WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Лікар як громадянин й інтелігент - Реферат

Лікар як громадянин й інтелігент - Реферат

операції аж ніяк не повинен Ігнорувати вказані психологічні реакції, до того ж із соматичним компонентом. Автори зауважують, що хворим із наявністю депресивного синдрому доречно проводити пролонговану премедикацію - упродовж 3-4 днів перед операцією. Відтак, співчуття і жалість, вболівання за хворого, разом із потенціалом професійних знань - своєрідний деонтологічний наріжний камінь в анестезіології.
Ясна річ, окрім досконалого володіння технологією своєї спеціальності, анестезіолог повинен досить добре розумітися на тій галузі хірургії, де постійно співпрацює. Ці знання створюють взаєморозуміння в операційному залі. Хоча капітаном хірургічного корабля є хірург, однак деонтологічний та етичний штурвал у ці години знаходиться в руках анестезіологів. Знаменно, що найкваліфікованіші анестезіологи ніколи не гордують ні своєю персоною, ні високою технікою маніпулювання, і їх справжній морально-етичний здобуток у професійній тактиці - уявна "відсутність" в операційній, але фактична всепроникність в елементи подолання хвороби, психологічний і фаховий рух попереду хірурга.
Про представників служби знеболювання існує слушна думка, що саме цьому фаху повинні бути притаманні особлива чуйність, делікатність і відповідальність за хворого. Ідеться, зокрема, про ставлення до болю хворого. Навіть невеличкий розріз - уже операція. Сучасна анестезіологія виходить з позиції забезпечення повного знеболений за будь-якого хірургічного втручання, І у цьому ми вбачаємо красномовний етичний принцип.
Із вражаючою художньою силою про важливість і навіть необхідність тамування больових відчуттів говорили лікарі-письменники А. Чехов і М. Булгаков. Приміром, в оповіданні "Іменини" А. П. Чехов уперше застосував термін "больове життя". Це, на наш погляд, його непересічне лікарське відкриття. Йдеться про патологічні пологи. "Від болю та стогнання Ольга Михайлівна зтупіла. Вона чула, бачила, Іноді щось промовляла, але погано розуміла й усвідомлювала лише те, що їй боляче або зараз буде дуже боляче".
Про життя у стані болю пише у "Білій гвардії" й М. О. Булгаков. "Нескінченність, начебто хтось угвинчував у тім'я гвіздок. Все стало байдуже. Залишилось одне - аби щез біль". Маємо фактично дороговказ деонтологічних дій лікаря будь-якої спеціальності, якщо поруч страждає від болю хворий.
Якщо спробувати підсумувати ці спостереження і вимоги, дуже доречним нам здається висловлювання відомого хірурга-онколога М. М. Петрова, автора книги про деонтологію. "Деонтологічні міркування, - зауважував він, - повинні охоплювати всю хірургію (та й інші розділи лікарювання - Авт.). Відтак, стає зрозумілим: щоб стати повноцінним лікарем, потрібно прийняти на себе доброзичливе піклування не лише про тіло, а й про душу хворого".
Дуже великою трагедією, сильним переживанням для лікаря є смерть хворого. Та і загалом спілкування з родичами пацієнтів у медицині високого ризику, скажімо в кардіохірургії, потребує щирого такту і терпіння. Ось рядки Миколи Михайловича Амосова, хвилюючі й правдиві, з повісті "Думки й серце".
"Лави. Вже сидять рідні хворих. Вони завжди тут, окрім дуже холодних днів. Матері наших дітлахів. Є щасливі, є нещасні. Проходжу повз них з непроникним обличчям. Не можу я удавано посміхатися, коли в серці одна тривога. Ні, в мене вистачає й такту, й терпіння, проте без штучної теплоти в інтонаціях. Недобре, звичайно. Але ж мушу я якось захищатися від лиха, яке нуртує навкруги. Це над силу - вислуховувати їхні побоювання. Досить з мене хворих ...
... Це морг, Така хатинка в глибині інститутського подвір'я, я йду на розтин ... Стоять наші лікарі. Дехто з них мені вчора допомагав. Здається, досить сумні. Мені зле, коли в секційній сміються. Тут смерть ...
У моєму розпорядженні десять хвилин. Це так мало. Я збільшую отвір у стінці аневризми, вичерпую згустки крові. Треба видалити долю легені, аби підійти до аорти. Це не вдається.
Жах. Не залатати, ні! Та треба намагатись. А раптом шви не витримають? Боже, дай чудо ...
Пульсу немає!
Петро, Мар'я, Володька! Я закрию дірки в аорті, а ви відпустіть усі зажими. Ну, разом.
Ні, треба знову затиснути аорту й масувати серце. Адже воно ще б'ється.
