WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Едуард Дженнер. Перша вакцина - Реферат

Едуард Дженнер. Перша вакцина - Реферат

дітей гноєм віспяних пустул чи підсохлими віспяними скоринками. Вміст віспяних пустул і скоринок наносився на подряпину, зроблену на шкірі. У цьому місці звичайно з'являвся віспяний гнійничок. Після такого щеплення в людей найчастіше спостерігалося легке захворювання. Однак іноді вони занедужували важкою натуральною віспою і навіть умирали. Дженнеру стало ясно, що щеплення людині натуральної віспи - справа ненадійна і небезпечна.
Зіставляючи всі ці зведення, ретельно обмірковуючи їх, спостерігаючи за випадками захворювань віспою людей і тварин, Дженнер поступово прийшов до думки, що можна штучно заражати людини саме коров'ячою віспою і тим самим охороняти її від захворювання натурального.
Пройшли довгі тридцять років напруженої праці і міркувань, перш ніж Дженнер зважився провести перший досвід на людині, щоб довести правильність своїх висновків. І от 14 травня 1796 р. він прищепив восьмирічному хлопчику Джемсу Фіппсу гній з руки жінки, що заразилася коров'ячою віспою. У хлопчика з'явилося легке нездужання, а через кілька днів він був зовсім здоровий. Але чи став він тепер несприйнятливий до натуральної віспи?
Незабаром там, де жив Дженнер, спалахнула епідемія натуральної віспи, і лікар міг перевірити дієвість свого способу. Він узяв гній з віспяної пустули хворої людини і заразив ним Джемса. Протягом трьох болісних діб Дженнер з величезним хвилюванням очікував результатів вирішального досвіду.
І сміливі надії виправдалися. Червоність, що з'явилася на місці щеплення віспяного гною, зникла, хлопчик не занедужав віспою. Після щеплення коров'ячої віспи він виявився нечутливим до натуральної. На одному з пам'ятників, поставлених Дженнеру в італійському місті Болоньї, увічнений цей досвід. Скульптор зобразив великого англійського лікаря, який робить щеплення дитині.
У 1798 р. Дженнер опублікував свою роботу про щеплення віспи, і віспощеплення стало поширюватися по усьому світі. Однак прихильникам Дженнера довелося переборювати і недовіру, і прямий опір неосвічених, вороже настроєних до науки людей. Особливо повстали проти щеплень церковники. Та й серед лікарів у різних країнах знайшлося чимало супротивників цього методу. Яких тільки нападок не довелося витримати Дженнеру і його прихильникам! Говорили, наприклад, що щеплення коров'ячої віспи - протиприродне і тому противне "божим законам" справа. Поширювали безглузді слухи, що в тих, кому прищепили коров'ячу віспу, виростають роги і вовна. У друкованих засобах з'являлися знущальні картинки на цю тему. Мало значення і та обставина, що своє відкриття Дженнер у той час не міг ще науково обґрунтувати.
3. Значення винаходу вакцини Е.Дженнера для сучасної науки
Але будь-яке наукове відкриття рано чи пізно одержує визнання. Так було і з віспощепленням. Щеплення коров'ячої віспи людям робилися все частіше і давали все більший ефект, хоча случалися часом невдачі, тому що лікарі іноді користалися дженнеровским способом недостатньо вміло і не дотримували всіх необхідних умов.
Ще при житті Дженнер знав, що його спосіб боротьби з віспою виявився великим благодіянням для людства й одержав широке визнання в усьому світі. Багато наукових суспільств обрали Дженнера своїм почесним членом. На честь його були вибиті медалі, а в ряді міст споруджені пам'ятники.
У 1803 р. у Лондоні був заснований інститут віспощеплення, першим і довічним керівником якого став Дженнер.
Але Дженнеру так і не довелося довідатися, у чому полягає науковий зміст запропонованого ним способу. Тільки майже через 60 років французький мікробіолог Луї Пастер науково обґрунтував його відкриття. У 1881 р. на Міжнародному з'їзді лікарів у Лондоні Пастер зробив свою історичну доповідь про наукові основи методу щеплень проти заразних хвороб. Він повідомив, що знайшов і розробив спосіб боротьби з заразними хворобами шляхом щеплень ослаблених збудників. Такі щеплення Пастер назвав вакцинацією, а щеплений матеріал - вакцинами (по-латинському "корова" - "вакка").
"Я додав слову вакцинація більш широке значення, - сказав Пастер, - у надії, що наука освятить його як вираження вдячності до заслуг і невимірної користі, принесеної одним з найбільших людей Англії - Дженнером".
Перша вакцинація на Європейському континенті була зроблена віденським лікарем де-карро власному сину. Потім маса прихильників Дженнера з'явилася в Німеччині, Італії і Росії.
Віспощеплення в Росії почалося з того, що Катерині II і її сину Павлові англійський лікар Т. Димедаль провів варіоляцію 12 жовтня 1768 року. Хлопчик Сашко Марков, семи років, у якого був узятий віспяний детрит, одержав дворянство і прізвище Віспяний. За це діяння лейб-медик Димедаль одержав титул барона і великі гроші.
Великим подвигом, рівним перемозі над турками, називав Семен Герасимович Забєлін, один з перших вихованців Московського медичного факультету й один з перших, хто по закінченні його був відряджений учитися за кордон, рішення покійної імператриці Катерини II прищепити віспу собі і спадкоємцю.
У 1801 році в Московському виховному будинку відомий професор Московського університету Е.О. Мухін зробив перше щеплення вакциною, отриманої особисто від Дженнера, хлопчику Антонові Петрову, якому після цього було змінене прізвище на Вакцинова.
Згодом, вивчаючи чуму, лікарі-дослідники змогли прийти до думок, аналогічним тим, що висловив Дженнер. І в цьому випадку спостерігалися гнійні нариви. Не було сумнівів у тім, що в них міститься чумної отрута. Виникало питання: не можна чи домогтися захисту від чуми так само, як і від віспи, за допомогою щеплення? Звичайно, ця пропозиція була сугубо теоретичним, і ніхто не міг сказати заздалегідь, чим закінчиться на практиці подібний досвід. Поширення багатьох інфекційних хвороб було зупинено, а деякі викоренені завдяки відкриттю Дженнера. Але це вже інша розповідь.
Дженнер вільно запропонував свою техніку вакцинації світу і не роби ні однієї спроби отримати з неї особисту вигоду. Дженнер став знаменитий на увесь світ, і його нагородили безліччю медалей. Він був одружений, мав трьох дітей і прожив до сімдесятьох трьох років. Умер Дженнер на початку 1823 року у своєму будинку в Берклі.
Як ми бачимо, Дженнер не був автором ідеї, що захворювання коров'ячою віспою виробляє імунітет проти дійсної страшної віспи, - він почув це від інших. Очевидно навіть, що кілька людей застосовували вакцинацію коров'ячою віспою до Дженнера.
Але хоча він не був чудовим ученим, лише трохи людей принесли таку користь людству. Завдяки своїм дослідженням, експериментам і роботам Дженнер перетворив народне повір'я, що медики ніколи не приймали всерйоз, у звичайну практику, що врятувала мільйони життів. Хоча техніка Дженнера придатна для того, щоб запобігти лише одну хворобу, але ця хвороба була колись головною. Він заслуговує тієї слави, який оточили його наступні покоління.
Використана література:
1. Букринська А.Г. Вірусологія. - М., 1986.
2. Гудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. - К., 1991.
3. Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. - К.: Либідь, 2001.
Loading...

 
 

Цікаве