WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Етичні, філософські та психологічні основи діагностики - Реферат

Етичні, філософські та психологічні основи діагностики - Реферат


Реферат на тему:
Етичні, філософські
та психологічні основи діагностики
Етика діагностичного процесу
Як відомо, процес діагностики включає: 1) оцінку симптомів; 2) встановлення попереднього діагнозу; 3) диференціальний діагноз; 4) встановлення клінічного діагнозу; 5) аналіз причинно-наслідкових зв'язків.
Оцінка симптомів починається із з'ясування провідного (головного) симптому, який змушує людину звернутися по медичну допомогу. Цей симптом називають основною скаргою хворого. В ідеалі вона загострює увагу на причинах і мотивах, що спонукають хворого звернутися до лікаря: увага лікаря концентрується переважно на проблемі, яка найбільше турбує хворого. Основна скарга є стрижнем усього діагностичного процесу.
Як уже було сказано, на першому етапі діагностики лікарі часто прагнуть зосередитися на головному. У такий спосіб функціонує людське око: воно фокусується на тому, що перебуває у полі зору. Все решта сприймається як фон - менш значуща частка простору. Можна перевести погляд з вибраного об'єкта на фон і навпаки, але неможливо чітко виокремити те чи те одночасно.
Некритичне ставлення до такого "фокусування" призводить до того, що лікарі на початку розмови з хворим беруть її під свій контроль.
Тенденція повністю контролювати розмову з хворим глибоко вкорінилась у поведінку лікарів. У багатьох випадках вони дивляться на цю розмову так само, як прокурор на допит свідків або дані експертів. На перший погляд, такий жорсткий контроль підвищує ефективність роботи лікаря, і деколи це дійсно так. Одначе, якщо зважити на відомий ефект фокусування, то не дивно, що після зосередження на одному Із симптомів ми з великими труднощами змінюємо перше враження. Те, що потрапило в поле зору, важко розглядати потім як фон. Таким чином, ефект фокусування стримує хід лікарської думки, робить мислення менш гнучким. Якщо перша скарга хворого є основною, то первинне фокусування не вплине на результат. Якщо ні, вона може призвести до лікарської помилки через нездатність розпізнати справжню причину звернення до лікаря, невміння правильно визначити поняття, невміння критично оцінити ймовірність отриманих даних, неуважність до вербальної інформації, небажання ще раз переглядати питання про основну скаргу.
Майже половина хворих звертається до лікаря з мотивами значно глибшими, ніж основна скарга.
Для того, щоб уявити собі загальну клінічну картину та з'ясувати істинні мотиви звернення хворого до лікаря, треба повністю відмовитися від спроб керувати розмовою з хворим. На думку спеціалістів, не керована й не коригована лікарем розповідь переважно дає повнішу інформацію, більша частина якої виявляється корисною. Розповідь хворого значно ефективніша, ніж опитування: вона звужує діагностичний пошук. Замість того, щоб говорити: "Так, добре" (маючи на увазі: "Тепер буду ставити питання "Я"), лікар може полегшити спілкування з хворим, киваючи головою, вставляючи підбадьорюючі слова, які ні до чого не зобов'язують: "Так-так, розумію". Наприкінці розмови лікарю варто ще раз запитати у хворого, що той бажає додати до сказаного раніше.
Лікарю треба правильно зрозуміти механізм виявлених у пацієнта симптомів, а правильне розуміння їх можливе за умови однакового семантичного трактування слів та понять як лікарем, так і пацієнтом.
Для чіткого визначення поняття зазвичай вимагаються вичерпні анамнестичні дані. Інколи хворі намагаються допомогти лікарю, використовуючи у своїй розповіді медичну термінологію. Одначе це в жодному разі не повинно підмінити цілеспрямованого уточнення симптомів.
Ще одне джерело неясності - неправильне розуміння запитань лікаря. Наприклад, на запитання лікаря, чи вживає хворий які-небудь ліки, той може заперечувати вживання через те, що медикаменти не продаються без рецептів.
Чіткість клінічної картини поліпшиться, якщо допомогти хворому уточнити локалізацію болю й описати його, наприклад, вказати пальцем на найболючішу точку і водночас погодинно визначити максимум та мінімум вираженості больового синдрому.
Інколи спроба визначити поняття вираженості робиться розпливчасте, на зразок "часто", "майже завжди", "рідко" (ці слова інтерпретуються різними людьми неоднаково), або ще гірше - подвійне заперечення на зразок "не так вже нерідко", "не надто незвично" (для одних це означає - більше ніж 75 % часу, для Інших - менше ніж 25 %). Отже, анамнез заслуговує на високу точність.
Щоб отримати правильне уявлення про клінічну картину, лікар повинен критично оцінити ступінь надійності зібраного анамнезу і, якщо потрібно, знайти інші джерела Інформації. Необхідно також ураховувати, що минулий досвід здатний на підсвідомому рівні змінити сприйняття хворим теперішніх симптомів. Відтак, людина часто сприймає біль у світлі минулого досвіду. Хворий, який переніс напад холециститу, може й симптоми нової хвороби пов'язати з холециститом, хоч у даному випадку - це вже гострий інфаркт міокарда.
Для більшої достовірності отриманих даних лікар повинен звернути увагу на ступінь навіювання хворого, що проявляється свідомо або підсвідоме у вигляді наперед підготовлених відповідей, які, на його думку, хоче почути лікар.
Деколи Інформацію можна отримати і таким чином. Наприклад, щоб уявити собі характер аритмії, треба попросити хворого відтворити серцевий ритм постукуванням по твердому предмету, наприклад, столу.
Якщо хворому важко описати власний стан у деталях, йому необхідно рекомендувати постійно вести щоденник, у якому повинні застосовуватися всі симптоми, їх локалізація, час появи й зникнення, інтенсивність.
Хворий не завжди є надійним джерелом для отримання точних відомостей. У такому випадку надійну інформацію про хворого можуть надати родичі, колеги та знайомі.
Одначе надійним і бездоганним джерелом Інформації залишається медична документація. Попередній лікар або медичні документи можуть надати таку необхідну Інформацію, котру не отримаєш жодним іншим шляхом.
Нарешті, надійність отриманих відомостей зростає під час опитування хворого за відповідною, добре відпрацьованою схемою, що дозволяє неодноразово повертатися до розгляду клінічної картини і ставити хворому одні й ті самі запитання. Такий підхід допомагає лікарю оцінити клінічну картину якомога ґрунтовніше і не боятись упущень.
Отримати дані стосовно хворого можна через невербальну інформацію, "джерелом" якої є вегетативні реакції, поза, жестикуляція та міміка. Причому, чим менший контроль засобів вираження, тим більша ймовірність зрозуміти приховані думки або емоції.
Такі вегетативні реакції, як потовиділення, почервоніння шкіри, зміни ритму дихання, розширення або звуження зіниць, - наочні приклади неусвідомлюваних реакцій. Від хвилювання пітніють долоні, від сорому червоніє обличчя - це дуже важливі повідомлення, Віддих полегшення, коли хворий дізнається, що ознак раку не виявлено; періодичні зітхання схвильованої або пригніченої людини - найкрасномовніші прояви емоцій, які переживаються. Поза
Loading...

 
 

Цікаве