WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Спілкування лікаря і пацієнта - Реферат

Спілкування лікаря і пацієнта - Реферат

хворого, подивитися на світ його очима. Співчуття - це певною мірою своєрідна екранізація (поглинання) почуттів іншого на свою духовну сферу. Співчувати - значить відчувати іншого всім своїм єством. Співчуття починається з факту нашої присутності, інколи мовчазної, з очікування, коли хворий заговорить.
Лікар повинен терпляче слухати хворого, навіть коли він повторюється, давати можливість обговорювати причини і наслідки хвороби, його майбутнє. Співчуття можна висловити досить просто, поклавши руку на плече хворого, що створює певний позитивно-емоційний настрій, на якому можна будувати взаємодовіру. Одначе таке ставлення до хворого зовсім не означає "панібратства" або "вседозволеності". Певна "дистанція" (непомітна для хворого) між лікарем та хворим повинна завжди витримуватися, що на певному часовому відрізку взаємин (коли хворий забажає використати добрі стосунки з лікарем у своїх недобропорядних цілях) буде гарантувати лікарю збереження свого авторитету й гідності та створюватиме сприятливі умови для "відступу" і надійної "оборонної позиції".
3. Вміле спілкування -
підсилення оздоровчого ефекту лікування
Технічний прогрес дещо руйнує хороші взаємини між лікарем та хворим. І коли лікар повністю дозволяє машині (навіть найдосконалішій!) стати між собою і хворим, він ризикує залишити хворого без свого сильного" одужувального впливу".
Налагоджені стосунки лікаря і хворого не тільки цілющі самі по собі, вони посилюють і полегшують вплив інших лікувальних процедур. Наприклад, від цих взаємовідносин часто залежить дисциплінованість хворого, тобто готовність виконувати лікарські рекомендації. Бажання співпрацювати зі своїм лікарем створює своєрідну платформу для бажання хворого змінити спосіб життя.
Клінічна практика переконливо довела, що у переважній більшості випадків встановлюються добрі взаємовідносини лікаря і хворого, адже самі хворі прагнуть до плідної співпраці з лікарем. Одначе зустрічаються й такі випадки, коли хворі або свідомо, або підсвідоме не бажають такої співпраці, а лікарю, з огляду на його професійні обов'язки, необхідно все ж таки віднайти "спільну мову" з категоричними хворими.
Практичні поради
І. Складовою частиною підтримки, що надає лікар хворому, є активізування ролі хворого у лікувальному процесі. Головні ресурси підтримки, очевидно, приховані у самому хворому.
2. Уміння уважно вислухати скарги хворого, не перебиваючи його там, де це не слід; усмішка на обличчі лікаря у випадках, коли хворий висловлює свої скарги як жарт - усе це є складовими взаєморозуміння хворого і лікаря.
3. Треба пам'ятати., що повагу до хворого лікар повинен проявляти вже з першої зустрічі. Він ґрунтовно знайомиться з умовами життя хворого; запам'ятовує його прізвище, ім'я та по батькові (ніколи не плутаючи їх); під час розмови дивиться йому прямо у вічі; намагається постійно хвалити його за терплячість й акуратність у виконанні важких призначень. Лікар не повинен робити огляд хворих у палаті, постійно поспішаючи. Це шкодить авторитету лікаря.
4. Співчувати хворому - це вміти образно поставити себе на місце хворого, поглянути на світ його очима. Необхідно бути уважним до хворого, терпляче вислуховати його (навіть коли хворий повторюється), давати можливість обговорити причини і можливі наслідки хвороби, його майбутнє життя. Покажіть це якомога емоційніше, і хворий повірить, що вам не байдуже до нього.
5. Хворих, що не здатні співпрацювати з лікарем, перекопують не витіюваті слова лікаря, а його дії. Активна позиція лікаря щодо обстеження і лікування хворого, глибока й переконлива аргументація всіх призначених методів дослідження й лікування можуть дати бажані наслідки.
6. Треба бути особливо обережними з хворими, котрі на початку вашого знайомства на всі застави розхвалюють вас, намагаються дати хабара. Цілі таких хворих є далекими від лікувального процесу. А тому у цих випадках необхідна осторога, чітка медична документація, письмова згода хворого на ( виконання всіх лікувальних рекомендацій, раннє виявлення своїх прорахунків і швидке усунення їх. Такі запобіжні (превентивні) заходи позбавлять вас у майбутньому від можливої тривалої тяжби із судами і не зашкодять вашому фаховому іміджу.
7. Як бути, з хворими, з якими просто важко? Треба пам'ятати, головне - визнати симптоми їхнього захворювання реально існуючими без уточнення назви хвороби;наполегливо-вимогливому хворому потрібно пояснити його право на бездоганне медичне обслуговування, яке, одначе, не обов'язково включає виконання кожної конкретної вимоги. Надання можливості вибору, але з одночасним наполегливим і постійним проведенням своєї твердої лінії допомагає оволодіти ситуацією; у випадку з нав'язливими хворими рекомендують регулярні короткі огляди у чітко встановлений час; за цих умов медичне обґрунтування для призначення наступного прийому не обов'язкове; зустрівшись із хронічно незадоволеним хворим, краще всього визнати, що лікування дає невтішні наслідки, розділити його песимізм із ненав'язливою оптимістичною антитезою й привернути особливу увагу до встановлення добрих стосунків, аніж виконавця якої-небудь чергової програми лікування.
8. У випадках, коли довірчі стосунки з хворим заважають об'єктивно оцінити клінічну ситуацію, корисно показати свого хворого колезі. Його свіжий погляд часто відкриває те, чого ви не помітили раніше.
9. У випадках з клінічною невизначеністю лікар може обрати декілька варіантів своєї поведінки: 1) повідомити хворому корисну інформацію і водночас підняти йому настрій словами: "Це, напевно, не так і серйозно"; 2) приділяти хворому постійну увагу: зробити позаплановий виклик на прийом, відвідати його у палаті наступного дня після початку лікування; 3) після встановлення наближеного або попереднього діагнозу лікар не повинен зупинятися на досягнутому; 4) якщо лікар визначив симптом як біль у грудній клітці невідомої етіології, він зобов'язаний повернутися до діагнозу пізніше. Думка його буде гнучкішою, якщо симптоми залишаться в історії хвороби окремими пунктами, які не об'єднані загальним заключенням;
5) крім того, лікарю необхідно примиритися з незворотністю помилок у роботі всієї медичної системи;
6) пам'ятайте, що у випадках неясної етіології захворювання необхідно бути поруч з хворим, адже обіцянка супроводжувати хворого на всіх етапах лікування забезпечує довірливі взаємовідносини, навіть якщо трагічний кінець неминучий.
10. Треба пам'ятати, що хворому не завжди легко сказати правду, а тому, запідозривши його у нещирості, корисно вказати йому на це, але без образливих для нього висловлювань. Наприклад: "Ви говорите, що у вас не може бути депресії, але голос у вас невеселий", "Дивно, що цевас нібито не зачіпає". Такого типу провокаційні висловлювання часто допомагають зрозуміти поведінку хворого, сутність його конфліктів з оточуючими, але не примушують займати захисну позицію.
11. Треба пам'ятати, що, повідомляючи хворому необхідну правду, лікар повинен навіяти йому надію.
Використана література:
1. Медична енциклопедія. - К., 1986.
2. Назар П. С., Віденський Ю. Г., Грандо О. А. Основи медичної етики.- К.: Здоров'я, 2002.
3. Психологія спілкування / За ред. Недільського М.І. - К., 1999.
Loading...

 
 

Цікаве