WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Віруси, бактерії та бактеріофаги - Реферат

Віруси, бактерії та бактеріофаги - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Віруси, бактерії та бактеріофаги"
ПЛАН
1. Поняття вірусів та їх структури
2. Поняття і структура бактерій
3. Морфологія бактеріофагів
4. Хімічний склад і антигенні властивості бактеріофагів
5. Взаємодія фагів з бактеріями
Список використаної літератури
1. Поняття вірусів та їх структури
Специфічність вірусів у тому, що вони є особливою групою не-клітинних форм життя, яким властивий строгий паразитизм на мо-лекулярному, а часто й на молекулярно-генетичному рівні. Для визначення предмета вірусології не можна оперувати тими самими критеріями, які використовують для визначення тварин або рослин. Визначення вірусів набагато складніше, і навіть певною мірою довільне, бо саме питання про природу вірусів ще повністю не з'ясовано.
"Віруси - це об'єкти, геномом яких є нуклеїнова кислота (ДНК або РНК). Ця нуклеїнова кислота репродукується в живих клітинах і, використовуючи їхній апарат синтезу, спонукає клітини синтезувати спеціалізовані частинки, або віріони, що містять геном вірусу і можуть передавати його в інші клітини" (С. Лурія, Дж. Дарнелл, 1970). Це визначення наголошує на двох основних властивостях вірусів - наявності у них власного генетичного матеріалу, що поводить себе в клітині хазяїна як частина цієї клітини, та наявності неклітинної інфекційної фази існування вірусів у вигляді спеціалізованих частинок, або віріонів, що репродукуються в клітині під генетичним контролем вірусу, і є придатними для введення геному вірусу в інші клітини хазяїна.
За К. С. Суховим (1965), віруси характеризуються такими основними ознаками: 1) дуже малими розмірами тіла (вимірюються нанометрами); 2) відсутністю клітинної будови; 3) відносно простим хімічним складом (найпростіші віруси складаються з білка і нуклеїнової кислоти); 4) нездатністю до культивування на штучних синтетичних середовищах; 5) особливим циклом розвитку в організмі сприятливого хазяїна або частиною цього циклу в безклітинному середовищі, яке включає деякі органоїди клітини і речовини, необхідні для синтезу нуклеїнових кислот і білків; 6) здатністю деяких із них кристалізуватися за певних умов довкілля.
Суттєвими ознаками, що відрізняють віруси від усіх інших відомих організмів, є відсутність власних систем білка (це визначає характер паразитизму вірусів - паразитизм на генетичному рівні) і те, що віруси є неклітинними формами життя.
Унікальна особливість вірусів - різноманітність організації їхнього генетичного матеріалу. Відомо, що в усіх клітинних формах генетичний матеріал має вигляд дволанцюгових молекул ДНК, а у вірусів ним можуть бути як молекули ДНК, так і молекули РНК; при цьому кожен з типів нуклеїнових кислот може перебувати у віріоні у формі подвійного або одинарного ланцюга.
Аналізуючи сучасні досягнення вірусологічної науки, російські вчені В. М. Жданов, С. Я. Гайдамович, Т.І. Тихоненко, А. П. Биков-ський та інші (1982) доходять висновку, що віруси є автономними генетичними структурами, уламками життя, фрагментами живих систем, які нездатні до самостійного існування поза повноцінними організмами або клітинами, чи то, нарешті, субклітинними структурами. Як автономні генетичні структури віруси певною мірою мають або, вірніше, зберігають основні атрибути життя, включаючи такий кардинальний атрибут, як здатність до еволюції.
На різних етапах розвитку вірус існує в різних формах, а тому складається враження, що віруси є дуже лабільними. Проте дослідження показують, що кожен вид вірусів має певні, властиві тільки йому, ознаки. Найхарактерніші властивості для кожного виду мають зрілі форми вірусів, які називають в і р і о н а м и .
Розміри різних вірусів коливаються від 8 до 750 нм.
До групи великих вірусів можна віднести віріони віспи, пситакозу, трахоми, мозаїки цукрових буряків, Х-вірус картоплі та ін. Середні розміри мають віруси грипу, сказу, герпесу тощо. Дуже малі розміри у віріонів енцефаліту, поліомієліту, ящуру та багатьох фітопатоген-них вірусів. Цікаво, що найбільші за розмірами віруси наближаються до малих бактерій, наприклад мікоплазм, а найменші - до макромолекул білка.
Результати електронно-мікроскопічних досліджень показали, що за формою віруси поділяються на такі групи.
Ниткоподібні - віруси жовтяниці цукрових буряків, мозаїки пшениці, квасолі, сої, кавунів, Х-вірус картоплі.
Сферичні - віруси грипу, курячої саркоми, японського енцефаліту, кору, паротиту, арбовіруси, віруси лейкозу курей і мишей.
Кубо їдальні - віруси вісповакцини, натуральної віспи, аденовіруси, ентеровіруси, реовіруси, віруси папіломи людини і тварин тощо.
Булавовидні - віруси бактерій (бактеріофаги).
2. Поняття і структура бактерій
Зовні цитоплазматичної мембрани бактеріальної клітини розміщуються так звані поверхневі структури: оболонка, капсула, слизовий чохол, джгутики і ворсинки (війки). Цитоплазматичну мембрану разом з цитоплазмою, органелами і включеннями прийнято називати протопластом. Розглянемо спочатку будову, хімічний склад і функції поверхневих структур бактеріальної клітини.
Ззовні бактеріальна клітина оточена щільною оболонкою, яку часто називають клітинною стінкою. Вона є обов'язковим структурним елементом прокаріотної клітини, за винятком мікоплазм і L-форм бактерій. На клітинну оболонку припадає від 5 до 50 % сухої речовини клітини. Оболонка зумов-лює відносну сталість форми клітини, є захистом від несприятли-
У складі клітинної оболонки грампозитивних оактерш^киж "п-явлено в невеликих кількостях білки, ліпіди І полю а*а№ З ясова-но то полісахариди і ліпіди можуть ковалентне з єднуватися з мак ромГе^лашГоСонки. Стосовно білків, то припускають, шо вони виконують захисну функцію.
Комбіноване схематичне зображення прокаріотної клітини
(за Г. Шлегелем, 1972):
/ - поверхневі структури: / - оболонка клітини; 2 - капсула; 3 - слизові виділення; 4 - слизовий чохол; 5 - джгутики; 6 - війки. // - цитоплазматичні клітинні структури: 7 - цитоплазматична мембрана; 8 - нуклеоїд; 9 - рибосоми; 10 - цитоплазма; // - хроматофори; 12 - хлоросоми; 13 - пластинчасті тилакоїди; 14 - фікобілісоми; 15 - трубчасті тилакоїди; 16 - мезосома; 17 - аеросома (газова
вакуоля); 18- ламелярні структури. ///- запасні речовини: 19- полісахаридні гранули; 20- гранули полі-р-оксимасляної кислоти; 21 - гранули поліфосфату; 22 - гранули ціанофіцину; 23 - карбоксисоми; 24 - включення сірки; 25 - крапельки жиру; 26 - гранули вуглеводів
У грамнегативних еубактерій будова клітинної оболонки є^багато складнішою, ніж у грампозитивних (див. табл. 2.У3""' оболонки цих бактерій міститься пептидошкановии шар.^ювнмад нього розташований ще один шар (зовнішня мембрана) який складається з фосфоліпідів, ліпополісахаридів І білків, а під ним -цитоплазматична (внутрішня) мембрана, до складу якої також входять фосфоліпіди, білки тощо.
Серед прокаріотів виявлено види бактерій, клітинна оболонка яких за структурою та хімічним складом помітно відрізняється вщгшмпозитивнш: і грамнегативних типів.
Поряд з цим слід зазначити, що за певних умов прокаріоти можуть існувати і без клітинних оболонок. Наприклад, за дії на клітини певними хімічними речовинами можна дістати стурктури, які повністю або частково позбавлені оболонки. Вперше цТструктури було виявлено у разі дії на бактерії ферментом лізоцимом з явного білка. Встановлено, що цей фермент розриває р-1 4-глікозидні зв'язки, які з'єднують залишки N-ацетил-глюкозоаміну і N-ацетилмурамової кислоти в пептидоглікані. Одержані при цьому
Loading...

 
 

Цікаве