WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Побічна дія антибіотиків - Реферат

Побічна дія антибіотиків - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"ПОБІЧНА ДІЯ АНТИБІОТИКІВ"
Дія антибіотиків не тільки будває позитивною. Так, з медичної практики відомо, що антибіотики крім загальної хімічної структури, принципово близьких фармакологічних властивостей, спектру антибактеріальної активності, проявляють також і подібні негативні впливи на організм людини.
Так, відомо, що шкідливість антибіотиків проявляється у малюків через розлади шлунку, зміни мікрофлори в ньому, прояви дезбактеріозу.
Істотно, що проблема їх безпечного застосування, як і для будь-якої іншої групи ЛЗ, є надзвичайно актуальною, особливо в зв'язку з широким застосуванням цих антибіотиків в різних сферах медичної практики.
Загальні і токсичні прояви ниркової недостатності, ототоксичність, в тому числі розлади слуху, вестибулярні реакції, блокада нервово-м'язових синапсів.
Реакції підвищеної чутливості зустрічаються частіше при місцевому застосуванні цих ЛЗ. Аміноглікозидні антибіотики можуть викликати також анафілактичні реакції.
Канцерогенна дія достатньо не з'ясованa.
Серцево-судинна система. Рідко спостерігається анафілактичний шок, інші побічні реакції з боку серцево-судинної системи недостатньо документовані.
Дихальна система. Реакції підвищеної чутливості можуть перебігати внаслідок нервово-м'язової блокади.
Нервова система. Ототоксичність є клінічно найбільш важливою ПД препаратів цієї групи. Її прояву сприяють:
1) порушення функції нирок;
2) рівень в крові, що перевищує терапевтичний діапазон концентрації;
3) тривале застосування (>2-3 тижні);
4) попереднє застосування інших аміноглікозидів;
5) попереднє або комбіноване призначення потужних діуретиків;
6) дегідратація;
7) похилий вік.
Ототоксичність антибіотиків аміноглікозидної структури приводить до втрати слуху. Спочатку клінічні прояви проявляються дзвоном у вухах (цей симптом спостерігається не в усіх випадках). При аудіометричному обстеженні виявляється зниження сприйняття високих тонів (>4000 Гц). Спочатку хворі помічають зниження сприйняття розмовної мови. Часто ототоксичні зміни мають зворотний характер, але як правило, залишкові явища стійкі, а іноді навіть втрата слуху залишається незворотною.
Ототоксичність канаміцина та амікацина більша, ніж гентаміцина або тобраміцина, однак клінічних даних для абсолютно точної диференціації препаратів щодо їх ототокисності на теперішній час недостатньо.
За ступенем впливу на вестибулярну функцію аміноглікозидні ЛЗ можна розташувати за активністю проявів наступним чином: канаміцин -> стрептоміцин -> сисоміцин -> гентаміцин -> тобраміцин. За впливом на функцію органу слуху найбільш токсичні канаміцин, амікацин, сисоміцин, дещо менш токсичні гентаміцин і тобраміцин.
Нервово-м'язова блокада. Аміноглікозидам властива курареподібна дія. Вони викликають міорелаксацію, яку можна усунути за допомогою препаратів кальцію і прозеріну. У випадку загальної анестезії при застосуванні недеполяризуючих міорелаксантів (d-тубокурарін, сукцинілхолін), аміноглікозиди можуть поглиблювати порушення нервово-м'язової провідності.
Міорелаксація при лікуванні цими антибіотиками має клінічне значення у хворих з респіраторним ацидозом, при міастенії та при інших захворюваннях, зумовлених змінами нервово-м'язових синапсів. Призначення аміноглікозидів шляхом введення в серозні порожнини підвищує ризик виникнення ефекту релаксації. Найбільш токсичний в цьому відношенні неоміцин, при використанні якого описані тяжкі порушення дихання і навіть смерть. Препарати, які призначаються у невеликих дозах (гентаміцин, тобраміцин), рідко викликають тяжкі порушення функції нервово-м'язових синапсів, які можуть бути усунені призначенням прозеріну.
