WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Інфаркт міокарда (біохімічні маркери). - Курсова робота

Інфаркт міокарда (біохімічні маркери). - Курсова робота

Результати першої групи тестів дозволяють стежити за динамікою перебігу ІМ, вираження запальної реакції, визначити наявність ускладнень (ендокардит, перикардит, пневмонія й ін.) і прогнозувати результат захворювання. При сприятливому плині ІМ лейкоцитоз (10 - 12х109 /л) до кінця 1 тижня захворювання зникає.
Тривалий лейкоцитоз вказує на наявність запальних процесів чи ускладнень пролонгований перебіг ІМ. ШОЕ досягає максимальної величини до 7 - 10 дня захворювання і нормалізується при повному заміщенні вогнища некрозу сполучною тканиною Виражена еозинофілія на другому тижні захворювання часто є провісником розвитку імунної аутоагрессії з формуванням синдрому Дреслера. Несприятливою ознакою є прогресуюче збільшення концентрації сіалових кислот. Поява в крові С - реактивного білка більш характерно для трансмурального ІМ.
Діагностичні тести групи 2 є показниками насамперед виразності цитолізу в залежності від реальних можливостей лабораторії з цими цілями може бути використаний кожний із приведених тестів. Пріоритетним у цьому плані є визначення активності КФКзаг., КФК - МВ, ЛДГ1 - 2, концентрації міоглобіну і Тн.
Результати динамічного спостереження за активністю ферментів у першому періоді дають підставу судити про стабільність розмірів ділянки формуючого некрозу міокарда про його прогресуюче збільшення. Про розширення зони некрозу з найбільшою специфічністю і чутливістю свідчить поява 2го піку гіперміоглобінемії, що виник на тлі тенденції, що намітилася, до її зниження. Результати цих тестів, отримані в ІІ і ІІІ періодах, дозволяють контролювати подальшу динаміку плину, діагностувати повторні ІМ і прогнозувати розвиток ускладнень. Про розвиток повторного ІМ свідчить (крім клінічної картини) повторне зростання рівня ферментамії. Найбільш чуттєвими тестами є визначення активності КФК - МВ і ЛДГ1 - 2, концентрації міоглобіну, Тн.
У типових випадках гострого ІМ активність сивороткової АсАТ стає вище нормального рівня через 6 - 12 г після появи клінічних ознак, досягає максимуму (8 - 10 разів вище норми) через 18 - 36 г і повертається до вихідного рівня до 3 - 4 дня захворювання. Тривалість гіперферментамії АсАТ (як і інших ферментів) прямопропорційна ступенню максимального підвищення. Коли підйом активності зв'язаний із супутніми патологічними процесами (хронічний гепатит, панкреатит і інші), терміни, кратність і тривалість гіперферментамії можуть бути іншими.
Однак з метою діагностики і контролю за плином захворювання визначення активності АсАТ не поступається по своїй інформативності КФК - чи ЛДГ1 - 2 - тесту. Недоліком його є значно менш виражений максимальний рівень гіперферментамії, на тлі якого важче вловити й адекватно оцінити динамічні зміни активності; крім того, підвищення активності АсАТ спостерігається не у всіх хворих ІМ [1].
У типових випадках гострого ІМ активність ЛДГ сиворотки крові підвищується через 24 - 48 г, досягає максимуму (2 -10 разів вище норми) до 3 - 6 дня і знижується до вихідного рівня на 8 - 14 день хвороби. Повторний підйом активності ЛДГ у період її спаду, що намітився, може свідчити як про повторний ІМ, так і бути наслідком вторинного враження паренхіми печінки, що виникли внаслідок зниження скорочувальної здатності інфікованого серцевого м'яза. З урахуванням найбільшої тривалості гіперферментамії ЛДГ визначення активності цього ферменту можна використовувати для діагностики і спостереження за плином ІМ у хворих, що надійшли в стаціонар через кілька днів після серцевого приступу.
