаря.
Звертаючи Вашу увагу на роль вчених Московської школи в удосконаленні методів діагностики не можна не згадувати Григорія Антоновича Захар'їна (1829-1897), який довів до віртуозності збирання анамнезу.
Отже, діагностика - це наука про методи розпізнання хвороб, яка у великій мірі набула свого розквіту завдяки слав'янським вченим. Наука діагностики складається із 3 розділів:
1). Діагностичної техніки, тобто вивчення методів обстеження хворого: суб'єктивних, об'єктивних та допоміжних, зокрема, інструментально-лабораторних методів;
2). Семіотики - вивчення кожної виявленої ознаки хвороби, або значення симптомів і об'єднання їх у групи, характерні для того чи іншого захворювання-синдромів;
3). Клінічного мислення - вивчення особливостей аналізу і синтезу симптомів, причин і наслідків, як єдиного цілого, що і складає основу клінічного мислення при постановці діагнозу.
Діагноз - це дослівно "розпізнання", короткий висновок про суть хвороби та стан хворого, сформульований в термінах сучасної медичної науки.
Розрізняють diagnosis morbi - діагноз хвороби і індивідуальний діагноз (d. аegroti) хворого, диференціальний діагноз (d. differencialae), діагноз через спостереження (d. еx observativnae) та діагноз по лікувальному ефектові (d. еx juvantibus).
При встановленні діагнозу в клініці розрізняють діагноз попередній, звичайно це синдромний діагноз, після першого обстеження; діагноз клінічний, після додаткового обстеження і спостереження хворого; остаточний, кінцевий, заключний діагноз.
Наука про взаємовідносини лікаря і хворого, взаємовідносини медиків, про обов'язок лікаря і створення умов для найкращого одужання хворого - носить назву лікарської деонтології.
Основною рисою лікаря, невід'ємною складовою його особистості є гуманізм, любов до хворого, здатність до самопожертвування, поєднання розуму і серця, пунктуальність і акуратність, або коротко - високе почуття професійного обов'язку і необхідність удосконалення. Про це говорив ще два століття тому Мудров, а в 1968 році це відмічено у доповненні до "Клятви сучасного лікаря" прийнятої на ІІ Міжнародному деонтологічному Конгресі у Парижі, де сказано "Клянуся вчитися все життя".
Поняття медичної деонтології, крім того, включає і професійну етику, або науку про відносини між лікарями, між медперсоналом та в самому медичному колективі, а також взаємовідносини медперсоналу з родиною хворого.
Серед стародавніх слов'ян теж досить високого розвитку досягло лікування особливо лікарськими рослинами. Серед відомих медичних особливостей
Loading...

 
 

Цікаве