WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Реактивність організму - Реферат

Реактивність організму - Реферат

системи мононуклеарних фагоцитів.
Внутрішні бар'єри регулюють надходження з крові в органи і тканини потрібних енергетичних речовин і перешкоджають проникненню сторонніх і токсичних речовин.
Основоположник учення про бар'єрні функції Л. С. Штерн у 1929 р. обгрунтувала положення про те, що між кров'ю і тканинною рідиною є диференційовані захисно-регуляторні пристосування, названі нею гістогематичними бар'єрами. Кожний орган, на думку Л. С. Штерн, має своє середовище, тому що кров не стикається з клітинами органів.
Функціональна характеристика бар'єрів залежить від фізіологічних і морфологічних особливостей окремих органів і тканин. Особливістю кожного внутрішнього бар'єра є його вибіркова (селективна) проникність. В окрему групу виділені спеціалізовані бар'єри: гематоенцефалічний, гематоофтальмічний, гематолабіричний.
Ендотелій капілярів у різних органах має характерні для кожного органа особливості і є морфологічною основою вибіркової проникності бар'єрів. Базальна мембрана утворена з волокон колагену й глікозаміногліканів.
У різних органах бар'єрна функція щодо різних речовин може здійснюватись неоднаково. При дослідженні проникнення білків сироватки крові в органи було доведено існування кількох типів бар'єрів (В. О. Горбань). Гематоенцефалічний бар'єр представлений переважно капілярною стінкою. У щитовидній залозі бар'єр функціонує на тканинному рівні, його основу становлять паренхіматозні клітини, які за допомогою міжклітинних контактів утворюють тканинну мембрану, що обмежує в органі зони, куди білок не проникає. У скелетному м'язі бар'єрну функцію виконує сарколема.
Гематоенцефалічний бар'єр має найскладнішу організацію. Крім ендотелію і базальної мембрани, в нього входить основна аргірофільна речовина, оболонки мозку (м'яка й павутинна), а також глія.
Перші дані про Гематоенцефалічний бар'єр були добуті П. Ерліхом (1885), який показав, що барвник трипановий синій при введенні в кров щура забарвлює всі органи, крім мозку. Тепер відомо, що в мозок не проникають мікроорганізми, токсини, лікарські речовини, антигени, антитіла. Відносно метаболітів, гормонів, біологічно активних речовин бар'єр діє вибірково, регулюючи проникнення цих речовин безпосередньо в клітини мозку. Ця властивість пов'язана з локалізованими в бар'єрі ферментними системами, які руйнують одні речовини і сприяють проникненню інших. Такий ферментний бар'єр існує для у-аміномасляної кислоти й діоксифенілаланіну. Отже, бар'єр може активно відбирати з креві речовини, потрібні для функції органа.
В основі функції біологічних бар'єрів лежать механізми діалізу, ультрафільтрації, осмосу, а також метаболічна активність клітин, які входять у структуру бар'єра. Інтенсивність транспорту через бар'єр залежить від потреб органа, гемодинаміки, нервових і гуморальних впливів, наявності морфологічних та функціональних порушень.
Виконуючи захисну і регулюючу функції, біологічні бар'єри підтримують оптимальний склад поживного середовища для органа і сприяють збереженню клітинного гомеостазу.
Бар'єрна функція змінюється залежно від статі, віку, нервових і гуморальних впливів, стану зовнішнього і внутрішнього середовища. На функції бар'єрів можуть вплинути зміна сну і неспання, голодування, встома, травма, дія інфрачервоного, ультрафіолетового випромінювання, ультракоротких і високочастотних хвиль. Введення алкоголю, ацетилхоліну, гістаміну, кшінів, гіалуронідази, засобів, що збуджують центральну нервову систему, підвищує проникність бар'єрів, а кате-холаміни, солі кальцію, флавоноїди (вітамін Р), снотворні засоби справляють протилежний ефект.
Проникність біологічних бар'єрів змінюється при патологічних процесах. Підвищення проникності робить органи чутливішими до Інтоксикації, посилює пухлинний ріст. З порушенням бар'єрних функцій пов язують можливість аутоімунного ушкодження органів.
Висновки
В історії медицини здавна існує тенденція дослідження етиології хвороби в зв'язку з реактивністю організму людини. Остання і є" основним принципом у розумінні сутності патологічних процесів ".
Реактивність визначає виникнення, плин і результат захворювання. Реактивність - це і є причинна внутрішня основа, властива будь-якій хворобі. Змінюючи реактивність, можна змінити плинпатологічних реакцій, оптимально керувати станом хворого.
Індивідуальна реактивність організму обумовлена спадкоємними і придбаними факторами. Вона залежить від умов навколишнього середовища: кліматичного пояса, часу року, різкої зміни погоди, умов трудової діяльності, соціальних відносин у родині, на роботі. Порушення зовнішніх умов можуть послужити причиною патологічної реактивності.
Реактивність залежить від статі. У жіночому організмі вона міняється в зв'язку з менструальним циклом, вагітністю. Організм жінки більш стійкий до гіпоксії, крововтраті, голодуванню.
Відома і роль віку в реактивності . Ранній дитячий вік характеризується низкою реактивністю, що зв'язано з недорозвиненням усіх систем і органів дитини. Найвища реактивність спостерігається в зрілому віці, поступово знижуючи до старості, коли настають інволюційні зміни, що послабляють імунні реакції, що знижують бар'єрні функції і компенсаторні можливості.
Показниками неспецифічної реактивності є: дратівливість, збудливість і чутливість - поняття, аналогічне збудливості, але застосовуване відносно більш складних процесів в організмі. Можливі зміни чутливості до больового, температурного подразників, порушення чутливості органів чуттів - зору, слуху, нюху та ін. Показниками неспецифічної реактивності можуть бути швидкість та інтенсивність розвитку загального адаптаційного синдрому, здатність відповідати на подразник посиленням секреції адреналіну.
Для оцінки специфічної реактивності визначають рівень імунної відповіді (інтенсивність утворення антитіл, активність фагоцитозу тощо).
На підставі викладеного фізичні вправи можна розглядати як стимулятор відповідних реакцій організму. Природно, у різних людей величина цих реакцій надзвичайна, але різноманітна і має незліченну кількість варіацій. Це обумовлено цілою плеядою причин:
1) специфічністю нозологічних форм патології, станом залишкового здоров'я і функцій збереження організму людини;
2) складністю його взаємин із природним середовищем, при цьому середовище саме може бути джерелом багатьох патогенних впливів;
3) особливостями соціальногожиття, станом психіки й особистісних якостей, порушених хворобою. Усі ці причини носять об'єктивний, закономірний характер і, безсумнівно, відбивають особливості індивідуальної реактивності організму .
Список використаної літератури
1. Абросимов В.Н. Нарушения регуляции дыхания. - М., 1990. - 246 с.
2. Адо А.Д. Вопросы общей нозологии. - М., 1985. - 239 с.
3. Данилова Л. Я. Реактивність і її роль у патології:Патологічнафізіологія / Учебн. для мед. ин - тов, 1994.
4. Лавров Б.А. Реактивность организма и витамины. - М., 1982. - 196 с.
5. Лебедев Д.Д. Реактивность организма и ее значение в физиологии и патологии. - М., 1960. - 205 с.
6. Патологическая физиология / Под ред. Имишовой Л.М. - М., 1980. - 520с.
Loading...

 
 

Цікаве