WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Принцип "насамперед не зашкодь" - Реферат

Принцип "насамперед не зашкодь" - Реферат


Реферат на тему:
Принцип "насамперед не зашкодь"
У цьому дуже важливому етичному принципі лікарювання акцентується увага на обережності в словах і діях лікаря, необхідності піклуватися про збереження й стимулювання захисних сил організму хворого, створення зовнішніх і внутрішніх передумов для успішної боротьби з недугою. Цей принцип передбачає свідоме виключення з поведінки лікаря всього недоречного, необгрунтованого, висловленого чи зробленого поспіхом. Таким чином, йдеться про своєрідну випереджувальну тактику в програмуванні процесу терапії з ретельним урахуванням й усуненням обставин, які можуть погіршити стан хворого, зашкодити його фізичному, психічному і моральному стану.
З розвитком і вдосконаленням медичної науки межі суперечності між класичним принципом "не зашкодь" та новітньою деонтологічною настановою "активно втручайся" суттєво зміщуються в бік радикалізму. Виховання моральних якостей у сучасних лікарів бажано спрямувати, з одного боку, на максимальне посилення фахової активності, виходячи з науково-технічних досягнень новітньої медицини, а з іншого - на виховання пересторог антифізіологічним вчинкам щодо хворого, з неодмінним пріоритетом науково доцільного й морально дозволеного. Отже, ефективність професійних кроків у медицині завжди треба обґрунтовувати з точки зору не тільки вимог і потенціалів науки, але й враховувати кредо професійної етики - стався до хворого немов до ближнього свого. На жаль, поки в медицині такий моральний вектор аж ніяк не є наскрізним. Можна навести чимало прикладів, коли хворим призначали без нагальної клінічної необхідності складні, ризиковані й болісні діагностичні обстеження та маніпуляції, котрі могли призвести до серйозних ускладнень, інколи безпосередньо загрожували життю хворих.
У цьому сенсі методи комп'ютерної томографії та термографії, ультразвукове дослідження, допплєрографія та інші неінвазивні діагностичні методи за своєю сутністю відповідають позиції - "не зашкодь". Існують, проте, ситуації, де складні маніпуляції життєво необхідні, йдеться, зокрема, про катетеризацію центральних судин, що потребує високої професійної вправності. У таких випадках лікар, навіть зі стажем роботи, якщо не досить впевнений щодо своєї вправності у виконанні процедури, повинен звернутися до досвідченішого колеги, керуючись постулатом мінімального ризику.
Знаменно, що приблизно до такої самої колізії звертається лікар-письменник В. В. Вересаєв у славетних "Записках лікаря". Ідеться про операцію трахеотомії.
"З першим розрізом , який я провів по білій, пухкій горлянці дівчинки, я відчув, що не в змозі подолати хвилювання, руки мої трохи тремтіли.
... Я зрештою дістав зондом трахею, похапцем розриваючи ним клітчатки й відсторонюючи набряклі вени. Разом з диханням я фіксував трахею дівчинки гачком й розрізав; з розрізу слабко зашурхотіло повітря.
- Розширювач!
- Я ввів у рану інструмент, слава богу, нарешті кінець!
Але з-під розширювача не було чути того характерного шуму, який свідчить про вільний вихід повітря із трахеї.
- Ви мимо ввели розширювач, у середостіння! - раптом нервово вигукнув Стратонов. Я більше занепокоївся. Глибока рана весь час наповнювалася кров'ю, яку сестра милосердя швидко висушувала ватною кулькою, на дні кров пінилася від повітря, яке виходило із розрізаної трахеї. Сестра милосердя стояла із стражденним обличчям, доглядальниця, яка тримала ноги дівчинки, опустила голову, аби не бачити".
Тут варто відзначити атмосферу співчуття оточуючих до хворої, якій завдано додаткової травми внаслідок невправності лікаря. Зовсім неприпустиме - страждання хворих в атмосфері наявної чи мимовільної байдужості медичного персоналу. Це, зокрема, стосується хворого, якого готують до оперативного втручання або транспортують до операційної: сторонні розмови в його присутності, нехтування цнотливістю пацієнта й особливо пацієнтки, врешті-решт неувага до прохання людини вкрити її ковдрою, інші подібні обставини, коли фактично нехтуються обов'язкові елементи лікарської етики, шкодять хворому.
