WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Інфаркт міокарда (біохімічні маркери). - Курсова робота

Інфаркт міокарда (біохімічні маркери). - Курсова робота

так називаної ферментної чи ензимодіагностики інфаркту міокарда[4].
(таблиця 1)
Біохімічні маркери ушкодження міокарда
І. Основні маркери
Традиційні тестпрограми Сучасні тест-програми
ЛДГ (лактатдегідрогеназа)
АсАТ (аспарагінова амінотрансфераза)
КФК (креатінфосфокіназа)
Співвідношення ЛДГ-1/ЛДГ-2 ; гідроксібутират дегідрогеназа
ізофермент КФК-МВ (активність)Міоглобін (МГ) Тропонін I
Тропонін Т
Ізофермент КФК-МВ (маса)
Міоглобін (МГ)
Ізофермент ЛДГ-1
КФК (креатінфосфокіназа)
Співвідношення КФК-МВ/МГ
ІІ. Додаткові маркери
Ізоформи ізоферменту КФК-МВ
Міозин (легкі ланцюги)
Міозин (важкі ланцюги)
Глікогенфосфорілаза (ГФ); ізофермент ГФ-ВВ
Карбоангідраза III
ІІІ. Розроблювальні маркери
Білок, що зв'язує жирні кислоти
альфа-актін
Завдяки радіоімуноаналізу з'явилася можливість детекції в сивороткі крові міоглобіну (Мг) - внутрішньоклітинного білка міокардіальних клітин, що не володіє ферментною активністю. Мг поповнив спектр діагностично важливих біохімічних тестів, що разом з ензимами стали іменувати біохімічними маркерами ГІМ.
Таким чином, до кінця 80-х років сформувалася досить обкреслена група біохімічних показників, яку можна позначити як традиційну чи класичну діагностичну тест-програму (діагностичне меню), використовувану з метою встановлення і клінічної оцінки ГІМ (табл. 1).
За більш ніж 35-літній період (починаючи з 1953р.) проведені інтенсивні і дуже численні вишукування, що стосуються аналітичних, метаболичних і клінічних аспектів застосування кардіальних маркерів у діагностиці ГІМ. Підсумовуючи ці дослідження, можна сформулювати кілька основних положень у біохімічній діагностиці ГІМ [4]:
1. Усі традиційні маркери володіють вираженою діагностичною чутливістю, тобто їхня підвищена активність виявляється в переважної більшості хворих (до 90-98%) з документованим ГІМ. Це обумовлено рядом факторів:
а) більш високим рівнем питомої активності (концентрації) на грам ваги тканини серцевого м'яза, щодо інших внутрішньоклітинних білків і інших макромолекул;
б) їх абсолютна чи переважна локалізація в цитоплазмі кардіоміоцитів; в) відсутність міцного зв'язування цих протеїнів з чи мембраною іншими внутрішньоклітинними компонентами.
2. Вони можуть бути підрозділені на ранні індикатори що розвивається ГІМ (Мг) і більш пізні (усі ферментно-ізоферментні показники).
3. Діагностична інформативність вищезгаданих тестів (табл. 1) залежить від термінів і частоти їхнього визначення в динаміку розвитку ГІМ. Остання обставина є украй важливою. Однак відразу відзначимо, що однократне дослідження міокардіальних маркерів у хворих (у перший день) ГІМ, або в пізній термін (наприклад, наступного дня після надходження) є неприйнятним і практично цілком знецінює діагностичну значимість тестів.
4. Критеріями діагностичної ефективності того чи іншого маркера є:
а) діапазон діагностичної значимості, тобто період часу, протягом якого визначається підвищений, "патологічний" рівень обумовленого маркера;
б) "маніфестність" прояву патологічного значення показника, тобто ступінь його збільшення щодо рівня нормальних значень (як правило, щодо верхньої границі цього рівня)
5. Діагностична цінність тестів також залежить від:
а) вибору аналітичного методу їхнього визначення;
б) рівня забезпечення контролю якості при проведенні їхніх досліджень
