WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Поняття фізіології. Методи дослідження фізіології - Реферат

Поняття фізіології. Методи дослідження фізіології - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Поняття фізіології.
Методи дослідження фізіології"
Фізіологія - наука про функції і процеси життєдіяльності організму загалом, його органів, тканин, клітин тощо. Назва науки походить від грецького physis - природа. Поряд із загальною фізіологією існують її окремі розділи. До них відносять фізіологію різних систем органів (кровообігу, травлення, виділення та ін.), а також дитячу, праці, спорту тощо.
Розвиток фізіології здебільшого визначався досягненнями анатомії та інших природничих наук. Перші відомості про функції організму викладено в працях Гіппократа (460- 377 рр. до н.е.). Виникнення фізіології як науки пов'язане з працями Уїльяма Гарвея, який відкрив замкнений кровообіг (1628 р.). Важливе значення для подальшого розвитку фізіології на матеріалістичній основі мало відкриття "про відображену діяльність організму", зроблене в XVII ст. французьким ученим Р. Декортом (1596-1650рр.). Інтенсивний науковий розвиток фізіології почався в XIX ст. До того його гальмували панівні метафізичні концепції про абсолютну незмінність природи, наявність в організмі якоїсь нематеріальної життєвої сили, що спрямовує біологічні процеси. Вчені розглядали природні явища та поведінку живих істот ізольовано одне від одного, не в динаміці, а в стані спокою.
Наступ на ідеалістичні концепції метафізики був розпочатий у XVIII ст. Цьому сприяли відкриття кінця XVII, XVIII і першої половини XIX ст., які стали природничонауковим обґрунтуванням діалектико-матеріалістичного погляду на природу, утвердили в ній ідею загального зв'язку і розвитку. До таких відкриттів належать закон про збереження і перетворення енергії, атомно-молекулярна теорія будови тіл, сформульовані М.В. Ломоносовим у 1748 р., клітинна теорія, розроблена Т. Шванном у 1839 р., еволюційне вчення про розвиток живої природи Ч. Дарвіна, опубліковане в 1859р., яке розв'язало також питання про походження людини.
Значний внесок у розвиток фізіології в XIX ст. зробили вчені різних країн: у Франції - К. Бернар (1813-1877 рр.), Німеччині - Е. Дюбуа-Реймон (1818-1878 рр.), Англії - Ч. Шеррінгтон (1885-1949 рр.), США - В. Кеннон (1871-1945рр.) та ін.
У першій половині XVIII ст. розпочався розвиток фізіології в Росії. У 1725 р. в Петербурзькій академії наук було засновано кафедру анатомії і фізіології, а в 1776 р. в Московському університеті відкрито самостійну кафедру фізіології.
Перший російський підручник "Фізіологія, видана для керівництва своїх слухачів" написав професор Московського університету О.М. Філомафітський (1807-1849рр.). У 1848 р. він опублікував "Трактат про переливання крові (як єдиний засіб у багатьох випадках врятувати згасле життя), складений в історичному, фізіологічному і хірургічному відношеннях".
Батьком російської фізіології називають І.М. Сєченова (1829-1905 рр.). У своїй праці "Рефлекси головного мозку" (1863 р.) І.М. Сєченов сформулював матеріалістичне уявлення про діяльність головного мозку, яка відбувається за принципом рефлексу і підлягає не лише спостереженню, а й вивченню. Учений відкрив також явища центрального гальмування і сумації збудження в нервових центрах. Висунуті ним ідеї дістали подальший розвиток у працях його учнів і послідовників І.П. Павлова (1849-1936рр.), О.О. Ухтомського (1875-1942 рр.), М.Є. Введенського (1852-1922 рр.) та ін.
Величезний вплив на розвиток вітчизняної та світової фізіології зробили дослідження І.П. Павлова та його школи. І.П. Павлов є творцем нового аналітично-синтетичного напрямку у фізіології, який базується на трьох засадах: 1) організм - єдине ціле; 2) єдність організму і середовища; 3) принцип нервізму. Вершиною творчості І.П. Павлова є його вчення про сигнальні системи кори великого мозку. У його працях півкулі великого мозку характеризуються як орган тимчасових зв'язків, який забезпечує досконале пристосування організму до змін умов навколишнього середо-вища. Розкриваються закономірності руху нервових процесів у корі великого мозку (іррадіація, концентрація, індукція), встановлюються зв'язки між корою і підкірковими утвореннями. І.П. Павлов створив класифікацію типів психічної (вищої нервової) діяльності.
Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, кровообіг, травлення та ін., його ідеї і методи, аналітико-синтетичний підхід до вивчення фізіологічних явищ в цілому організмі визначили подальший розвиток фізіології XX ст.
За великі заслуги в розвитку фізіологічної науки І.П. Пав-лов у 1904 р. одержав Міжнародну Нобелівську премію (найвищу і найпрестижнішу премію того часу). У 1935 р. Міжнародний фізіологічний конгрес присвоїв І.П. Павлову звання "старійшини фізіологів світу".
Розвиток фізіології в XX ст. характеризується великими успіхами. Розроблено вчення про автономну нервову систему, вивчено багато різних процесів життєдіяльності, встановлено закономірності регуляції функцій внутрішніх органів, відкрито пристінкове (мембранне) травлення та ін. Ве-лика заслуга в цьому належить учням І.П. Павлова видатним ученим Л.А. Орбелі, К.М. Викову, В.М. Черніговському, П.К. Анохіну та ін.
Л.А.Орбелі (1882-1958 рр.) - визначний фізіолог, академік, Герой Соціалістичної Праці, творець великої фізіологічної школи, співробітник і помічник І.П. Павлова, організатор науково-дослідної роботи в різних напрямках. Вивчав, головним чином, нервову регуляцію функцій і коор-динаційних механізмів центральної нервової системи. Він і його учні обґрунтували вчення про адаптивне (пристосовно)-трофічну роль автономної (вегетативної) нервової системи, яке має велике теоретичне і практичне значення для розуміння внутрішньоцентральних відносин у нервовій системі та оцінки безлічі клінічних спостережень порушення трофічних процесів при різних патологічних станах. Л.А. Орбелі, його співробітникам і учням належать численні важливі узагальнення про механізми нервової діяльності в порівняльній і віковій фізіології умовних рефлексів, впливів зовнішніх факторів на вищу нервову діяльність.
К.М. Биков (1886-1959рр.) зробив значний внесок у сучасну фізіологію і медицину. Разом зі співробітниками методом умовних рефлексів він розв'язав проблему кортикальної регуляції діяльності внутрішніх органів, встановив регулюючий вплив кори півкуль великого мозку на роботу внутрішніх органів (серце, судини, травний канал, органи виділення та ін.), запропонував концепцію про інтероцептивні рефлекси, секреторні поля шлунку, розробив питання нервової регуляції моторної і секреторної діяльності органів травного каналу і травних залоз (печінки, підшлункової залози), виявив наявність хімічних передавачів (медіаторів) у нервових центрах тощо.
В.М. Черніговський (1907-1981) - автор п'яти монографій і понад 200 наукових праць з питань фізіології. Йому належать капітальні дослідження й узагальнення механізмів збудження механо- і хеморецепторів, адаптації інтероцеп-тивних рефлексів, розподілення ефектів при подразненні різних рецепторних зон, ролі різних відділів центральної нервової системи в здійсненніінтероцептивних реакцій, представництва еферентних систем внутрішніх органів у корі півкуль великого мозку, мозочка і зорових центрах. Він довів наявність прямих і зворотних (двобічних) зв'язків внутрішніх органів з корою головного мозку.
П.К. Анохін (1898-1974 рр.) - видатний фізіолог, академік, вивчав загальні закономірності діяльності центральної нервової системи. Дослідження П.К. Анохіна, його співробітників і учнів мають не лише велике теоретичне, а й практичне значення, особливо вчення про функціональні системи організму. Функціональною системою він назвав сукупність органів і тканин, які, хоч і належать до різних анатомо-фізіологічних утворень, але забезпечують відповідно потрібну форму пристосовної діяльності, кінцевою метою якої є підтримання в організмі нормальних умов для збереження відносної постійності його внутрішнього середовища (обміну речовин, гомеостазу тощо).
П.К. Анохін запропонував фізіологічну теорію нервового рубця, теорію патогенезу, центральних паралічів і казуалгій, теорію патогенезу ампутаційних болів та ін., довів, що основною одиницею фізіологічної інтеграції є функціональна система.
Розвиток фізіології в Україні
Loading...

 
 

Цікаве