WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Групи крові - Реферат

Групи крові - Реферат

визначення батьківства, для судової експертизи.
Цікаво, що присвоєння Ландштейнером одній із груп крові символу "0" означало на той час відсутність аглютинації, але не пустоту. Пізніше австрійський учений фон Ейслер помітив, що антидифтерійна сироватка кролика аглютинує еритроцити людини цієї групи, і таким чином, виявляє в них якийсь фактор. Він дав йому назву "гетерогенний" (від грецьк. heterogenes - неоднорідний) і позначив символом "Н". На цій підставі ізосерологічна система іменується системою АВ0(Н), щоб підкреслити наявність білка Н в еритроцитах групи 0(I).
Продовжуючи досліди з еритроцитами, К.Ландштейнер і Ф.Левін у 1927 р. відкрили ще дві системи еритроцитарних антигенів -MNSs oa Pp і встановили, що білок М зустрічається в еритроцитах 30%, білок N - у 20%, речовина Р - у 25% людей.
Наступне відкриття Ландштейнера та Левіна поглиблювало уявлення про групи крові. Вони встановили, що не тільки еритроцити, а й усі виділення організму: сльозна рідина, слина, піт, жовч, материнське молоко, сперма мають такі самі групові ознаки, як і еритроцити. Відомості про це вони опублікували в 1926 р., започаткувавши відкриття групи крові Se, або секреторства (виділительства). Німецький вчений Шифф та його асистент японець Сасакі довели, що виділителями групових субстанцій є лише 75-85% людей в різних регіонах планети. Феномен виділительства вивчається в усіх галузях медицини, оскільки здатність до секреторства (генетично детермінована) впливає на виникнення і характер перебігу захворювань тих органів, де має місце процес секреції антигенів АВ0(Н) - ротова порожнина (карієс), нирки (гломерулонефрит), шлунок (виразкова хвороба, гастрит).
Напередодні другої світової війни Ландштейнер та О.Вінер провадили досліди на кроликах з метою одержання антитіл до М-групового фактора. Оскільки фактор М у мавп і людей ідентичний, кроликам вводили еритроцити мавп виду Macacus rhesus як імунізуючий агент, а сироватку кроликів в подальшому використовували в реакції аглютинації еритроцитів людини. В ході досліджень виявилось, що одержана сироватка аглютинує еритроцити людей, що мають М-фактор, і разом з цим - такі, що не мають його, і, отже, виявляє інший, досі невідомий фактор, який автори назвали фактором резус (Rh).
Так у 1940 р. сталося відкриття системи антигенів Резус - надзвичайно складної за успадкуванням і номенклатурою. Кожна людина, як на сьогодні встановлено, має не один, а принаймні шість антигенів резус в індивідуальній комбінації. Найбільш активний в антигенному відношенні фактор D (Rho), і тому осіб, що мають його в своєму фенотипі, в практичній медицині називають резус-позитивними, а тих, що не мають, - резус-негативними, хоча насправді у них є інші антигени цієї системи. Антитіла до антигенів резус з'являються в організмі внаслідок імунізації (ізоімунізації), тобто попадання еритроцитів з таким резус-антигеном, якого до цього не було.
Така ситуація виникає на практиці у двох випадках: при помилковому переливанні резус-негативній особі резус-позитивної крові та при повторних вагітностях резус-негативної жінки резус-позитивним плодом. В останньому випадку може постраждати і вагітна, і її дитина, проте в медицині розроблено заходи профілактики і лікування імунного резус-конфлікту.
В Україні типування резус-належності стали проводити тільки на початку 60-х років. Основним реагентом при цьому до останнього часу була сироватка крові людини, імунізованої резус-позитивними еритроцитами. Джерелом такої сироватки є резус-негативні особи: жінки, що народили резус-позитивних дітей, донори-добровольці, що дають згоду на імунізацію, та інші імунізовані особи.