6. Найбільше "уразливе" місце в біохімічній діагностиці ГІМ у рамках застосування "традиційних" тестів - їх незадовільна діагностична специфічність. Вона залежить, у першу чергу, від топічної, у даному випадку міокардіальної специфічності того чи іншого білкового маркера.{A}
{B} Рівень активності сивороточних ферментів у здорових осіб, час початку підйому, досягнення максимальних значень у хворих ІМ суттєво залежать, зокрема, від метода опреділення активності і біохімічної індивідуальності пацієнта. Для об"єктивної оцінки отриманих результатів в лабораторії рекомендується мати власні цифри нормальних значень.
При виборі ферментативного тесту необхідно співставляти час, що пройшов від моменту появи клінічних ознак ІМ у конкретного хворого, з часом початку підвищення и нормалізації активності даного ферменту у інфарктних хворих (орієнтовні строки вказані в скобках). Так, наприклад, немає ніяких підстав для дослідження активності КФК - МВ або концентрації міоглобіна в сивороткі крові пацієнта, госпіталізованого через 10 днів після одиночного больового приступу.
При поступленні хворого в стаціонар в ранні строки після появи клінічних ознак ІМ бажано визначити активність декількох ферментів (КФК, ЛДГ, АсАТ, КФК - МВ, ЛДГ 1 - 2), в том числі і тих, активність яких, виходячи із строку поступлення, не підвищена, навіть при наявності ІМ (табл. 3.2). Ціллю такого дослідження являється вияснення "вихідного" (фонового) рівня ферментемії сиворотки крові пацієнта. Наявність даної інформації забезпечить в подальшому можливість об"єктивної оцінки індивідуальної динаміки результатів ферментних тестів (11).
Оптимальний набір лабораторних тестів для обстеження пацієнтів з первинним ІМ повинен включати визначення АсАТ, ізоформ ЛДГ і один з тестів на вибір (КФК заг., КФК - МВ, міоглобін, міоспецифічний тропонін Т).
Найбільш високу діагностичну значимість підвищення ЛДГ1 має в перші 16 - 20 г ІМ, коли загальна активність ЛДГ не перевищує норми (11). Підвищення активності ЛДГ1 вище 200 МО/л на протязі перших 3х діб після появи болі дозволяє діагностувати ІМ в 96 % випадків і з такою ж вірогідністтю виключити даний діагноз. Діагностичними критеріями являються не лише збільшення вмісту в сивороткі крові ізоферментів ЛДГ1 - 2, але і зміни відношення ЛДГ1/ЛДГ2. У хворих ІМ воно складає 0,76 і вище проти 0,45 - 0,74 у здорових осіб. Чутливість даного показника як діагностичного тесту на гострий ІМ складає 95 %, а специфічність - 90 %; по діагностичній ефективності він наближається до визначення КФК - МВ. Інші автори надають перевагу визначенню відношення ЛД1/ЛДГ4 і ЛДГ1/ЛДГзаг. Так, ЛД1/ЛДГ4, у хворих ІМ підвищується в 1,7 рази через 36 г від початку больового приступу, в той час як у пацієнтів з серцевою недостатністтю і неміокардиальним інфарктом воно не змінюється на протязі 108 г.
При аналізі результатів тестів необхідно пам"ятати про те, що підвищення активності ЛДГ1 - 2, концентрація міоглобіна не являється абсолютним діагностичним критерієм ІМ і можуть мати місце у хворих з гострою коронарною ішемією без формування ділянок некрозу міокарда. В цьому випадку максимальне значення активності перевищують нормальну величину не більш ніж у два рази, а нормалізація настає протягом 10 - 12г [1]. У деяких хворих із тромбоемболією легеневої артерії визначається невелике, швидкоплинне підвищення активності сивороткової КФК і ізоферментний профіль ЛДГ, типовий для гострого ІМ.
Додатковим критерієм для постановки діагнозу ІМ зі збільшеною активністю
Loading...

 
 

Цікаве