WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Особистість лікаря - Реферат

Особистість лікаря - Реферат


Реферат на тему:
Особистість лікаря
Професія лікаря вимагає високої внутрішньої етичної культури. Ми іноді припускаємося психологічної помилки, коли нехтуємо зовнішнім виглядом лікаря чи медичної сестри, брутальністю їхніх манер, невмінням розмовляти тощо. Але ж існують ознаки й первісний код спілкування, за якими у хворого складається перше враження про медичного працівника. Причому майже у 80 % випадків думка про людину, довіра до неї будується саме на підґрунті першого враження, свідомого чи підсвідомого. Доцільно, аби медик не був за стилем одягу та поведінкою ані ультрамодним, ані надто старомодним, бо будь-яка зайвість не проходить повз увагу хворого й певним чином психологічно непокоїть його; зокрема, аж ніяк не пасує лікарю паління. Недаремно Американська медична асоціація наполегливо викорінює цю звичку саме серед лікарів. За останні роки 300 тис. лікарів у США полишили сигарети. То приклад і для нашого професійного кола.
Довіра хворих ... Медичний працівник оточений нею, якщо він спокійний та впевнений, проте не зарозумілий, якщо рішучість і швидкість висновків та дій поєднуються в ньому з жалісливістю, співчутливістю й водночас делікатністю, пристойністю. Отже, врівноважена вдача лікаря - то один із гармонійних зовнішніх стимулів, які сприяють одужанню пацієнта. Але то не завжди стала константа. Особистість лікаря коригується, поліпшується за умови врахування поглядів на свою поведінку - як хворих, так і колег. Така інформація буває безпосередньою або вербальною, але завжди важливою.
Психологи вважають, що лікареві слід сформувати в собі відповідну емоціональну позицію, яку визначають як емпатію (тонке розуміння, співпереживання психологічного етапу іншого). Емпатія - необхідна професійна риса лікаря й опанувати її - нагальна індивідуальна фахова програма.
Як приклад психологи, зокрема А. В. Толстих, радять пригадати обставини останнього конфлікту, пов'язаного з відвідуванням хворого. Якщо ви відчули докір і неуважність, - то є над чим замислитися. Проаналізуйте вашу здібність слухати уважно й доброзичливо: чи зрозуміли ви основну думку та потреби співрозмовника, чи не заважали ви йому нетактовними репліками; що привернуло вашу увагу - зміст розповіді чи почуття людини? Чи використали ви логічні резюме, слушні запитання тощо як сприятливий психологічний спосіб спілкування? І зрештою, чи адекватним є ваш ступінь емпатії, чи була то справжня дієва відповідь на чиюсь прикрість?
Зрозуміла річ, взаємна приязнь, створення атмосфери емпатії, тобто переймання психологічним настроєм Іншої людини, потребує уваги до цієї емоційної площини буття Адже перепони у спілкуванні часто пов'язані Із такими внутрішніми психологічними чинниками, як уразливість ніяковіння, заздрість Керування своїми емоціями - власне життєво необхідна вимога до кожного Але лікареві такий стрижень психічного загартування особистості вкрай потрібний Нерозв'язані конфлікти, психологічні струси, нагромадження негативних обставин впливають особливо негативно, якщо вони загострюють невротичні риси такої особистості Й тоді некроз, хронічний стрес, навіть не прихований перетворюється, на думку І Харді, на джерело нерозуміння хворих, відчуженості від них
Приміром, лікар, в якого внутрішньо домінує острах та неспокій, не відреагує правильною психологічною, а відтак, і саногенною реакцією на тотожні скарги пацієнта, викликані його невротичним станом Значення таких психогенних чинників у лікувальній практиці, підкреслює І Харді, надто вагоме Адже невротичні та психосоматичні розлади займають у роботі дільничного лікаря в розрізі статистики звернень до нього, 25 - 65% випадків Таким чином, психологічна міць і культура лікаря - об'єктивний важіль у терапевтичному процесі
