WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Хронічна серцева недостатність. - Реферат

Хронічна серцева недостатність. - Реферат


Реферат на тему:
Хронічна серцева недостатність.
Визначення. Серцева недостатність (СН) - це складний клінічний синдром, який виникає внаслідок будь-якої серцевої патології, яка погіршує скоротливу здатність шлуночків, що призводить до порушення адекватного кровопостачання органів і тканин (Робоча група з серцевої недостатності Українського наукового товариства кардіологів, 2001 р., із доповненнями).
Етіологія: захворювання міокарда (міокардити, кардіосклерози, кардіоміопатії, міокардіодистрофії); вади серця, підвищення АТ (гіпертонічна хвороба, симптоматичні артеріальні гіпертензії, легенева гіпертензія); порушення діастолічного наповнення шлуночків серця (ексудативний і злипливий перикардити, рестриктивні кардіоміопатії, тампонада серця); надмірні фізичні навантаження, довенозне введення надмірної кількості рідини; патологічні зміни в малому колі кровообігу (тромбоемболія легеневої артерії, спонтанний пневмоторакс, двобічна пневмонія).
Патогенез. Основими патогенетичними факторами хронічної серцевої недостатності є: зниження серцевого викиду і перфузії органів та тканин, активація симпатоадреналової системи, констрикція артеріол і венул, активація системи ренін - ангіотензин - альдостерон, затримка натрію і води, розвиток набряків.
Класифікація. Згідно рекомендацій Українського наукового товариства кардіологів (2000 р.) та наказу МОЗ України №54 від 14.02.2002 р. при формулюванні діагнозу СН слід враховувати:
1. Клінічну стадію серцевої недостатності;
2. Варіант серцевої недостатності;
3. Функціональний клас пацієнта.
Шифр за МКХ-Х: І50, І50.0
Клінічна стадія СН визначена класифікацією М.Д. Стражеска та В.Х. Василенка (1935р.):
Перша стадія - початкова, прихована недостатність кровоплину, проявляється тільки при фізичному навантаження; у спокої гемодинаміки і функції органів не порушені, працездатність обмежена.
Друга стадія - виражена тривала недостатність кровоплину, порушення гемодинаміки (застій у малому або великому колах кровоплину), порушення функції органів і обміну речовин виражені у спокої, працездатність різко обмежена. В перебігу даної стадії виділяють два періоди: А - порушення гемодинаміки помірні. Порушується функція правого або лівого відділів серця; Б - виражені порушення гемодинаміки у малому і великому колах кровоплину. В патологічний процес втягуються усі відділи серця.
Третя стадія - кінцева, дистрофічна. Стійкі незворотні зміни структури органів і тканин. Повна втрата працездатності.
Варіанти недостатності серця:
З систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ФВ ЛШ 40% і менше)
Зі збереженою систолічною функцією лівого шлуночка (ФВ ЛШ більше 40%).
Функціональний клас СН (Нью-Йоркська Асоціація Серця, NYHA).
ФК І - хворі з захворюванням серця, у яких виконання звичних навантажень не призводить до задишки, втоми і серцебиття. Толерантність до фізичного навантаження нормальна. Максимальне використання кисню - більше 32 мл/кг. Чоловіки 150 кг м/хв, жінки 120 кг м/хв.
ФК II - хворі з помірним обмеженням фізичної активності. Задишка, втома, серцебиття виникають при звичному фізичному навантаженні. Толерантність до фізичного навантаження 75-100Вт. Максимальне поглинання кисню 14-21 мл/кг. До цього класу відносяться хворі з серцевою недостатністю І ст, , ІІА ст. - після адекватного підбору лікування.
ФК ІІІ - хворі з вираженим обмеженням фізичної активності. Задишка, втома та серцебиття - при незначному фізичному навантаженні. Толерантність до фізичного навантаження - 50Вт. Максимальне використання кисню - 7-14 мл/кг. До цього класу відносять хворих з серцевою недостатністю ІІА ст. до лікування або від проведеної терапії, хворі з серцевою недостатністю ІІБ ст. після адекватного медикаментозного лікування.
ФК ІV - хворі, у яких практично будь-який рівень фізичної активності викликає зазначені вище суб'єктивні симптоми. Остання виникає, і в стані спокою. Толерантність до фізичного навантаження 25 Вт. Максимальне використання кисню - менше 7мл/кг. До цього класу відносяться хворі з серцевою недостатністю ІІБ ст., без належного ефекту від лікування і хворі з серцевою недостатністю ІІІ ст.
Зауваження до класифікації:
Стадія СН відображає етап клінічної еволоції даного синдрому, в той час як ФК - це динамічна характеристика, яка може змінюватись під впливом лікування.
