WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Значення колективу в діяльності медичного працівника - Реферат

Значення колективу в діяльності медичного працівника - Реферат

випливає положення, що ретроспективне не завжди можна оцінити: правильність призначень, які були зроблені хворому іншим лікарем. Кожний лікар у встановленні діагнозу або у виборі призначень виходить із конкретних обставин, оцінки ним особливостей індивідуальності хворого і багатьох інших чинників. У випадках із історії хвороби, які видаються на руки пацієнтові, лікар переважно буває змушений писати (з метою запобігання психічній травмі, а також збереження лікарської таємниці) пом'якшений діагноз або навіть свідомо неправильний (коли мова йде про пухлини або деякі інші захворювання). Через це читати медичні документи, які написані іншими лікарями, треба з розумінням, не порушуючи при цьому принципів колегіальності і медичної етики. Наведемо повчальний приклад таких дій лікарів. Ці дані вивчені одним із авторів посібника і наводяться вперше. Восени 1939 р, письменник М. О. Булгаков, лікар за фахом, захворів на важкий нефросклероз. Хвороба мала несприятливий перебіг. Його консультували професори О. Герке, М. Рапопорт, доктори М. Захаров й А. Арендт. Ось їхнє резюме: "Громадянин Булгаков М. О. страждає на початкову стадію атеросклерозу нирок з явищами артеріальної гіпертензії й потребує 3-місячного лікування в підмосковному санаторії із застосуванням фізіологічних методів лікування, дієтичного харчування й відповідного піклування."
Це обережне висловлювання - "початкова стадія" - було вжито, гадаємо, не випадково. Учасники консиліуму розуміли: М. Булгакова вочевидь зацікавить їхній запис, і вони, аби зберегти надію на одужання, знайшли менш бентежний варіант висновку. То була "свята неправда" й водночас прояв колегіальності.
Регель називав спроби скинути з рахунка все, що зроблено іншими, "недорозвинутим напруженням принципу" і вважав, що таке явище властиве недозрілим особистостям. Саме у вмінні оцінити зроблене попередниками він вбачав моральну зрілість кожної людини.
Малодосвідчених лікарів необхідно вчити, лікарські помилки потрібно обговорювати і виправляти, але все це повинно відповідати вимогам лікарської етики. Навіть досить авторитетний лікар має терпимо ставитися до думки іншого лікаря, а у разі потреби ввічливо пояснити хворому причину відміни раніше призначеного медикаментозного препарату і заміни його іншим, доцільність дообстеження, призначення нових діагностичних процедур. Апломб, самолюбство, зарозумілість, небажання зрозуміти колегу шкодять як самому лікарю, так і медицині.
Порушення принципу колегіальності - неповага до думки колеги, дискредитація його авторитету в очах хворих - не є умісне з професійною, честю.
Значення принципу колегіальності підвищується завдяки розвитку медичної науки і техніки, постійному ускладненню задач діагностичного пошуку.
Принцип колегіальності передбачає увагу до особистості колеги, прагнення безкорисливо надати йому допомогу у вирішенні професійних завдань і, якщо необхідно, вказати на його помилки та осудити його аморальні дії.
Колегіальне розв'язання питань не є індивідуальним і не тягне особистої відповідальності лікаря. У практичній діяльності лікар повинен у першу чергу спиратися на свої знання, досвід та інтуїцію.
Колегіальність у медицині - це не тільки дотримання відповідних етичних норм, а своєрідне колективне надбання професійного досвіду; це школа, де набувають лікарської майстерності через інформацію, що передається вербальним шляхом за максимально короткий проміжок часу.
До таких надбань належать і чесне визнання авторитетними лікарями своїх помилок, аби застерегти колег від фатальної тактики в таких ситуаціях. Після М. І. Пирогова таким прикладом скористався видатний хірург-гуманіст Сергій Сергійович Юдін.