Молодий лікар спочатку програє старшим колегам, здобуваючи довіру серед пацієнтів Та цей недолік можна виправити сумлінністю, знаннями й дієвим милосердям "Щоб виховуватися й не відчувати себе нижче від рівня середовища в яке потрапив, потрібна безперервна праця, вічне читання студіювання, воля Тут є дорогою кожна година", - писав А П Чехов Та зазначимо, що вихованість - то не лише зовнішня ввічливість та вишуканий стиль, а щось надто більше - внутрішня Інтелігентність, духовна щедрість Щодо духовних чеснот співчутливості, душевності, ці риси характеру слід вважати законом професії Справді, поважати кожного хворого та його близьких - справа нелегка, велика робота розуму й серця Але зовнішня повага - то пусте Потрібні ще благородна сміливість у поєднанні зі знаннями, мудрою обережністю та спостережливістю "Боязкий, слабкодухий лікар - найнебезпечніший лікар, бо він завжди знайде тисячі можливостей, аби нічого не зробити для хворого, - ці справедливі слова належать відомому клініцисту Б. Є. Вотчалу. Додамо, що слабкодухий лікар намагається не діяти в тому разі, якщо вбачає хоча б деякий ризик для свого реноме та спокою
Варто навести й слова з лекції видатного російського інтерна М Л Мудрова (1820) "Розпочавши з любові до ближнього, мушу ще повідомити вам й Інше, пов'язане, перш за все, з лікарською доброчинністю, а саме, поспіх з допомогою в будь-яку годину, привітність що привертає й полохливих, І сміливих, милосердя до чужинців та бідних, безкорисливість, вибачливість до огріхів хворих, лагідну милість до їхньої неслухняності, ввічливу статечність Із вищими, розмову лише про потрібне й корисне, скромність та соромливість у будь-якому випадку, незворушний спокій обличчя й духу під час небезпеки хворого, веселість без сміху та жартів у разі щасливого перебігу хвороби, збереження таємниці в разі хвороб непорядних, приязнь до доброї поради від будь-кого переконливе відхилення шкідливих пропозицій та порад, віддалення від марновірства, цнотливість Одне слово, мудрість Медицини слід поєднувати з мудрістю розуму, бо, за виразом Гіппократа, лікар, який шанує мудрість, схожий на батька"
Отже, Матвій Якович Мудров змалював нам чудовий портрет лікаря - гуманіста й мислителя, який здатний виховувати й впливати на пацієнтів особистим прикладом
Його формула подібна до настанов Гіппократа й Агапіта, не застаріла
Учитися бути лікарем - дорівнює потребі вчитися бути людиною Знаменно, що життєвим девізом Миколи Івановича Пирогова була теза: бути людиною серед людей. І недаремно студенти медичного факультету університету Св. Володимира в прощальній посвяті М. І. Пирогову у зв'язку з його відставкою з посади попечителя навчального округу навели такі слова: "Дорогий вчителю! Ми вдячні тобі за те, що ти навчив нас важкій і складній науці залишатися людиною серед людей".
Культура почуттів та мислення лікаря за часів технізації суспільного життя й водночас психоемоційної напруги навколо медицини, навіть недовіри до неї, потребують від лікаря постійного самовдосконалення. Доречними через таку моральну вимогу є аж ніяк не застарілі спостереження Л. М. Толстого стосовно певних медичних колізій. Це, зокрема, уривок із оповідання "Смерть Івана Ілліча", де йдеться про хворобу правника ІванаМельникова, брата видатного біолога.
"Усе було дуже схоже на те, що робив багато разів сам Іван Ілліч із підсудними. Лікар виклав резюме блискуче й навіть з веселістю поглянув зверх окулярів на підсудного. Із резюме Іван Ілліч зрозумів, що йому погано, а ось лікареві, та й іншим, це байдуже, хоча йому погано. Цей умовивід вразив Івана Ілліча, викликавши навіть жалість до самого себе. Та він поклав гроші на стіл і з сумом сказав:
- Ми, хворі, мабуть часто звертаємося до вас із зайвими запитаннями. Так ось - це небезпечна хвороба чи ні?
Лікар невдоволено подивився на нього одним оком крізь окуляри.
- Я вже повідомив вам те, що вважав за потрібне й слушне. Подальше покаже дослідження, - і лікар вклонився.
Весь шлях Іван Ілліч згадував усе, що тлумачив лікар,
Loading...

 
 

Цікаве