WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Вірус натуральної віспи - Реферат

Вірус натуральної віспи - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Вірус натуральної віспи
ПЛАН
1. Поняття натуральної віспи
2. Етіологія
3. Епідеміологія та патогенез
4. Симптоми і протікання
5. Діагноз і диференціальний діагноз. Вакцинація
Використана література
1. Поняття натуральної віспи
Натуральна віспа, чи як ще її раніше називали - чорна віспа, дотепер викликає в людини марновірний страх. На рахунку цієї інфекції не один десяток мільйонів людських життів. Але віспу все-таки перемогли. У травні 1980 року ВІЗ оголосила про повну ліквідацію захворювання на земній кулі. Це був перший успіх людства, коли хвороба була ліквідована в масштабах планети.
Людина страждала від віспи тисячоріччями. Ця хвороба здавалася жорстокою неминучістю, недарма в народі існувала приказка "Любов і віспа минають лише деяких".
Натуральна віспа (Variola, variola major - лат. Smallpox - англ., Pocken, Blatern - ньому., Variol - франц.) - гостре вірусне захворювання, що у типових випадках характеризується загальною інтоксикацією, лихоманкою, своєрідними висипаннями на шкірі і слизуватих оболонках, послідовно минаючої стадії плями, пухирця, пустули, скоринки і рубця.
2. Етіологія
Збудник віспи відноситься до вірусів сімейства Poxviridae, підродини Chordopoxviridae, роду Orthopoxvirus; містить РНК, має розміри 200-350 ммк, розмножується в цитоплазмі з утворенням включень. Вірус натуральної віспи має антигенне споріднення з еритроцитами групи А крові людини, що обумовлює слабкий імунітет, високу захворюваність і смертність відповідної групи обличчя. Він стійкий до впливу зовнішнього середовища, особливо до висушування і низьких температур. Він може тривалий час, протягом ряду місяців, зберігатися в скоринках і лусочках, узятих з віспин на шкірі хворих, у замороженому і ліофілізованому стані залишається життєздатним кілька років.
3. Епідеміологія та патогенез
Натуральна віспа відноситься до антропонозам і являє собою висококонтагіозну (особливо небезпечну) інфекцію. До віспи сприйнятливі всі люди, якщо в них немає імунітету, отриманого в результаті перенесеного раніше чи захворювання вакцинації. Натуральна віспа була широко поширена в Азії й Африці. У результаті проведеної імунізації віспяною вакциною населення всіх континентів, вона була повсюдно ліквідована в 1977 році. Є повітряно-краплинною інфекцією, однак можлива інокуляція вірусу при безпосереднім зіткненні з ураженою шкірою чи хворого інфікованими їм предметами. Заразливість хворого спостерігається протягом усього захворювання - від останніх днів інкубації до відторгнення скоринок. Трупи померлих від віспи також зберігають високу заразливість.
При вдиханні зараженого повітря віруси попадають у респіраторний тракт. Можливе зараження через шкіру при варіоляції і трансплацентарно. Вірус надходить у найближчі лімфатичні вузли і далі в кров, що приводить до віремії. Гематогенно інфікується епітелій, тут відбувається размножение вірусу, з чим зв'язане поява енантеми і екзантеми. Ослаблення імунітету веде до активації вторинної флори і перетворенню везикул у пустули. Унаслідок загибелі паросткового шару епідермісу, глибоких нагноювань і деструктивних процесів формуються фляки. Може розвитися інфекційно-токсичний шок. Для важких форм характерний розвиток геморрагічного синдрому.
4. Симптоми і протікання
При типовому плині віспи інкубаційний період триває 8-12 днів. Початковий період характеризується ознобом, підвищенням температури тіла, сильними болями, що рвуть, у попереку, хрестці і кінцівках, сильною спрагою, запамороченням, головним болем, блювотою. Іноді початок хвороби м'яке. На 2-4-й день на висоті лихоманки з'являється ініціальна висипка на шкірі або у виді ділянок гіперемії (кореподібна, розеолозна, еритематозна), або геморрагічна висипка по обидва боки грудної клітки в області грудних м'язів до пахвових западин, а також нижче пупка в області пахових складок і внутрішніх поверхонь стегон ("трикутник Симона"); крововиливу виглядають як пурпуру і навіть як екхімози. Плямиста висипка тримається кілька годин, геморрагічна - більш тривалий час.