Визначення варіантів СН є можливим лише за умови наявності відповідних даних ЕхоКГ-дослідження. Слід зауважити, що рекомендаціями Українського наукового товариства кардіологів за 2001 рік передбачено виділення тільки двох варіантів СН - із систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ФВ 40%).
Функціональний клас пацієнта виставляється за клінічними критеріями та при необхідності може бути об'єктивізованим даними інструментального дослідження. Найбільш простішим методом об'єктивного визначення ФК є тест 6-ти хвилинної ходи (див. розділ "Додатки").
Таблиця 2.6.
Приклади формування діагнозу.
N
п/п Попередній або клінічний
(до лікування) Заключний
(після лікування)
1 ІХС: постінфарктний кардіосклероз, хронічна аневризма передньо-пере-тинкової ділянки лівого шлуночка. СН ІІА ст., з систолічною дисфункцією лівого шлуночка, III ФК. Такий же;
II ФК.
2 Дилатаційна кардіоміопатія, постійна форма фібриляції передсердь. СН II Б ст., з систолічною дисфункцією лівого шлуночка, IV ФК. Такий же;
III ФК.
3 ІХС: стабільна стенокардія напруги, II ФК*, постінфарктний кардіосклероз, СН І ст. Такий же
4 Гіпертонічна хвороба III стадії, гіпертензивне серце. СН II А ст., III ФК. Такий же;
II ФК.
5 Гіпертрофічна кардіоміопатія, обструктивна форма, СН II А ст., зі збереженою систолічною функцією лівого шлуночка, III ФК. Такий же;
II ФК.
Клінічна картина. Основними клінічними проявами СН є:
1. Задишка та кволість при фізичному навантаженні.
2. Ортопное.
3. Нічна пароксизмальна задишка.
4. Кашель.
5. Ніктурія, відчуття важкості у правому підребір'ї.
6. Розширення перкуторних меж серця.
7. Тахіпноє, тахікардія.
8. Двобічні вологі хрипи в нижніх відділах легень.
9. Набряки, асцит, гепатомегалія.
Лікування СН.
Лікування застійної серцевої недостатності має дві мети:
1. Поліпшення якості життя.
2. Подовження тривалості життя.
Основні заходи щодо лікування СН:
- Заходи щодо зниження ризику нових ушкоджень серця (відмова від тютюнопаління; зменшення маси тіла; контроль артеріальної гіпертензії, гіперліпідемії та цукрового діабету; відмова від вживання алкоголю).
- Заходи щодо стабілізації балансу рідини (обмеження вживання кухонної солі (< 3г/добу), щоденне вимірювання маси тіла.
- Заходи щодо покращення фізичного стану (адекватна фізична активність).
Ухвалені ліки, які рекомендовані для лікування хворих на СН:
1. Діуретики (головним чином, петльові та тіазидні)- призначають усім хворим із симптомами СН,які мають ознаки або схильність до затримки рідини. Їх слід поєднувати із інгібіторами АПФ та -блокаторами.
2. Інгібітори АПФ - показані для тривалого лікування хронічної СН. Лікування починають із низьких доз (каптоприл - 6,25 мг тричі на добу; еналаприл - 2,5 мг двічі на добу; лізиноприл - 2,5 чи 5 мг раз на добу), з подвоєнням дози кожні 3-7 днів.
3. -блокатори - показані пацієнтам із стабільним ІІ чи ІІІ функціональним класом (за NYHA) СН внаслідок лівошлуночкової систолічної дисфункції. Лікування слід починати із дуже низьких доз (3.125 мг карведілолу двічі на добу; 1,25 мг бісопрололу раз на добу; 12,5 мг метопрололу раз на добу) із наступним подвоєнням дози кожні 2-4 тижні у разі доброї переносимості попередньої дози.
4. Серцеві глікозиди - використовують дігоксин, який є єдиним глікозидом, оціненим у плацебо-контрольованих дослідженнях та визнаний ефективним для лікування СН. Препарат показаний для покращення клінічного стану СН внаслідок лівошлуночкової систолічної дисфункції і його слід застосовувати спільно із діуретиками, інгібіторами АПФ та -блокаторами. Дігоксин також рекомендований пацієнтам із СН, які мають тахісистолічний варіант фібриляції передсердь.
Неухвалені ліки, рекомендовані для окремих категорій хворих:
1. Венозні дилятатори (гідралазин, ізосорбіту динітрат) - використовують найчастіше при непереносимості інгібіторів АПФ.
2. Блокатори рецепторів ангіотензину - через нестачу вагомих доказів на користь ефективності цих препаратів при СН їх використовують за умови непереносимості інгібіторів АПФ.
3. Антагоністи кальцію - в клінічних дослідженнях доведена безпечність тривалого застосування тільки амлодипіну та фелодипіну.
4. Антиаритмічні препарати - не слід застосовувати антиаритмічні препарати І класу, за винятком небезпечних для життя шлуночкових аритмій, рефрактерних до лікування. Перевага у лікуванні аритмій надається препаратам ІІІ класу (аміодарон).
Антикоагулянтна терапія - найбільш доцільною вважається терапія варфарином у хворих на СН, які зазнали тромбоемболічних ускладнень та у пацієнтів із фібриляцією передсердь.
Loading...

 
 

Цікаве