WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Добро, зло, совість - Реферат

Добро, зло, совість - Реферат

контролює, виховує, оцінює, наказує Цікава життєва діалектика: щоб зменшити зовнішній контроль, критику, суд, повинні зростати самоконтроль, самокритика, самовиховання, тобто повинна розвиватися совість. Для отримання задоволення від спілкування кожний Із нас повинен показувати лише маленьку частину айсберга свого внутрішнього світу, залишати при собі численні переживання, труднощі, нещастя, долати злість.
Але якщо Існує добра совість, то чи може бути зла совість? Спостереження доводять, що у переважної більшості малолітніх злочинців важко виявити совість.
Думається, зла совість як така не Існує Інакше зло б не мало сили, яка б його стримувала. Совість як внутрішній контролер тісно пов'язана з суспільною свідомістю як зовнішнім моральним контролером. Але якраз через маніпуляцію суспільною думкою відкривається доступ до маніпуляцій совістю особистості, особливо коли вона недостатньо самостійна.
Адже у повсякденному житті важко відрізнити добро від зла. І тому необхідна совість, щоб самому розібратись у ситуації І прийняти моральні рішення.
У цьому плані варто звернутися до Історії життя та діяльності київського хірурга-благодійника Григорія Биховського (1861 - 1936) Вихованець університету Св Володимира, учень корифея хірургії Ф. Борнгаупта. За спогадами сучасників, Г. Биховський у 1898 р очолив благодійну Зайцевську лікарню на Олексивській вулиці (на межі Подолу та Курешвки) у Києві І майже безплатно тут працював чверть сторіччя
Г Биховський був Ініціатором товариства меддопомоги Діяльність товариства була різноманітною - від підтримки дитячих санаторіїв та клінік до субсидування пунктів дитячого харчування, так званих "Крапель молока". Але як поставилася пролетарська влада до цих філантропічних намагань? На жаль, з презирством. Газета "Пролетарська правда" у 1928 р. надрукувала навіть недоброзичливу статтю "Філантропи", у якій збиткувалася з мецената І. Зайцева: "Частина службовців із колишньої зайцевської лікарні цілком перенесла у радянські обставини старі звички ... Але поки радянська рука не доторкнулася до порядків в організації крамарів, ми запропонували б прикрити лікарню танькою і включити до списків київських музеїв як музей буржуазної благодійності".
О часи, о вдачі ... Коли навіть поняття добродійності вважалося контрреволюційним. Лише зараз повернено йому справжній зміст добра і совісності. То ж будьмо достойними нащадками Г. Биховського!
У моральній свідомості особливе місце займає екологічна совість, яка характеризується здатністю людини опікуватися природою, тваринним світом під час спілкування з ними і захищати цей світ від технократичного безкультур'я цивілізації, від тих, у кого совість взято у рамки "від і до". Цікаво, що фактично вперше кредо екологічної совісті ми зустрічаємо у словах чеховського доктора Астрова у п'єсі "Дядя Ваня". Його монолог неначе звернений до нас. "Коли я проходжу повз селянські ліси, які я врятував від знищення, або коли чую, як шепотять молоді дерева, посаджені мною, я усвідомлюю, що клімат трохи й у моїй владі і що коли через тисячу років людина буде щасливою, до цього чимось буду причетний і я". Підкреслимо, що то декларація самого Чехова. У своїх нотатках Антон Павлович якось зауважив: "Було б добре, якби кожен з нас залишав після себе школу, колодязь та щось подібне, аби життя не промайнуло без сліду".
С. А. Позднякова визначає п'ять основних принципів добросовісного лікарювання а) гуманне ставлення до хворого; б) уникнення! участі у діях, що шкодять здоров'ю; в) надання медичної допомоги всім, хто її потребує, незалежно від расової, політичної, релігійної належності; г) солідарність усіх лікарів у боротьбі за мир і соціальний спокій; д) збереження лікарської таємниці.
Перейдемо до змістовного розгляду моральних принципів лікаря І зупинимося докладно на принципі індивідуального підходу.