Необхідність думати насамперед про інтереси хворого повинна охоплювати всю практичну панораму лікарювання, аж до термінальних станів. Повчальний зразок такої деонтологічно й етично спрямованої поведінки лікаря - на сторінках роману лікаря-письменника Михайла Булгакова "Біла гвардія". Ідеться про обстеження тяжкопораненого лікаря Олексія Турбіна.
"Щось у грудях у Турбіна заклало, ... й дихав він з присвистом ... Але професор нічого не став більше робити.
Він зняв халат, обтер вологими ватними кулями руки й ще раз подивився в обличчя Турбіна. Синя тінь густішала біля складок губ та носа.
- Безнадійний, - дуже тихо сказав на вухо іншому лікареві професор. - Ви, докторе Бродович, залишайтеся біля нього.
- Камфору? - спитав Бродович пошепки.
- Так, так, так!
- По шприцу?
- Ні, - подумав, - відразу по три грами ... Я ще приїду..."
Навіть у стані близької агонії хворого професор залишається вірним принципові - не зашкодь, навіть необережним словом.
Зробимо деякі підсумки.
Важлива вимога лікарської етики - стримане ставлення лікаря до діагностичних досліджень, які проводяться хворому, прагнення до розумного й гуманного їх використання. Принципово необхідно прагнути до мінімального (а не до максимального) числа обстежень, суворо дотримуватися логіки діагностичного пошуку. Лікар не має морального права проводити хворого через муки складних і обтяжливих досліджень, а зобов'язаний організувати діагностичний процес хворого таким чином, як би за аналогічної ситуації обстежували самого лікаря або близьких йому людей.
Лікування хворих повинно бути своєчасним, швидким, інтенсивним, раціональним, адекватним даному захворюванню. Хотілося б наголосити, що максимальна інтенсивність лікування досягається не шляхом поліпрагмазії, а через правильний вибір і доцільне використання засобів і методів. Терапія мусить мати індивідуальну спрямованість. Індивідуалізація лікування, яка є складною і важкою, була і залишається завжди вершиною лікарського мистецтва, вимагає великої ерудиції, постійної модернізації знань, віртуозної майстерності.
Лікування має бути безпечним ... На жаль, дуже смілива діяльність лікарів інколи робить лікування небезпечним. Така манера лікування особливо притаманна хірургам, і через це вона отримала назву "хірургічної агресії".
Образну характеристику її сутності дав ще американський письменник Сінклер Льюїс в "Ероусміті". Він говорив, що хірургам, які працювали з ним в одній лікарні, була властива "магічна віра" в те, що кожна частина тіла, без якої людина як-небудь може жити і працювати, у разі її пошкодження без вагань може бути видалена. "Хірургічна агресія" - це таке явище, коли хірург робить серйозні оперативні втручання без достатньої на те обґрунтованості і за відсутності умов.
Сучасна клініка внутрішніх хвороб також є гарячою "точкою" так званої терапевтичної агресії. Загальновідомі і медикаментознаалергія, у тому числі сповільненого типу, і різноманітні токсичні дії ліків та індивідуальна нечутливість до того чи того препарату. Відомо безліч активних засобів, які часто призводять до непередбачуваних наслідків. Такі "експерименти" особливо полюбляють молоді, малодосвідчені лікарі. З до онтологічної точки зору такий експеримент можливий за збереження двох умов: по-перше, він повинен бути необхідним і обґрунтованим, тобто без нього хороший ефект неможливий або він імовірний, а вибір конкретних засобів переконливо аргументований; по-друге, цей експеримент повинен від початку до кінця скрупульозно і компетентне контролюватися. Дотримання цих умов дає змогу провести інтенсивну терапію і отримати позитивний ефект, звівши ризик побічних явищ до мінімуму.
Loading...

 
 

Цікаве