На 4-й день спостерігається зниження температури тіла, послабляються клінічні симптоми початкового періоду, але з'являються типові віспини на шкірі голови, обличчя, тулуба і кінцівок, що проходять стадії плями, папули, пухирця, пустули, утворення скоринок, відторгнення останніх і утворення рубця. Одночасно з'являються віспини на слизуватій оболонці носа, ротоглотки, гортані, трахеї, бронхах, конъюнктивах, прямій кишці, жіночих полових органів, сечівника. Вони незабаром перетворюються в ерозії.
На 8-9-й дні хвороби в стадії нагноєння пухирців знову погіршується самопочуття хворих, виникають ознаки токсической енцефалопатии (порушення свідомості, марення, порушення, у дітей - судороги). Період підсихання і відпадання кірок займає близько 1-2 нед. На обличчі і волосистій частині голови утворяться численні фляки. Зміна крові характеризується лейкоцитозом, при важких формах мається різке зрушення вліво з виходом у кров мієлоцитів і юних кліток.
До важких форм відносяться зливальна форма (Variola confluens), пустулезно-геморрагічна (Variola haemorrhagica pustulesa) і віспяна пурпуру (Purpura variolosae).
У щеплених противісповою вакциною віспа протікає легко (Varioloid). Основними її особливостями є тривалий інкубаційний період (15-17 днів), помірні явища нездужання й інших ознак інтоксикації; щира віспяна висипка нерясна, пустули не утворяться, фляків на шкірі не залишається, видужання настає через 2 неділі.
Зустрічаються легкі форми з короткочасною лихоманкою без висипки і виражених розладів самопочуття (Variola sine exanthemate) чи тільки у виді нерясної висипки (Variola afebris).
Ускладнення. Енцефаліти, менінгоенцефаліти, пневмонії, панофтальмити, кератити, ірити, сепсис.
5. Діагноз і диференціальний діагноз. Вакцинація
Клінічні прояви хвороби є підставою для специфічних досліджень. Для аналізу беруть уміст везикули, пустули, скоринки, мазки слизу з порожнини рота, кров. Присутність вірусу в зразках визначають за допомогою електронної мікроскопії, мікропреципітації в агарі іммунофлюоресцентним методом. Попередній результат одержують через 24 ч, після подальшого дослідження - виділення й ідентифікацію вірусу.
У ендемічних районах Африканського континенту, де зустрічається мавпяча віспа, подібна по клінічній симптоматиці з натуральною віспою, приходиться їх диференціювати між собою. Відмінною рисою є збільшення лімфатичних вузлів, нерідко обумовлених до висипань на шкірі. Вірус віспи корів може викликати захворювання, що нагадує легкий плин натуральної віспи (нездужання, помірне підвищення температури тіла, віспини). Також диференціальна діагностика проводиться з кором і скарлатиною під час появи ініціальної висипки, потім - з вітряною віспою, осповакциною (генералізованою вакциною), менінгококцемією, лептоспірозом, геморрагічною лихоманкою, оспоподобним (везикулезним) чи гамазовимриккетсіозом.
Вакцинація проти натуральної віспи була припинена у світовому масштабі в 1972 році. Рівень імунітету в тих, хто був щеплений до 1972 р., є невизначеним і через цього такі люди піддаються інфекції.
В облич, що контактували з вірусом, вакцинація здатна полегшити вагу інфекції, або цілком неї запобігти, якщо була проведена протягом 4 днів після інфікування.
Перша вакцина проти натуральної віспи була розроблена в древньому Китаї, коли скоринки зі шкіри хворих подрібнювалися і втиралися в шкіру здорових людей, запобігаючи в них інфекцію. Метод був облагороджений і наукове обґрунтований англійським ученим Едвардом Дженнером, що використовував для щеплень вірус віспи корів і назвав цей метод вакцинацією (від лат. vacca - корова).
Сучасні вакцини містять особливий вірус, що є лише схожим на збудника інфекції. Самого вірусу натуральної віспи вакцина не містить. Вакцина має гарні показники безпеки. Протипоказанням до вакцинації є екзема поточна чи в анамнезі, вагітність, іммунодефіцитні стану.
Принаймні, у двох країнах, у Росії і США мається екстрений запас вакцини, на випадок повторного, у силу тих чи інших причин, появи інфекції.
Використана література
1. Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології. - К., 2001.
2. Медична енциклопедія. - М., 1986.
3. Словник-довідник педіатра. - К., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве