WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Алергія. Класифікація алергічних реакцій. Основні групи алергенів - Реферат

Алергія. Класифікація алергічних реакцій. Основні групи алергенів - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
"Алергія. Класифікація алергічних реакцій.
Основні групи алергенів"
?
Слово "алергія" є одним із найчастіше вживаних у побуті медичних термінів. Водночас, що таке алергія, поки "цілком зрозуміло" тільки обивателям. Вчені й лікарі хоча і знають про алергію чимало, проте все ж явно недостатньо. Тому що радикально вилікувати хворого від алергії поки не вміють. Якщо заглибитися в історію медицини, безумовно, можна знайти свідчення того, що лікарі й учені далекого минулого звертали увагу на незвичні реакції хворих і їхні клінічні прояви (шок, напади астми, непереносимість ліків), проте більш усвідомлені уявлення про алергію з'явилися тільки в останні століття.
Так, 1811 року Г.Босток (Англія) вперше офіційно зробив повідомлення про так звану сінну лихоманку - захворювання, пов'язане з підвищеною чутливістю до пилку рослин (у нас його частіше називають полінозом). У 1873 році його співвітчизник англійський лікар Ч.Блеклі, що страждав на це захворювання, ввів собі в ніс висушений пилок і штучно викликав загострення захворювання. У 1906 році австрійський учений К.Пірке вперше використав термін "алергія" для позначення підвищеної чутливості організму. У 1907 році вітчизняний учений А.Безредка започаткував специфічну імунотерапію алергічних захворювань, тобто лікування алергенами.
Ці й наступні відкриття і наукові напрацювання сприяли розвитку алергології - науки про захворювання, що мають у своїй основі підвищену або гіперчутливу реакцію. Нині алергологія серед багатьох медичних наук і спеціальностей займає помітне місце. Це пов'язано із значною поширеністю алергічних захворювань, їх важкими соціальними й економічними наслідками.
Найвідоміше з алергічних захворювань - бронхіальна астма - зустрічається в 3-9% населення різних країн, спричиняє колосальні економічні втрати, призводить до інвалідності та смертності. Алергічний риніт (нежить), що поділяється на сезонний (поліноз) і цілорічний, є найпоширенішим алергічним захворюванням і зустрічається відповідно в 5-18% і 3-12% населення різних країн. Різноманітні прояви алергічного дерматиту (кропив'янка і набряк Квінке, контактний і атопічний дерматити) реєструються більш ніж у 10% населення. А ще харчова алергія, що є бичем як для дітей, так і дорослих, алергія на ліки, від якої потерпають сьогодні мільйони. Все це - алергічні захворювання, що є поки нерозв'язною проблемою для людства, тому що зустрічаються тим частіше, чим вищий економічний рівень країни.
Багато хто з учених-алергологів вважає: із зменшенням частоти інфекційних захворювань (це характерно для розвинених країн) імунна система з її механізмами гіперчутливості все частіше починає неадекватно реагувати не лише на агенти рослинного і тваринного світу (пилок, шерсть і епідерміс, харчові продукти), а й на речовини виробничої, побутової хімії, ліки. Все це сприяє повсюдному поширенню алергічних захворювань, їхньому важкому перебігу.
У більшості розвинених країн ставлення до алергології й алергічних захворювань більш ніж шанобливе. Так, у 70-х роках тепер уже минулого століття відомий сенатор США Е.Кеннеді закликав вважати алергію на ліки загальнонаціональною проблемою, тому що вона серйозно (в тому числі смертельно) вражала від 60 до 140 тисяч американців щорічно. У цій країні щорічно близько 40 чоловік гине від алергічних реакцій на укуси комах (інсектна алергія).
На жаль, в Україні через недосконалість медичної статистики невідома поширеність алергічних захворювань, їх медичні й соціальні наслідки. Не можна ж серйозно ставитися до того, що, скажімо, захворюваність бронхіальною астмою реєструється в частках відсотка, що немає померлих від інсектної алергії на ліки тощо. Але тут немає чогось надзвичайного, якщо врахувати, що в нас один лікар-алерголог "призначений" на один мільйон дорослого населення, що в Україні не видавалося нормативних документів з алергології, не вживалося жодних заходів для забезпечення тих, хто цього потребує, вітчизняними алергенами тощо. В Україні немає науково-дослідного інституту алергології й імунології, хоча, приміром, у Росії їх три. Та найсумніше навіть не це. Тоді як у зарубіжних країнах хворі на бронхіальну астму беруть участь в олімпійських іграх, у нас від цього захворювання помирають діти, на обліку перебувають тисячі інвалідів-астматиків.
Найбільш негативний наслідок - пізнє виявлення алергічних захворювань. Жителі сіл і районів через відомі економічні і транспортні труднощі не поїдуть до обласного центру, де їм зроблять шкірні проби і запропонують за свої кошті купити алергени, ліки або, на додаток, витратитися на перебування в стаціонарі. Тому вони (та й значна частина городян) не стануть реагувати на нежить, що не минає, невеликі утруднення дихання, періодичну сверблячку. Можливо, пізніше вони скористаються послугами найближчої аптеки, де їм запропонують нафтизин, теофедрин або димедрол. Дехто з них потрапить до лікаря загального профілю, який, як правило, слабко розуміється на алергології і також не дасть потрібної рекомендації. Так хворий пропустить оптимальний період, коли достатньо або прибрати від нього алерген чи його від алергену (по-науковому це називається елімінація), або пролікувати алергію тим самим алергеном, що спричинив захворювання, вводячи його в усе зростаючих дозах - метод специфічної імунотерапії (СІТ) алергенами.
Після цього хворі, навіть потрапивши до фахівця-алерголога, здебільшого приречені на постійне лікування медикаментозними засобами. Ні в якому разі не критикуючи сучасні лікарські препарати для лікування алергічного риніту (нежиті), бронхіальної астми, скажемо лише, що якщо вибирати оптимальні засоби й режими, то лікування полінозу (сезонного риніту) потребуватиме до 100 у.о. на рік, цілорічного риніту - до 300, бронхіальної астми - понад 1000. Якщо йти за найбільш мінімальною схемою (це звичайна для наших хворих практика), то ці цифри можна зменшити максимум, відповідно, до 50, 100 і 300 у.о. на рік. Та й то все це в перші 5-10 років хвороби. Надалі витрати на медикаменти й інші засоби зростатимуть, тоді як спроможність хворого заробляти кошти неухильно знижуватиметься.
Життя показує: для більшості хворих громадян України навіть такі витрати є "непідйомними". Тому практично всі лікуються "по коштах", тобто, малоефективно, внаслідок чого захворювання прогресує. За даними економістів США, щорічні витрати на лікування полінозу по країні становлять близько 1,5 мільярда доларів. Якщо орієнтовно вважати, що хворих на поліноз у нас близько 7%, цілорічний
Loading...

 
 

Цікаве