Сьогодні в Україні, як і в усьому світі, для визначення резус-фенотипу (а також для визначення АВ0-фенотипу) використовують біотехнологічні реагенти - моноклональні антитіла. Проте потреба в імунізації донорів-добровольців залишається, оскільки з їх крові виробляють анти-резус імуноглобулін для профілактики гемолітичної хвороби новонароджених і еритробластозу плода.
Крім названих вище, на мембрані еритроцитів існують ще кілька десятків антигенів, згрупованих в окремі ізосерологічні системи. Їх значення для життєдіяльності та збереження імунного гомеостазу людини вивчається протягом сторіччя, встановлюються поширеність їх серед населення планети, асоціативний зв'язок з захворюваністю.
Відкриття К.Ландштейнера стимулювало поглиблене вивчення антигенних систем не тільки на еритроцитах, а й на інших клітинах крові. Так, вивчаючи властивості лейкоцитів у хворих, яким багаторазово переливали кров, керівник лабораторії Національного центру переливання крові в Парижі Жан Доссе ідентифікував перший лейкоцитарний антиген (1958), названий за ім'ям хворої, у якої він був виділений, антигеном Мак. Подальші дослідження показали, що цей антиген часто зустрічається у представників різних національностей, високо імуногенний (саме тому його було відкрито першим).
У 1980 р. Жан Доссе, Д.Снелл і Б.Бенасерраф за відкриття лейкоцитарних антигенів були удостоєні Нобелівської премії. Відкрита ними система одержала назву системи HLA (Human Leucocyte Antigens), або антигенів гістосумісності, або трансплантаційних антигенів. Найбільше значення вони мають при підборі донора для трансплантації органів і тканин - нирок, серця, легень, печінки, кісткового мозку. Вивчення HLA-антигенів використовується при визначенні батьківства та ідентифікації особи, для характеритики популяції, демографічних процесів. Великий інтерес в усьому світі викликає проблема "HLA і хвороби". На підставі аналізу частоти зустрічаємості антигенів HLA в популяції та співвставлення частоти їх у хворих на різні інфекційні та неінфекційні (в тому числі аутоімунні) захворювання складено міжнародні реєстри асоціативного ризику певної патології, що має діагностичне, прогностичне та профілактичне значення.
В Україні типування тканин для популяційної генетики, трансплантології, трансфузіології проводили лабораторії імунології київських науково-дослідних інститутів: гематології та переливання крові; ортопедії і травматології; урології та нефрології; фтизіатрії та пульмонології; педіатрії, акушерства та гінекології, а також обласні станції переливання крові.
Чорнобильська катастрофаперервала планомірні дослідження, однак наробок, зроблений напередодні Чорнобиля, а саме, типування потенційних донорів кісткового мозку та консервування кісткового мозку з відомим HLA-фенотипом, стали на пригоді в перші ж дні надання допомоги ліквідаторам наслідків аварії.
Українськими вченими зроблено значний внесок у розробку проблеми груп крові. Зокрема, вивчено розподіл генів груп крові на території України і на цій основі виділено 5 геногеографічних зон (Є.І.Данилова); проведено типування еритроцитарних і лейкоцитарних антигенів населення геногеографічних зон (Л.І.Тимошенко та співроб.); встановлено взаємозв'язок інфекційних та неінфекційних хвороб з групами крові АВ0, Rh, МN, HLA-антигенами, що висвітлено в єдиній українській монографії Г.Н.Дранника i Г.М.Дизик "Генетичні системи крові людини та хвороби" (К., 1990). В Харкові та Києві працюють центри з виробництва моноклональних антитіл - реагентів нового покоління для ідентифікації груп крові. Розвивається галузь імунологія репродукції, що дозволяє з допомогою імунологічного типування успішно вирішувати питання діагностики, прогнозування та лікування імунних форм безпліддя.
Серед труднощів сьогодення погляд у минуле дає підставу для надії, що допитливий мозок учених і в майбутньому буде розв'язувати проблему груп крові на користь людині.
Використана література:
1. Медична енциклопедія. - М., 1986.
2. Основи медичних знань / За ред. Семенчук І.М. - К., 2001.
Loading...

 
 

Цікаве