WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Психологічні аспекти лікування - Реферат

Психологічні аспекти лікування - Реферат

йому доведеться опитати батьків пізніше (частіше наприкінці відвідування, коли дитина вийде із кімнати), щоб отримати відомості, яких бракує, або що-пебудь уточнити.
Методика розмови з батькамиздебільшого схожа на те, як ведеться опитування дорослих хворих, одначе має деякі особливості. Коли батьки описують симптоми, що спостерігаються у дитини, вони роблять це необ'єктивно, вносячи свої пропозиції, почуття, оцінки. Наприклад, батьки можуть вважати, що хронічний кашель у дитини є наслідком частих застуд, а не проявом бронхіальної астми; вони можуть переживати через погані успіхи дитини в школі, вбачаючи причину не в тому, що вона не здатна вчитися, а в тому, що вчитель її дуже завантажує. Або, вважаючи свою дитину унікальною, вони можуть поблажливо ставитися до її соціальне неадекватної поведінки. Батькам здається, що вони все роблять правильно. Коли лікар розпитує маму про здоров'я дитини, він повинен відповіді мами сприймати об'єктивно. У подоланні проблем своєї дитини, батьки потребують допомоги лікаря, який підтримав би їх, а не докоряв. Коментарі на зразок "Чому ви не привели її раніше?" або "Вам не потрібно було б цього робити!" не допоможуть лікареві та батькам дитини порозумітися.
Запитуючи про дитину, бажано називати її на ім'я, а не вживати слова "він", "вона", "дитина". Якщо сімейний стан матері зразу не вдається з'ясувати, то, щоб її не збентежити, запитуючи про батька, краще поставити таке запитання: "Чи здоровий батько Марії?", а не: "Чи ваш чоловік є здоровим?". Лікар повинен звертатися до батьків дитини як "пане Н.", "пані Л.", а не на ім'я або "мама" чи "тато". На ім'я лікар може звертатися лише з дозволу батьків, коли він знайомий з ними досить давно. Водночас лікар повинен бути готовим і до можливого звернення до батьків на ім'я.
Під час опитування хворих навідні запитання ефективніші, ніж прямі. Однак, коли розмова лікаря торкається психологічних проблем, то доцільні прямі відкриті запитання, тому що батьки рідко починають говорити на такі теми самі, навіть якщо лікар надає їм можливість, ставлячи навідні запитання.
Нарешті, лікарю доведеться з'ясувати, чи пов'язана основна скарга із справжньою причиною звернення. Скарга ця може слугувати нібито "вхідним квитком" для лікування, що дозволяє батькам приховати дійсну причину свого звернення, яку вони не вважають "поважною". Лікарю треба створити атмосферу, яка дозволить батькам висловити йому свої тривоги й побоювання. Для полегшення розмови лікар може задавати відповідно до ситуації запитання: "Чи мають місце у Марії інші розлади, про які ви б хотіли повідомити мені? Яку допомогу ви сподівались отримати, коли сьогодні йшли сюди? Можливо, ви хочете поговорити зі мною про інших дітей або про свого чоловіка?".
Розмова з дитиною. Діти віком 5 років і старші під час складання історії хвороби можуть суттєво доповнити точніше, ніж батьки, описати симптоми, що мають місце, і своє ставлення до них. Інколи лікар може уточнити отримані ним відомості, опитавши дитину без батьків. Звичайно, ліпше починати опитування з обговорення цікавих, "не страхітливих" речей (наприклад, як пройшли заняття у школі, яка красива футболка на ній). Бажано вести розмову невимушене, лагідно, проявляючи зацікавленість до дитини.
Після цього навідними запитаннями, які сформульовані просто і зрозуміло, лікар зробить спробу з'ясувати у дитини, що саме її турбує:
"Твоя мама розповідала мені, що у тебе дуже болить живіт.
Розкажи мені про це сам (сама), опиши біль.
Чи часто прогулюєш заняття у школі?
Що може полегшити біль?
Як на твою думку, - що його спричинює?"
Запитання можна ставити і для з'ясування суб'єктивної оцінки дитиною її власних симптомів:
"Покажи пальчиком, де дійсно болить. Цей біль тупий або нагадує укол голкою?
Біль завжди в одному місці чи перемішується?
Від болю у тебе з'являється блювання?".
Розмова з підлітками. Дорослі, які розмовляють з підлітками, часто відчувають труднощі й розчарування, тому що відповіді підлітків часто можуть бути брутальними й небагатослівними. Однак це не завжди так. Підлітки, як і більшість людей, ставляться дружелюбно до всіх, хто проявляє щирий інтерес до них не як до окремого "випадку", а як до особистості. І якщо лікар хоче, щоб розмова виявилась ефективною, цей інтерес необхідно проявити з самого початку. Підлітки здатні до відкритості, коли опитування торкається їх самих, а не їхніх проблем. Через це ліпше починати опитування підлітка невимушеною розмовою про його друзів, школу, захоплення, сім'ю.
Підлітки звертаються до лікаря за своєю ініціативою або за порадою батьків. Вони можуть прийти самостійно або з ким-небудь із батьків. У такому випадку батькам і підліткам необхідно пояснити, що у наданні медичної допомоги підліткам потрібна певна конфіденційність. Лікарю необхідно поговорити з ним наодинці, після того як він опитав батьків. Конфіденційність грунтується не на "збереженні таємниці", а на взаємній повазі. Якщо виникла необхідність заради самого підлітка або третьої особи поділитися конфіденційною інформацією, то підліток повинен знати про це.
Деякі засоби, які сприяють налагодженню розмови з дорослими хворими, неприйнятні у спілкуванні з підлітками. Так, під час опитування підлітків з іще не сформованою розумовою сферою необхідно уникати рефлексії, тому що вона вимагає відповідних навичок мислення, якими підлітки ще не володіють. До мовчання як засобу, що спонукає хворого говорити, вдаватися не слід, бо у підлітків немає достатньої впевненості у собі, щоб реагувати на таку форму заохочення. Конфронтація (протиставлення) може викликати у підлітка занепокоєння і небажання говорити; так само як питання, що торкаються сфери почуттів підлітка, тому розмова на цю тему з дорослими дається йому з великими труднощами.
Ці перестороги не повинні стримувати лікаря у розмові з підлітками. У переважній більшості випадків, створивши дружню й неформальну атмосферу, вдасться здобути прихильність, довіру підлітка й викликати його на розмову. Лікар досягне успіхів, якщо буде триматися природно й відповідно до свого віку.
Хворі похилого віку також мають особливості, які можуть як полегшити, так і ускладнити спілкування з ними. У них можуть бути зниженими слух, зір, реакції. Вони також страждають на хронічні захворювання, які завдають їм незручності, обмежують рухливість. Хворі похилого віку можуть не говорити про свої симптоми - одні через боязкість сказати про це вголос, другі через побоювання збільшити вартість лікування або через бажання уникнути незручностей, які пов'язані з діагностичними і лікувальними процедурами. А треті взагалі можуть сприймати певні симптоми за такі, що притаманні старості, або просто забути про них.
Літні хворі розповідають про себе повільніше, ніж молоді. Лікар повинен надати їм більше часу для відповідей на його запитання. Лікар має говорити повільно й неголосно. Бажано говорити в затишному й тихому
Loading...

 
 

Цікаве