WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Добро, зло, совість - Реферат

Добро, зло, совість - Реферат

потреба врівноважити свій духовний світ і бути незалежною особистістю. Людина починає творити над собою суд, і вона переконується, що там, усередині, існує якась могутня і потаємна сила, яка сама для себе є законом. Це - совість.
Совість - це внутрішній монолог, хоч частіше буває діалогом, навіть багатоголосою дискусією. Чудове латинське прислів'я говорить: "Совість - тисяча свідків". Не дозволяючи заснути духу, в людині сперечаються вічний опонент з вічним захисником. Вічний суддя в людині бачить, чує те, що приховано від суспільної думки, - протиріччя між переконаннями, помислами, мотивами і безпосередньою діяльністю. І звідси - вчинок може бути потаємним і очевидним.
Для особистості, у якої є совість, недостатньо багатства її внутрішнього світу і властивості піднятися до усвідомлення загальнолюдських цінностей та інтересів, недостатньо і замало гарантій свободи її волевиявлення в суспільстві (хоч без цього і неможливо обійтися). Для такої особистості необхідна актуалізація високих моральних потреб і цінностей, можливість протиставити їх більш низьким та швидкоплинним, висунення й підтримання високих вимог до себе, здатності до самосвідомості. Совість - найвитонченіше і багате на нюанси творіння людського духу, яке здатне реагувати на мізерні події, устояти перед спокусою.
"Шлях до формування совісті, - як пише психолог П. Семенов, - пролягає через формування розвинутої потреби "для інших", через здатність до співчуття і співпереживання".
Знаменними щодо функції совісті у житті й, зокрема, у лікарюванні є роздуми академіка-фізіолога Олексія Олексійовича Ухтомського (1875-1942). Цікаво, що, починаючи навчання на природничому факультеті університету, він уже отримав ступінь кандидата богослов'я і залишився у християнській вірі.
У нотатках О. Ухтомського, лише нещодавно оприлюднених (1993), є такі рядки: "Ставлячи як наріжний камінь філософії етику (підкреслення авторів - П.С., Ю.В.) - розумієш, що то не прикладні знання, не теорія для практики, а серцевина знань у своїх провідних імпульсах.
Конкретним органом такого пізнання є совість. Це справжній апарат діяльності в повсякчасному. Та водночас совість - індикатор реальності. Адже совість може бути здоровою чи хворою. Вона може бути надто спокійною й тоді, як людина чи навіть суспільство роблять злочини, навіть у вигляді звички! Отже, совість закликає не до заспокоєння, а до ревізії стосовно того, що ми вважаємо за правду й що ми є самі".
"Треба добре ставитися до людини, й вона покращає у ваших очах", - додає О. Ухтомський.
Надзвичайно влучну характеристику лікарської совісті ми знаходимо в оповіданні Булгакова "Зоряний висип". Це відбиток справжнього життєвого випадку. До лікаря на прийом потрапляє молода селянка і четверо її діточок. Лікар діагностує у них побутовий сифіліс. Він лікує дітей у відкритому ним невеличкому відділенні при лікарні, аж ось "зоряний висип" зникає. Лікування було нелегким ще й тому, що неосвічена мати вимагала скоротити термін терапії! Та лікар залишився незворушним. "Був вечір. Дем'ян Лукич тримав маленького ліхтарика й освітлював сором'язливого Ваську. Рот у нього був замурзаний манною кашею та зірок на ньому вже не було. І так усі четверо пройшли під ліхтариком, пестячи мою совість".
Пестячи лікарську совість ... Запам'ятаємо ці слова.
На найнижчому рівні моралі, для якого переважно характерна орієнтація на задані ззовні норми і вимоги, фактично необхідно говорити про сором, а не про совість. Письменник С. Соловейчик роздумує: "... дитина спочатку сприймає не загальнолюдську вищу мораль, а групову мораль близьких І поважних людей, мораль "еталонової групи...". З точки зору високої моралі соромно красти, а з погляду сільських хлопчаків буває соромно не залізти в чужий сад - бо це ознака боягузтва. З людської точки зору соромно бути кар'єристом, а з точки зору певної групи людей - соромно не робити кар'єру... Для того щоб людина поступала за велінням совісті, вона повинна бути впевненою, що нею рухає власна совість, а не страх. Людина не краде не тому, що боїться красти, а тому, що не дозволяє її внутрішній суддя - совість.
