WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Важливість добрих взаємовідносин для лікування і одужання хворих - Реферат

Важливість добрих взаємовідносин для лікування і одужання хворих - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Важливість добрих взаємовідносин
для лікування і одужання хворих"
ПЛАН
Вступ
1. Основні моделі взаємовідносин медичних працівників і пацієнтів
2. Принципи побудови між особистісних стосунків між лікарем та хворим
3. Головні складові у взаємовідносинах між лікарем і пацієнтом. Важливість добрих взаємовідносин для успішного лікування
Висновки
Літерататура
Вступ
У сучасній медицині область етичних питань позначається різноманітними термінами: "лікарська етика", "медична етика", "медична деонтологія", "біоетика", "біомедична етика", "сестринська етика". Пояснення значення цих термінів можна дати, лише хоча б коротко виклавши історію їхнього виникнення.
Етичним питанням медицини приділяли пильну увагу багато корифеїв медицини.
1. Основні моделі взаємовідносин
медичних працівників і пацієнтів
Американський лікар і етик Роберт Віч (1992) описав чотири моделі взаємовідносин медичних працівників і пацієнтів.
Батьківська, патерналістська (від лат. pater - батько) модель характеризується тим, що медичний персонал ставиться до пацієнтів так, як батьки ставляться до своїх дітей. Тобто лікар або медична сестра самі визначають, у чому полягає благо пацієнта, в основному приймають важливі для пацієнта рішення і беруть, відповідно, велику частину відповідальності при цьому на себе. "Свята неправда" як приховування правди про діагноз від самого хворого і застосування "плацебо" (від лат. рlасео - подобатися), тобто фармакологічно нейтрального засобу, що видається за ефективнодіючі ліки - найбільш яскраві приклади батьківського ставлення до пацієнтів.
Інженерна модель характеризується тим, що лікар або медична сестра зводять свою роль до того, щоб виявляти і відновлювати якісь функції, усувати злами в організмі пацієнта. Міжособистий аспект взаємовідносин медичного персоналу і пацієнтів тут цілком або майже цілком ігнорується. Ця модель може домінувати в кабінетах (відділеннях) рентгенологічного обстеження, функціональної діагностики, у роботі з хворими в несвідомому стані в реанімаційних відділеннях.
Колегіальна модель характеризується повною взаємною довірою медичного персоналу і пацієнтів. Прямуючи до спільної мети, лікар і медична сестра стають "друзями" хворого. Сам Р. Віч вважає, що така модель суперечить соціальному реалізму. Думаємо, що в цілому це правильно, але не можна забувати і про винятки. Наприклад, у випадках деяких хронічних захворювань пацієнт повинен бути підготовлений не тільки до грамотної оцінки свого стану (рівня артеріального тиску, вмісту цукру в крові або сечі), але і до відповідних заходів самодопомоги, наприклад, у кризових ситуаціях.
Контрактна модель у рідкісних випадках може виглядати як юридичне оформлений договір із пацієнтом (наприклад, як "Заява-зобов'язання донора сперми"). Значно ж частіше між медичним персоналом і пацієнтом встановлюється ніби неписана угода, відповідно якої лікар і медична сестра не просто вважають здоров'я хворого пріоритетною метою своєї фахової діяльності, але враховують також ситуації, коли сам пацієнт інакше розуміє це для себе, ніж медичні працівники. Наприклад, хвора на рак молочної залози відмовляється від рекомендованої їй лікарем радикальної операції з косметичних міркувань. По Р. Вічу, ця контрактна модель допускає послідовну повагу прав пацієнта.
2. Принципи побудови між особистісних стосунків
між лікарем та хворим
Міжособистісні стосунки між лікарем та хворим будуються за принципом практичної взаємодовіри, адже довіра як морально-психологічна категорія визначає ставлення як до дій іншої особи, так і до себе самої, ґрунтується на переконанні, що діє ця особа правильно, їй притаманні сумління і чесність. Довіра є обов'язковим компонентом у діяльності будь-якої соціальної групи, в якій люди спілкуються і мають тимчасові чи постійні цілі. Такими цілями у взаємовідносинах лікаря та хворого є успіхи у лікувальному процесі.
Але щоб завоювати довіру пацієнта, лікарю недостатньо бути просто фахівцем, потрібно вміти розуміти психологічний стан хворого і знаходити відповідний підхід до нього. Одначе це вдається не завжди: в одних випадках, і вони переважають, лікар може завоювати довіру хворого з першого знайомства, а в інших - ніколи. Відомо, що під час перших контактів лікаря з хворим виникає інтерференція знання лікаря і незнання або напівзнання хворого. Тому кожна розмова лікаря з хворим має включати в себе елементи медичної освіти і перш за все відомості про характер захворювання, обґрунтування плану лікування та передбачення його наслідків.
Протягом усієї історії медицини провідною у відносинах між лікарем і хворим була й залишається довіра, яка раніше передбачала повне право лікаря приймати рішення, а тепер орієнтується на творчу співпрацю, де мають місце сумніви щодо результатів лікування й прогнозу, а також правдиві відомості про серйозність самої хвороби. Все це становить сучасний медичний підхід до проблеми взаємовідносин лікаря і хворого.
Що більше ці стосунки ґрунтуються на довірі, то повніше вони виконують роль емоційного захисту, здатні відгукнутися співчуттям й співпереживанням, то вища їхня моральна цінність. Така "відкритість" відносин між лікарем і хворим дає змогу розв'язати найрізноманітніші проблеми - від діагностичного пошуку до найінтимніших питань.
Взаємовідносини лікаря і хворого - це не просто обмін інформацією, це - частина лікування. Адже давно відомо, що лікарі можуть впливати на хворобу без будь-яких ліків: прикладом може слугувати ефект плацебо. Плацебо - це біологічно інертна речовина, котру лікар дає хворому як біологічно активну. Свого часу обов'язковою передумовою ефекту від плацебо вважалася сліпа віра у чудодійну силу ліків. Одначе співробітництво між лікарем і хворим породжує ефект плацебо без усякого плацебо: будучи науково обґрунтованим, ефект плацебо доповнює медицину як науку і виправдовує погляд на неї як на мистецтво.
У повсякденній діяльності лікаря часто виникають конфлікти утилітарної етики, яка вчить ураховувати лише наслідки лікарської діяльності, та деонтологічної етики, згідно з якою треба орієнтуватися не на наслідки, а на загальновизнані етичні принципи: чесність, вірність обов'язку, "клятві Гіппократа", дотримуватися прав людини тощо.
Важливою етичною проблемою є співвідношення свободи пацієнта і опіки над ним лікаря. Ця опіка позначається терміном "патерналізм", який може бути справжнім (наприклад, у разі непритомності хворого) або солітарним, коли пацієнт повністю довіряє
Loading...

 
 

Цікаве