WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Професійна мораль як основа лікарської етики - Реферат

Професійна мораль як основа лікарської етики - Реферат

сфері професійної діяльності особливості поведінки людини залежать від характеру внутрішніх переживань, котрі в свою чергу гуртуються навколо думок, навичок, засобів, які потрібні для виконання даної роботи. Внаслідок цього виробляються звички, формується цільність психологічних процесів. У професійній праці фахівець набуває своєї індивідуальності та стверджує себе як особистість. Вона визначає його ставлення до професії з погляду не лише загальних, а й особистих інтересів.
Процес відображення у свідомості лікаря індивідуальних особливостей хворих визначає основу специфіки тих правил поведінки, котрі регулюють ставлення лікаря до хворого. Кожний з них шукає в іншому найважливіші якості, які є найзначущіші у вирішенні завдання взаємодії. Власне, ці якості відображаються й усвідомлюються кожним із них. Таким чином, професійна діяльність сприяє творенню сприйняття іншої людини. Тривале заняття тією чи іншою діяльністю формує в Індивіда своєрідне сприйняття інших людей, що може з часом стати стійким і перетворитись у професійну звичку.
Ця особливість сприйняття людиною інших людей, яка пов'язана з основним видом діяльності, яскраво проявляється у лікарів, артистів, письменників, працівників юридичних органів, тобто у всіх тих, чия повсякденна робота пов'язана з іншою людиною як об'єктом для реалізації мети професії. Мета медицини відображається у моральній свідомості лікаря, створює уявлення про цінність людського життя, про належні якості особистості лікаря і його моральне обличчя.
У лікарській професійній моралі своєрідного забарвлення набувають усі етичні поняття. Так, наприклад, такі індивідуальні якості, як чуйність, уважність, відповідальність тощо, у медичній професії мають особливий колорит І досягають найвищої моральної оцінки.
Визначення специфіки професійної моралі не означає відокремлення її від загальних морально-етичних поглядів. Професійна мораль - це сфера особливого виявлення загальних моральних поглядів, які пов'язані з умовами професійної діяльності і регулюють внутрішньопрофесійні взаємини. Вона відображає сукупність моральних настанов, принципів і норм поведінки відповідної групи людей, які об'єднані одним фахом (професійною діяльністю) з метою задоволення однієї із суспільних потреб.
Це ж саме можна сказати і про лікарську професійну мораль: вона відображує особливе у моралі, зв'язує поодиноке із загальним.
Професійна мораль лікаря має таку структуру: ставлення лікаря до хворого; до здорового; до Інших лікарів І медичного персоналу; до суспільства і держави.
Зміст поняття специфіки професійної моралі лікаря стосовно загальної моралі полягає у своєрідності відносно цілого, коли будь-яке загальне лише частково охоплює окреме конкретне.
Специфіка лікарської моралі у системі моральних цінностей полягає у конкретизації загальних моральних принципів стосовно завдань й умов лікарської діяльності, якщо загальна мораль як форма суспільної свідомості є узагальнене, концентроване вираження суттєвого в ставленні особистості до суспільства, то лікарська мораль відображає ставлення лікаря до особистості й суспільства з позиції збереження життя і зміцнення здоров'я.
Основою професійної моралі лікаря є ставлення лікаря до хворої людини і до здоров'я людей взагалі. При цьому увага концентрується на потребі зміцнення здоров'я і продовження життя особистості та суспільства. Задоволення цієї потреби і є професійним завданням і моральною метою лікаря. У процесі досягнення цієї мети професійна мораль коригує діяльність лікаря щодо певних принципів і норм поведінки, які не входять у правові основи охорони здоров'я і разом з тим не мають аналогів у загальній моралі (принцип "насамперед не зашкодь", професійний такт, надання допомоги у вільний від роботи час тощо). Завдяки цим нормам і вимогам лікар отримує моральний орієнтир поведінки у найскладніших ситуаціях, що виникають у процесі лікувальної діяльності.
У професійній діяльності лікаря важливого значення набуває психологічна проблема як один із важливих аспектів співвідношення соціального і біологічного. Проблема має природничо-науковий, психологічний, соціологічний, філософський аспекти. Медичну науку у цій частині найбільше цікавить аспект психосоматичного відношення, тобто взаємодія психічного і соматичного у патології.
З'ясування механізмів впливу соматичних змін на психічну сферу і зворотного впливу психічного на соматичне дає можливість конкретно уявити шляхи фізіологічного впливу гуманістичних норм та правил поведінки медичного персоналу на здоров'я пацієнта.
Відомо, що принципи моралі впливають на людський організм не безпосередньо, а через загальний духовний психоемоційний світ особистості. Психічні емоції, які діють на соматичну сферу, є особливим різновидом інформації. Психічна інформація може розглядатись як процес, котрий спонукає виникнення фізіологічних процесів у людському організмі, спрямовує і регулює їх.
Джерелом такої інформації можуть бути як зовнішні впливи, так і внутрішні зміни, які з'являються на різних рівнях (біологічному, психічному, соціальному) життєдіяльності організму.
Механізм психосоматичного впливу ґрунтується на принципі причинно-наслідкової зумовленості, нагенетичній залежності низки феноменів.
Вплив психічних процесів на фізіологічні функції організму підтверджується науковими дослідженнями.
Під час аналізу психогенних наслідків за соматичною схемою треба мати на увазі їхню якісну своєрідність. Ці наслідки можуть бути одночасно позитивними і негативними, нормальними і патологічними.
Механізм психологічного впливу на тілесні процеси включає в себе і морально-естетичні чинники. Відомо, наприклад, що страх, образа і багато інших складових морального впливу можуть стати безпосередніми причинами фізичної смерті людей. Саме подолання страху, усунення інших від'ємних моральних чинників, які негативно впливають на людину, стає важливою умовою зміцнення фізичного здоров'я людини. Високі соціальні якості додають людині сили і витривалості у подоланні складних життєвих ситуацій, що призволять до патофізіологічних змін у людському організмі.
З'ясуємо, який вплив справляє хвороба на особистість пацієнта, на його життєві настанови і моральні орієнтири, на його роль у суспільному житті. У багатьох людей хвороба підвищує гостроту світосприйняття, наснагу до творчості й діяльності. Критичний стан людини у різні періоди хвороби часто спричинює й критичні періоди у свідомості особистості, котрі можуть бути поштовхом до зміни деяких моральних цінностей. Особливо хвороба впливає на людей, у котрих ще не до кінця сформувалися світоглядні настанови, переконання.
Таким чином, моральний і психологічний стан хворого залежить не тільки від особистого сприйняття хвороби, а й від особистого світовідчуття, переконань, духовної зрілості тощо.
З медико-професійного погляду лікаря повинен цікавити морально-психологічний стан хворого, бо пригнічений стан (душевна драма) знижує фізіологічну межу захисту через психосоматичні кореляції, тому терапевтичні засоби стають менш ефективними. Отже, лікар повинен бути відповідальним щодо можливості морального впливу на хворого, що реалізується особливо яскраво у психотерапії - методі психічного впливу на особистість.
Психотерапія, загалом, - це метод, за допомогою якого лікар впливає на другу сигнальну систему, а через неї на весь організм. При цьому необхідно враховувати такі особливості: зовнішній вплив (слова або дії лікаря, навколишні події, витвори мистецтва тощо); центральну ланку (виникнення образу, що супроводжується вольовими і
Loading...

 
 

Цікаве