Образливі слова. Я лаюся, тому що у відчаї. Я майже плачу. Я не хочу жити в цьому світі, в якому ось так вмирають дівчатка ...
Йду в передопераційну. Я весь у крові. Голова порожня, руки безсилі.
Ні, ще не все. Є батько й мати ...
Я підходжу до матері і намагаюсь її заспокоїти. Говорю якісь безпорадні слова ... Потім батька й маму мовчки відвезли додому санітарною машиною, що вони там будуть робити, - не знаю".
Цю повість Миколи Амосова перекладено на різні мови, а його самого іменували иайсміливішим шукачем правди. Але ж це такий відвертий і тому такий хвилюючий деонтологічний монолог!
Яскравим прикладом лікаря-громадянина, лікаря - суспільного діяча і лікаря-патріота сьогодення є академік Любомир Пиріг. Він с автором численних медико-публіцистичних статей і збірника "Медицина і українське суспільство (1998), ініціатор і організатор конференцій "Медицина й українська культура" (1993), "Історія української медицини". Він був депутатом Верховної Ради України 12-го скликання, ініціював дві Всеукраїнські конференції з питань демографії, створення державної програми "Захист генофонду населення України".
У теоретичному обґрунтуванні медичної етики необхідно виходити із аналізу об'єктивних суспільних відносин, особливостей праці медичного персоналу, специфіки їхньоїморальної відповідальності. Відомо, що об'єктом професійної діяльності лікарів с хвора людина. Відповідно до цього формуються своєрідні моральні якості, уявлення, які відповідають характеру такої діяльності. З цього приводу М. Г. Чернишевський зауважив, що якщо певні стосунки мають характер постійності, у людини, яка сформувалася під їхнім впливом, з'являються і своєрідні моральні звички. Специфіка медичної етики визначається не тільки тим, що лікарі мають справу зі станом здоров'я людини (бо до людини мають відношення і представники інших професій).
Особливості співвідношення етики і медицини зумовлюються також своєрідним характером медичної науки, яка досліджує проблеми на межі біологічної і соціальної, фізіологічної і психічної життєдіяльності людини. У зв'язку з цим у професійно-етичній діяльності лікаря має місце особливе, своєрідне, неповторне поєднання класових й загальнолюдських норм моралі. Останні вироблялися протягом усієї історії розвитку медичної науки і практики, символізуючи етичні висоти загалом.
Честь і гідність, авторитет і обов'язок лікаря мають риси всебічності і специфічності водночас. Це потрібно розуміти у тому контексті, що мораль лікаря, яка поширюється на всіх людей, охоплює єдність у розмаїтті.
Специфіка професійної медичної етики полягає у тому, що моральні принципи, людські цінності у медицині безпосередньо пов'язані з тими засобами і прийомами, які використовує дана наука й етика; наукове пізнання і моральна оцінка, істина і добро досягають у медицині свого найвищого розвитку. Об'єктивно-істинне пізнання закономірностей природного і соціального у житті людини у поєднанні з етичною оцінкою і визначенням моральної мети - шлях, яким повинна йти медична наука у боротьбі за здоров'я людини!
Медична етика на сьогодні набула нових рис і особливостей. Зросла соціальна відповідальність лікарів, змінився характер етичних проблем і зміст діяльності лікарів.
Певна переоцінка пізнавальних, культурних і психологічних цінностей знаходить відображення і в етичних питаннях медицини. Ці нові погляди вимагають виключної наукової компетентності, широкого соціальне-гуманістичного кругозору.
Медична етика мас внутрішній зв'язок з компетентністю, класифікацією лікарів, медичних сестер за їх діловими якостями. Не власне моральні якості, а їхнє поєднання з професійними знаннями, навичками і досвідом створює ту своєрідну домінанту, яка реалізується під час виконання професійного обов'язку. Причому, коли йдеться про професійну медичну мораль, потрібно не тільки формулювати кодекс відповідних положень стосовно трудової діяльності, а і сприяти виробленню у лікаря здатності до моральної орієнтації у складних клінічних ситуаціях, які вимагають високих морально-ділових і соціальних якостей.
Однією з основних проблем лікарської етики є теоретична підстава вихідних моральних принципів. Оскільки етика займається обґрунтуванням цих принципів, тому їх доцільно назвати морально-етичними.
Loading...

 
 

Цікаве