Лікувальний ефект буває максимальним тоді, коли методи обстеження і лікування обираються відповідно до Індивідуальних особливостей хворого. Лікарське мистецтво якраз і полягає у тому, щоб знайти "ключ" до "індивідуального замка" кожної людини.
Людина діалектичне поєднує у собі загальне, особисте (індивідуальне) і одиничне.
Індивідуальність детермінована як біологічними, так і соціальними чинниками. Особистісні характеристики людини поєднані з елементами організму через його психосоматичний зв'язок. Тому надзвичайно важливим необхідно вважати доведення тісного зв'язку між свідомістю та совістю.
Східна мудрість вчить, що слова не здатні передати усю глибину внутрішнього світу людини. Цією глибиною, яка не передається словами, є совість.
Вона нагадує крихкий і чутливий інструмент, який звучить від найменшого подиху людських стосунків. Інколи музику називають мовою, на якій людина розмовляє зі своєю совістю.
На чутливому Інструменті совісті грають як друзі, так і вороги, до нього торкаються близькі і чужі, живі і мертві, грають епохи, Ідеї, думки. Десь там, у надрах совісті, звучить і спадковість тривалої еволюції, суворий лікар І заспокійлива похвала. І сама людина виступає у ролі диригента свого ставлення до оточуючих, враження від світу і длясвіту. Не завжди добре знаєш тих, хто грає, хто настроює Інструмент і хто слухає. Але почуття добра і обов'язок вимагають, щоб звучання його було значущим і знайшло відгук у багатьох серцях.
Розглянуті нами основні категорії деонтології у медицині є основоположними для будь-якої професійної етики, але особливо вони важливі для лікарської деонтології. Тому, що остання, як ніяка інша, наповнена багатим гуманістичним змістом і почуттям високої людяності.
Зупинімося на зв'язку совісності з емоціями і визначальній ролі свідомості у цілеспрямованій психічній діяльності.
Прямим доказом зв'язку активної свідомості з емоціями служить притаманна тільки людині психічна функція - воля, яка виявляється в "переключенні" потреби організму на відповідну форму поведінки (діяльності). Вольовий акт як процес активності свідомості починається з виникнення потреби, яка супроводжується відповідною емоцією і виступає спочатку як мотив, а завершується практичною діяльністю, що призводить до задоволення або незадоволення потреби. Цей процес супроводжується відповідним емоційним співпереживанням. Таким чином, воля і емоції виступають як дві форми прояву однієї і тієї самої афективної, але свідомої, цілеспрямованої психічної діяльності. Доведено і науково обґрунтовано взаємний вплив соматичних і емоційних змін у нормі І патології.
У центрі уваги лікаря повинна бути цілісна людина: і організм, і особистість. Тільки лікар-філософ, який уміє творчо використовувати філософські постулати у конкретній практичній діяльності, здатний бачити у людині дещо більше, аніж хворобливий організм.
Цей постулат надто важливий сьогодні, коли у суспільстві з'явилися трансформанти - тобто люди, які живуть у нестабільну епоху. Власне, йдеться про більшість громади, про тих, кого скинуто зі звичної соціальної колії і вони не в змозі забезпечити стратегію свого життя, а саме гарантію безпеки, здоров'я і благополуччя. Така глобальна фрустрація (емоційне пошкодження) призвела до агресивного наступу психосоматичних недуг на тлі порушення ментального здоров'я.
Отже, етичні завдання сучасного лікаря ускладнюються. Крім трансформантів, його пацієнтами (за умови, що цей прошарок населення держава не покине напризволяще) усе частіше ставатимуть жебраки. Ідеться не лише про матеріальний дефіцит. Жебраки - це не лише старі та немічні люди, які опинилися за межею бідності, це і молоді люди, які не знайшли свого шляху в житті і, як правило, стають наркоманами та алкоголіками, і матері-одиночки.
Цих людей слід годувати, дарувати їм одяг, надавати лікарську допомогу. Адже перш за все, вважала мати Тереза, голі та бідолашні потребують ніжності і теплої посмішки. Це нове коло відповідальних лікарських етичних турбот.
Loading...

 
 

Цікаве