Совість може бути різного виду (за змістом, формою, інтенсивністю тощо). Вона може бути індивідуальною, колективною, громадянською, релігійною та ін. Гегель говорить про формальну совість, тобто якщо вона не має об'єктивного змісту, якщо вона тільки індивідуальна.
У науці і літературі зустрічаються образні визначення поняття совісті - наприклад, сердита, активна, пасивна, попереджувальна, спонукальна, просочувальна, присипальна, задрімальна совість і т. ін. Совість і серце тісно пов'язані. У повсякденному житті зустрічаємось як зі сміливим, гарячим, м'яким, так і з холодним серцем. Серце може бути, як решето, на серці може лежати камінь. Один із представників релігій-но-філософської теорії ненасильства Махатма Ганді (1869-1948) сказав про тирана: це стихлий, приспаний голос совісті.
Хвороблива совість жахливіша від будь-якого покарання. Є різноманітні заходи і "механізми" звільнення від мук совісті і самої совісті. Одні топлять її у вині, стають наркоманами, інші шукають забуття у розвагах і розпусті, треті з байдужістю ставляться до подій навколишнього світу. Заглушає голос совісті і шум кар'єризму, і суєта, і формалізм.
Але як охарактеризувати найвищу совість, совість справжньої моралі? Цю совість називають чистою, а її носіїв - людьми з чистою совістю, з чистим серцем. Для того щоб совість була чистою, ідеал повинен відповідати дійсності, людина повинна бути задоволена своєю діяльністю, почувати себе безгрішною. А чи не виникає за такого безпроблемного буття ситуація, коли совість просто не потрібна?
Гегель писав про людей, котрі залишаються несправжніми і пустими, хоч начебто І мають чисту совість. Така чистота, на його думку, "призводить до тільки і можливе почуття задоволення через споглядання своєї душі"
Справжню совість можна характеризувати як добру совість. Вона І в добрих справах, думках, словах, почуттях, стосунках. І вона тісно пов'язана з багатим внутрішнімсвітом Бути внутрішньо добрим досить важко. Часто за зовнішнім спокоєм людини ми не помічаємо, який драматичний й внутрішній світ, яка там відбувається боротьба, які ризиковані Іноді приймаються рішення
Моральна Істина не Існує у готовому вигляді, сама по собі вона кожного разу народжується в людині, об'єднавши при цьому мудрість І любов до світу.
Такою людиною був відомий київський акушер-гінеколог Георгій Єрмолайович Рейн (1854-1942), У двадцять два роки він захистив дисертацію "До питання про видалення фібром матки через розтин черева". Під час Балканської війни Г Рейн на території Болгарії очолив лікувальний загін на 200 ліжок, де приймав не лише поранених росіян та болгар, а й полонених турків, згадують сучасники. З 1883 р. професор Г. Рейн працював у Києві Він заснував Київське акушерсько-гінекологічне товариство, очолював яке протягом 13 років І випустив у світ 12 томів праць. Георгій Єрмолайович спорудив у повіті акушерську клініку, а вираз "легка рука Рейна" став крилатим
У 1908- 1910 рр. Г Рейн на прохання Товариства Червоного Хреста тамував спалах холери на Донбасі та переміг епідемію. Саме цей видатний вчений висунув . пророчу думку про створення в Росії Міністерства народного здравія, але втілити в життя цю прогресивну Ідею Г Рейну не вдалося.
У 1917, а потім у 1919 рр. вчений повертається до Києва, щоб продовжити роботу за фахом На жаль, тут його чекало розчарування "Залишав я близький моєму серцю Київ з сумним передчуттям", - писав згодом Г Рейн Його подальший лікарський шлях пройшов через Константинополь, потім Софію, де лікар заснував кафедру акушерства, І закінчився у Ніцці. До останнього подиху Г Рейн служив суспільству
Добра совість "економна". Вона виконує велику внутрішню роботу, звільняючи суспільство від багатьох зусиль людина сама вершить над собою суд, сама себе
Loading...

 
 

Цікаве