WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Печінка. Її будова, функції та хвороби - Курсова робота

Печінка. Її будова, функції та хвороби - Курсова робота

чином, що забезпечується вироблення і виведення як екзокриного так і ендокриного секрету. Взагалі описано два типа печінкових часток, але спочатку була описана саме класична печінкова частка, тому саме її мають на увазі, коли використовують термін печінкова частка. У людини частки не відокремлені сполучнотканинними перетинками, тому щоб їх побачити, навіть під мікроскопом, важливо знати декілька орієнтирів. Для цьго розглянемо печінку у свині(додаток 1). Частки печінки свині відокремлені одна від одної сполучнотканинними перетинками,завдяки цьому ми бачимо, що частки печінки мають форму шестикутника. А вмісцях, де сходяться верхівки трьох часток сполучна тканина знаходиться в великій кількості і при уважному вивченні в ній помітні на розрізі гілки ворітної вени, печінкової артерії, жовчного протоку. Це скупчення гілок чотирьох трубчастих систем разом із сполучною тканиною, в котрій всі вони знаходяться, утвоює так звану ворітну зону чи ворітний тракт. Саме такі ворітні зони (портальні зони) є і в печінці людини, і хоча вони не з'єднанні сполучнотканинними перетинками, вони є орієнтирами печінкових часток. З'єднавши портальні зони уявною лінією ми отримаємо межі часток. Крім портальних зон ще одним орієнтиром печінкової частки є центральна вена, якій відповідає вісь багатогранної частки, і по якій кров витікає по чатсткі.
Як вже зазначалося, печінка людини покрита тонкою сполучнотканинною капсулою,яка в своєму складі має колагенові волокна і небагаточисельні фібробласти, капсула в всвою чергу покрита шаром мезотеліальних клітин. В воротах печінки сполучна тканина капсули продовжується,подібно стовбуру дерева, в тканину органу. Всередині печінки це сполучнотканинне дерево галузиться дуже сильно і у всіх напрямках.
Розглянемо більш детально трубчасті утворення в портальних трактах (Додаток 2). Сама найбільша трубочка, яку можна побачити в кожній гілці сполучнотканинного дерева це гілка ворітної вени. Кровозабезпечення печінки здійснюється артеріями, артеріальна кров приноситься в печінкову тканину гілками печінкової артерії, які теж проходять в портальних трактах. Таким чином, кров із системи ворітної вени і печінкової артерії приноситься із воріт по гілкам сполучнотканинного дерева.
Дві іші трубочки, здійснюють виведення речовин із печінки. Одна з них жовчний протік, що складається із епітеліальних клітин; по ньому екзокринний секрет паренхіматозних клітин виводиться із печінки. Мілкі протоки, що лежать в гілках сполучнотканинного дерева, зливаються один з одним на шляху із печінки і в кінці кінців в "стовбурі№ дерева відкривається в печінковий протік. Четвертий вид трубочок, який є в кожній гілці сполучнотканинного дерева і має дуже тоненьку стінку це лімфатична судина. Лімфатичні судини в різних гілках теж зливаються в стовбурі дерева і виводять лімфу з печінки. Таким чином, кров від периферії частки йде до центру, де потрапляє в центральну вену. На відміну від ворітної вени і печінкової артерії, які приносять кров в печінку, ситема вен, що відводять кров із неї, не знаходяться в складі сполучнотканинного дерева, більш того по всій печінці дві системи кровоносних судин, відокремлені одна від одної. Тому центральні вени печінки є орієнтиром для встановлення центра частки. За допомогою двох орієнтирів центральна вена, що в поперечному розрізі має вигляд кола; та портальні тракти, що знаходяться навколо центральної вени, які з'єднавшись уявними лініями і дають нам контурчастки. Визначивши межі частки печінки, ми можемо розглянути їх внутрішню будову (Додаток 3).
При малому збільшенні видно, що клітини паренхіми, гепатоцити, розташовуються неправильними рядками, які галузяться і, направляючись від периферії частки, сходяться до її центральної вени. Між цими неправильними рядами гепатоцитів розташовуються світлі щілеподібні простори, що представляють собою синусоїди (кровоносні капіляри) печінки. Саме, мабуть, складне завдання гістології це відтворити трьохмірну структуру розташування гепатоцитів та синусоїдів. Адже кожен гепатоцит повинен контактувати з канальцем, що відводить продукт його екзокриної секреції до жовчного протоку в портальному тракті, і одночасно цей же гепатоцит повинен торкатися хоча б одного їз синусоїдів для того, щоб продукт його ендокриної секреції виводився в кровотік.
При великому збільшені (Додаток 4) видно, що клітинна мембрана майже кожного гепатоцита хоча би де небудь, але всеж контактує з чи двома синусоїдами. Почнемо з того, що кожен гепатоцит виділяє свій екзокриний секрет в каналець, що має назву жовчного капіляра. Він представляє собою щілину між клітковими мембранами двох чи декількох сусідніх гепатоцитів. Жовчні капіляри здатні утворювати неперервну систему, якщ тільки є неперервний ряд клітин довжиною не менш двох гепатоцитів. Гепатоцити завжди об'єднані в структури, які мають назву трабекули.
Кожна трабекула повинна складатися за товщиною чи шириною не менш ніж з двох клітин, з тим щоб по трабекулі між двома клітинами міг проходити неперервний жовчний капіляр. Крім того, трабекули, побудовані із гепатоцитів, всередині частки повинні анастомозувати один з одним для того, щоб жовч із жовчних капілярів відтікала в жовчний протік, що лежить в портальному тракті. Відповідно всі синусоїди, що знаходяться між анастомозуючими трабекулами,повинні з'єднуватися один з одним, щоб кров, що тече по ним, збиралася в центральну вену частки. Потрібно ще відмітити, що печінкові трабекули, що галузяться та анастомозують, в цілому орієнтовані від периферії частки радіально до її центру, тобто до центральної вени.
Слід зауважити ще й на тому,що кров і жовч рухаються в різних напрямках (Додаток 5 ). Кров із ворітної вени і печінкової артерії портального тракту попадає в синусоїди, що лежать між трабекулами гепатоцитів, і вцих синусоїдах вона змішується і тече в напрямку центральних вен. Жовч, що секретується гепатоцитами в жовчні капіляри трабекул, рухаються по жовчному капіляру до жовчного протоку, що лежить в портальному тракті. Тому в тканині між портальними трактами і центральними венами кров і жовч рухаються в протилежних напрямках. При різних ураженнях печінки важливо вияснити, яка саме частка уражена, і потрібно знат, які частини частки, володіють "найкращим", а які "найгіршим" кровозабезпеченням. Для цього потрібно ввести таке поняття як ацинус підрозподіл тканини печінки на структурні одиниці (Додаток 6). Тобто ацинус це ще менша ніж частка структурна одиниця.
Але хоча ацинус складає 1/3 розмірів класичної частки, він не є її частиною, тому що в його склад входять частини двох сусідніх часток. Тому ацинуси можна вважати самостійними структурними одиницями цього органу, тобто печінка складається з ацинусів, а не з часток.
Відомо, що ті частини печінкових трабекул, які розташовуються ближче всього до центральних вен, контактують з кров'ю самої низької якості тому що, щоб досягти центральної вени, кров повина пройти по синусоїду, довжина якого як найменше дорівнює відстані від портальної зони до центральної вени. Проходячи по синусоїду, кров віддає кисень і накопичує вуглекислий газ. Паренхіматозні клітини,
Loading...

 
 

Цікаве