Сечовидільна система. Аміноглікозидні антибіотики можуть викликати гострий тубулярний некроз або повільноперебігаючу неолігуричну ниркову недостатність. Відомо, що препарати цієї групи акумулюються в корковому та мозковому шарах нирок і екскретуються іноді до 11 діб після відміни препарату. При призначенні інших нефротоксичних препаратів у сечі з'являються ниркові ферменти (лужна фосфатаза, лейцинамінопептидаза та аланінамінопептидаза). За показаннями концентрації аміноглікозидів в крові буває важко визначити ризик нефротоксичності у даного пацієнта, так як підвищення концентрації препарату в крові може відбивати вже існуючу патологію нирок. Крім того, нефротоксичність препаратів спостерігається не тільки, коли у крові містяться надтерапевтичні концентрації, але і при концентраціях, які відповідають рівню терапевтичної концентрації препарату в крові. Хоча накопичення антибіотиків аміноглікозидів відіграє головну роль у пошкодженні ниркової тканини, необхідно врахувати наявність ендотоксемії, інфекційних захворювань, шоку, дегідратації та порушень електролітного балансу, тощо.
В клінічних умовах на основі визначення кореляції нефротоксичності та екскреції аланінамінопептидази встановлено, що відповідно ступеню зниження екскреції аланінамінопетидази найбільш нефротоксичним є амікацин, потім - гентаміцин, далі - тобраміцин. Клінічні спостереження дозволяють розподілити аміноглікозиди за ступенем зростання ризику нефротоксичності наступним чином: сисоміцин, тобраміцин, амікацин, гентаміцин, канаміцин. Нефротоксичність може виникати через тиждень та більше від початку лікування. Після відміни препарату концентрація креатиніну може підвищуватись протягом 9 діб. Однак ці прояви, як правило, зворотні і тому менш небезпечні ніж ототоксичність.
Шкіра. У зв'язку з тим, що існує підвищена перехресна чутливість аміноглікозидів, то місцево не рекомендується застосовувати навіть неоміцин і стрептоміцин, які в клініці використовуються рідко. За даними Кукеса В.Г. (1999) на 1000 обстежених хворих, які приймали гентаміцину сульфат, було виявлено 16 побічних реакцій з боку шкіри.
Резстентність бактерій. Механізми розвитку резистентності до аміноглікозидів в теперішній час розглядаються таким чином:
1. Мікроорганізми стають здатними виробляти ферменти, які інактивують аміноглікозиди аденіліюванням, ацетиліюванням або фосфорелюванням. Це основний тип резистентності серед грамнегативних бактерій кишкової групи, який контролюється плазмідами, і має велике клінічне та епідеміологічне значення;
2. Можуть виникати зміни на поверхні бактеріальної клітини, через яку здійснюється доступ або транспорт аміноглікозида в цитоплазму. Такі зміни регулюються хромосомами; 3. Рецепторний блок 30S-субодиниці рибосоми може бути відсутній або змінюватись внаслідок хромосомної мутації.
Крім того, у анаеробних мікроорганізмів, звичайно, стійких до аміноглікозидів, останній шлях вважають четвертим механізмом (Б.Г. Катцунг, 2000).
Вплив на плід. Аміноглікозиди проникають через плацентарний бар'єр (В.И. Медведь и соавт., 2000). Стрептоміцин та дигідрострептоміцин можуть викликати важкі ураження органу слуху у плода. Для гентоміцина та тобраміцина така побічна дія не доведена, алетеоретично вірогідна.
Передозування. При передозуванні аміноглікозидів найбільш ефективною процедурою є застосування гемодіалізу.
Взаємодія з іншими ЛЗ. При сумісному застосуванні аміноглікозидних антибіотиків з цефалоспоринами суттєво зростає ризик розвитку гострої ниркової недостатності. Серед ЛЗ, які посилюють нефротоксичність аміноглікозидів, найбільшу небезпеку представляють фуросемід та етакринова кислота.
Антибіотики аміноглікозидної структури не рекомендують застосовувати одночасно з карбеніциліном в інфузійних розчинах в зв'язку з втратою антибактеріальних властивостей.
Гентаміцин є одним з найбільш часто призначуваних антибіотиків групи аміноглікозидів. За станом на 1 березня 2002 р. в Україні зареєстровано 31 препарат гентаміцину (вітчизняного виробництва - 7 та зарубіжного - 18) і 6 субстанцій (виробництва Китаю, Іспанії). Зазначені обставини вимагають здійснення більш жорсткого контролю за безпечністю гентаміцину при його застосуванні в медичній практиці.
Взагалі ПД, які характерні для всієї групи препаратів аміноглікозидної структури, притаманні для гентаміцина (табл. 1). Однак вони мають свою специфіку, яка властива тільки гентаміцинові.
Нервова система. Гентаміцин більш токсичний по відношенню до вушного лабіринта, реєструється деструкція волоскових клітин при тривалому впливі високих доз препарату (>10 мкг/мл). Ототоксичність гентаміцина спостерігали навіть при використанні препарату зовнішньо - на обпалену поверхню. Оскільки в останні роки у світі антибіотики аміноглікозиди використовують більш обачно, випадки ототоксичності не перевищують 1 % (М.Н.Г. Дюкс, 1983).
Loading...

 
 

Цікаве