Повторне підвищення ЛДГ1/ЛДГ5 є одним з лабораторних ознак повторного ІМ. Збільшення ЛДГ2, 3 чи ЛДГ3, чи ЛДГ2, 5 з одночасним зниженням ЛДГ1/ЛДГ2 зв'язують з наявністю ускладнень ІМ: кардіогенного шоку, набряку легень чи серцевої недостатності. {B}
Динаміка зміни активності g - глютамілтрансферази (ГГТФ) характеризує ефективність рубцювання некротизованої зони міокарда . Нормалізація активності до 4 - 5го тижнів свідчить про завершення цього процесу, що є гарною прогностичною ознакою. При цьому необхідно виключити можливість гіперферментамії ГГТФ, зв'язаної з наявністю холестази, цирозу печінки, злоякісних пухлин печінки і підшлункової залози.
Визначення концентрації К, Са, показників кислотно - основної рівноваги рекомендується проводити в 1 - 3 добу ІМ. При гіперкаліємії (5.5 ммоль/л) спостерігаються характерні зміни ЕКГ, брадіаритмія, шлуночковий ритм, можливі мерехтіння шлуночків і зупинка серця в діастолі. Гіпокаліємія (ЛДГ2, тоді як у сивороткі крові ЛДГ2>ЛДГ1. При ГІМ з ушкоджених кардіоміоцитів у кров проступає ЛДГ1>ЛДГ2, що і змінює співвідношення ізоензимів у сивороткі крові хворих.
Класичним методом визначення співвідношення ізоферментів був і залишається електрофорез на різних середовищах (агароза, ацетатцелюлоза, поліакріламідний гель). Були також використані й інші методи тестування ЛДГ: використання як субстрат альфа-гідроксібутірата (гідрооксібутіратдегідрогеназа - ГБДГ); маючи велику спорідненість до Н-субодиниць ізоферментів ЛДГ. Однак цей тест не має істотних переваг перед заг. ЛДГ у плані діагностичної специфічності і чутливості.
Інші методи, засновані на розходженнях у термостабільності, іонообмінної хроматографії, застосування різних інгібіторів так і не знайшли широкого поширення в лабораторній практиці.
Співвідношення ЛДГ1/ЛДГ2 - достатньо діагностично чуттєвий тест ГІМ. Коефіцієнт ЛДГ1/ЛДГ2 починає зростати протягом перших 8-12 годин ГІМ і дорівнює 1 чи >1 через 24 години чи пізніше, зберігаючись в зміненому варіанті протягом декількох днів і навіть тижнів. Таким чином, цей тест - пізній маркер захворювання.
Тому зростання першої фракції ЛДГ1 у сивороткі крові при електрофоретичних методах дослідження, розглядається як досить специфічна діагностична ознака захворювання.
На жаль, крім міокардіальної тканини визначений рівень ЛДГ1 визначається в еритроцитах і тому гемоліз іn vіvo і іn vіtro може привести до хибнопозитивних результатів (табл.4).
Крім того, деяка активність ЛДГ1, більш ніж ЛДГ2 була також детектування в нирках (коркова частина), легень і мозкової тканини. Відповідно, при деяких захворюваннях, сиворотковий рівень ЛДГ1 зростає (табл.4).
(таблиця 4)
Основні стани і захворювання, що можуть супроводжуватися збільшенням співвідношення ЛДГ-1/ЛДГ-2 (крім ГІМ)
" Гемоліз будь-якої етіології іn vіvo і іn vіtro.
" Анемії (гемолітична, перніціозна, гостра серповидноклітинна чи мегалобластична).
" Хірургічні втручання з трансфузією крові.
" Операції на відкритому серці з застосуванням экстракорпорального кровообігу.
" Гострий інфаркт нирок.
" Пухлинні захворювання (карцинома простати, тестикулярна гермінома, тератома, дрібноклітинна карцинома легень)*.
" Поліміозити, м'язова дистрофія великі ушкодження скелетних м'язів*.
" Гіпотіреоз*.
" Фізичні навантаження в спортсменів*.
" Парціальна карнітинпальмітилтрансферазна недостатність.
* В окремих
Loading...

 
 

Цікаве