"У спогадах про ці драматичні події, - пише С. Юдін у "Роздумах хірурга" (М.: Медицина, 1968), - пережите постає настільки яскраво, що навіть через 25 - 30 років студенти й слухач і-лі кар і перетворюються на свідків чи учасників скоєного й людський чинник справи слугує пересторогою стосовно таких помилок.
Якими ж були ці похибки: 1919 р. я не розпізнав хронічного ілеусу у 30-річної жінки. При мені клініка завороту кишок зникла до такого ступеня, що я не звернув належної уваги на анамнез і вирішив, що то каловий стаз від харчування однією сочевицею (був голод), я призначив рицину й поїхав. Наступного ранку під час вторинного виклику я застав хвору непритомною, потім вона померла, коли її перевозили.
1923 чи 1924 р. мене викликали під Тарусу, щоб оглянути московського професора - Кристалоградга. Гостра ниркова коліка із кров'ю в сечі. Стан хворого був уже спокійний. Я запросив його на рентгенографію, міркуючи про камінь сечоводу. Каменя не було виявлено, і я вирішив, що він вийшов. Я відпустив хворого на все літо. Восени, через 4 місяці, в нього було діагностовано неоперабельний рак нирки.
У 1918 р. в Тульській губернській земській лікарні, видаляючи вузли туберкульозних залоз на шиї у 17-річної селянської дівчини, я поранив яремну вену, й не вміючи її зашити, розширив у відчаї рану догори. При цьому пошкодив лицевий нерв, скосоротивши дівчині фізіономію".
"Хто міг пережити, повинен мати силу пам'ятати", - ці слова Герцена С. Юдін наводить, звертаючись зі словами напучення до колег.
Практичні поради
1. Треба не вважати свої знання абсолютними тому, що медицина особливо динамічна наука, всі досягнення якої практично неможливо засвоїти одній людині.
2. Не треба нехтувати порадами свого колеги навіть у тих випадках, коли ваша теоретична підготовка вища за його. Пам'ятайте, що у клінічній практиці велике значення мас практичний досвід.
3. Треба намагатися не робити категоричних умовиводів у складних клінічних ситуаціях, не співставивши свої думки з думкою колег.
4. Частіше потрібно радитись зі своїми колегами, адже таке взаємне спілкування допоможе вам виробити правильне клінічне мислення.
5. Треба запам'ятати, що ваша надмірна гординя буде спрямована проти вашого авторитету.
6. Не потрібно звертатися по поради до колег з дріб'язкових питань, прагніть отримати на них відповідь самостійно, шляхом кропіткої праці над спеціальною літературою.
7. Радячись зі своїми колегами, не треба робити спроб і зусиль перекласти свої професійні обов'язки на них, прикритись авторитетом інших.
8. Поради колег не повинні бути для вас аксіомами, а, скоріше, вказівками до розв'язання складних лікувально-діагностичних завдань. Прийняття остаточного рішення залишається за вами.
9. Не треба боятися відповідальності за свої професійні вчинки, коли останніздійснені за велінням вашої совісті.
10. Лікар мусить бути щирим на добрі поради й дії, ніколи не відмовлятися від поради й допомоги, коли й у нього просять.
11. Зауваження колезі треба намагатися робити якомога делікатніше й водночас принципово і наполегливо.
12. Треба бути етично безкомпромісними з колегами, коли мова йдеться про Інтереси хворого. Такої поведінки вимагає професійна честь. Не соромтеся повідомляти колегіальному гуртку про свої найбільші лікарські помилки.
Список використаної літератури
1. Грандо А. А. Врачебная этика и медицинская деонтология. - К.: Вища школа, 1988. - 188 с.
2. Громов А. П. Деонтология в медицине. - В 2 т. - М.: Медицина, 1988. - Т. 1. - 348 с.; Т. 2. - 324 с.
3. Назар П. С. Медична етика. Конспект лекцій.- Суми: СДУ, 1993.- 47с.
4. Пасєчко Н.В. Основи сестринської справи. - Тернопіль, 1999.
Loading...

 
 

Цікаве