WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Важливість добрих взаємовідносин для лікування і одужання хворих - Реферат

Важливість добрих взаємовідносин для лікування і одужання хворих - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Важливість добрих взаємовідносин
для лікування і одужання хворих"
ПЛАН
Вступ
1. Довіра у стосунках між лікарем та хворим - першооснова добрих взаємовідносин
2. Складові співпраці лікаря та хворого
3. Цілющі властивості хороших взаємовідносин
Список використаної літератури
Вступ
Практично в усіх цивілізованих країнах світу існує етичний кодекс лікаря, якого дотримуються всі працівники практичної охорони здоров'я. Всі ми пам'ятаємо про клятву Гіппократа, в якій сформульовані основні моральні та етичні принципи. Однак часи змінюються, змінюються люди, зокрема їх психологія. Тому те, що було сказано свого часу Гіппократом, потребує уточнення, адаптації до сьогодення.
На превеликий жаль, медичні навчальні заклади не давали та й не дають знань із найголовніших питань медичної етики.
Адже відомо, що у такій тонкій сфері людської діяльності, як медицина, можна притягти до відповідальності за певні моральні вчинки лише в тому разі, коли сам звинувачений знає про їхнє існування. А для цього спочатку потрібно спробувати його навчити, що дозволяється говорити у присутності хворого, а що ні. Тут, можливо, справа навіть не у знаннях, а в людяності й порядності.
1. Довіра у стосунках між лікарем та хворим - першооснова добрих взаємовідносин
Міжособистісні стосунки лікаря та хворого будуються за принципом практичної взаємодовіри, адже довіра як морально-психологічна категорія визначає ставлення як до дій іншої особи, так і до себе самої, ґрунтується на переконанні, що ця особа, тобто лікар, діє правильно, що їй притаманні сумління і чесність. Довіра є обов'язковим компонентом у діяльності будь-якої соціальної групи, в якій люди спілкуються і мають тимчасові чи постійні цілі. Такою метою у взаємовідносинах лікаря та хворого є досягнення успіху в лікувальному процесі.
Проте, щоб завоювати довіру пацієнта, лікарю недостатньо бути просто фахівцем, він повинен уміти розуміти психологічний стан хворого і знаходити відповідний підхід до нього. Однак це вдається не завжди: в одних випадках, і їх переважна більшість, лікар може завоювати довіру хворого з першого знайомства, а в інших - ніколи. Відомо, що під час перших контактів лікаря з хворим виникає інтерференція знання лікаря і незнання або напівзнання хворого. Тому кожна розмова лікаря з хворим має містити елементи медичної освіти і, насамперед, відомості про характер захворювання, обґрунтування плану лікування та передбачення його наслідків. Протягом усієї історії медицини визначальною рисою у відносинах між лікарем і хворим була й залишається довіра, яка раніше передбачала повне право лікаря приймати рішення, а тепер орієнтується на творчу співпрацю, де мають місце сумніви щодо результатів лікування й прогнозу, а також правдиві відомості про серйозність самої хвороби. Все це становить сучасний медичний підхід до проблеми взаємовідносин лікаря і хворого.
Чим більше ці стосунки ґрунтуються на довірі, тим повніше вони виконують роль емоційного захисту, здатні відгукнутися співчуттям й співпереживанням, тим вищою є їхня моральна цінність. Така відкритість відносин між лікарем і хворим дає змогу розв'язати коло найрізноманітніших питань. Взаємовідносини лікаря і хворого - це не просто обмін інформацією, це - частина лікування. Адже давно відомо, що лікарі можуть впливати на хворобу без будь-яких ліків: прикладом може слугувати ефект плацебо. Плацебо - це біологічно інертна речовина, яку лікар дає хворому як біологічно активну. Певний час обов'язковою передумовою ефекту плацебо вважалася сліпа віра у чудодійну силу ліків. Однак співпраця лікаря і хворого породжує ефект плацебо без будь-якого плацебо: будучи науково обґрунтованим, ефект плацебо доповнює медицину як науку і виправдовує погляд на неї, як на мистецтво.
У повсякденній діяльності лікаря часто виникають конфлікти утилітарної етики, яка вчить ураховувати лише наслідки лікарської діяльності, та деонтологічної етики, згідно з якою слід орієнтуватися не на наслідки, а на загальновизнані етичні принципи: чесність, вірність обов'язку, "клятві Гіппократа", дотримуватися прав людини тощо. Важливою етичною проблемою є співвідношення свободи пацієнта і опіки над ним лікаря. Ця опіка позначається терміном "патерналізм", який може бути справжнім (наприклад, у разі непритомності хворого), або солітарним, коли пацієнт повністю довіряє лікарю і твердо переконаний, що той зробить усе для його видужання. Проте найчастіше зустрічається не солітарний, а домінантний патерналізм, який вимагає від лікаря великого такту для спрямування волі пацієнта на шлях видужання.
2. Складові співпраці лікаря та хворого
Усе розмаїття підходів до співпраці лікаря та хворого складається із чотирьох головних компонентів: а) підтримки; б) розуміння; в) поваги; г) співчуття.
Підтримка - одна з найважливіших умов правильних взаємин лікаря і хворого. Підтримка у цьому випадку означає прагнення лікаря бути корисним для хворого. Проте це не означає, що лікар повинен взяти на себе всю відповідальність за стан здоров`я і настрій паціента. Тут мають допомагати його сім`я та близькі друзі. Однак основні ресурси приховані у самому хворому. Їх повне розкриття й використання стає можливим, якщо пацієнт усвідомить: лікар прагне допомогти, а не намагається примусити. Таким чином, лікар відповідає за моральну підтримку хворого, тобто активізує роль його у лікувальному процесі.
Ефективність плацебо в усіх його матеріальних та психологічних варіантах насамперед залежить від бажання хворого одужати і, нарешті, від його впевненості в успіху. Згода хворого на активну участь у лікувальному процесі провіщає позитивний результат.
Розуміння хворого з боку лікаря - це підґрунтя, на якому зростає довіра, адже хворий переконується, що його скарги зафіксовані у свідомості лікаря і він їх активно осмислює. Розуміння може бути виражене і невербальним шляхом: поглядом, кивком голови тощо. Тон та інтонація здатні демонструвати як порозуміння, так і відстороненість, незацікавленість. Якщо хворий переконується у нерозумінні і небажанні зрозуміти, то він автоматично перетворюється з помічника лікаря на його супротивника. Невиконання лікарських рекомендацій (і як наслідок цього - відсутність ефекту від лікування) може бути єдиною ознакою того, що хворий не впевнений у зацікавленості лікаря його конкретним випадком, у бажанні лікаря зрозуміти ситуацію і розібратися професійно. У такому випадку взаємини лікаря і хворого заходять у безвихідь.
Повага передбачає
Loading...

 
 

Цікаве