WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Гнійні захворювання лімфатичних і кровоносних судин - Реферат

Гнійні захворювання лімфатичних і кровоносних судин - Реферат

ГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ
ЛІМФАТИЧНИХ І КРОВОНОСНИХ СУДИН
Лімфангіт (limphangitis) - це запалення лімфатичних судин. Частіше є вторинним процесом. Якщо осередок запалення (фурункул, карбункул, флегмона, абсцес, бешиха, гідраденіт) не обмежився, інфекція може проникнути в лімфатичні судини і спричинити запалення їх стінки. Крім гострих інфекційних процесів, лімфангіт можуть зумовити різні травми: різані, колоті, укушені рани, садна, подряпини, опіки.
Найчастіше лімфангіт спричинюється стафілококом.
Залежно від клінічного перебігу розрізняють гострий, підгострий і хронічний лімфангіт. З урахуванням ступеня прояву запалення виділяють простий (серозний) і гнійний лімфангіт; виду ураження судин - капілярний, сітчастий (Umphangitis reticularis), стовбурний, або трункулярний (limphangitis tm.icularis).
У разі локалізації лімфангіту в підшкірній основі діагностувати його легко. На шкірі над лімфатичними судинами з'являються відчуття печіння, свербіння, незначна болючість. На шкірі помітні червоні смуги, які йдуть від осередку інфекції до лімфатичних вузлів (звичайно від периферії до центру). За їх ходом під шкірою промацуються щільні, болючі утворення. Підвищується місцева і загальна темпе
ратура. Як і за будь-якої іншої інфекції, погіршується загальний стан хворого (частий пульс, озноб, головний біль, підвищена пітливість, зміни складу крові).
При сітчастому лімфангггі спостерігається гіперемія шкіри без чітких меж, чим відрізняється лімфангіт від бешихи.
Гострий лімфангіт іноді може ускладнюватися тромболімфангітом. У такому разі просвіт лімфатичної судини, яка іноді може розширюватися в діаметрі до 0,5-0,7 см, закривається згортком із фібрину, лейкоцитів, ендотелію і бактерій.
Тяжка форма лімфангіту може ускладнюватися абсцесом, флегмоною, тромбофлебітом.
Починати лікування лімфангігу треба з ліквідації первинного осередку. Передусім іммобілізують відповідну ділянку. Якщо уражена нижня кінцівка, її треба іммобілізувати у припіднятому положенні. На уражену ділянку прикладають тепло (компрес або грілку), мазеві пов'язки; призначають антибіотики і сульфаніламідні препарати. Забороняють масаж, розтирання. Рекомендують фізіотерапевтичні процедури (кварц, УВЧ).
Лімфаденіт (limphadenitis) - гостре або хронічне запалення лімфатичних вузлів. Гострий лімфаденіт зумовлюється проникненням у лімфатичні вузли лімфатичними шляхами неспецифічної, банальної мікрофлори (стрептококи, стафілококи). Причиною розвитку хронічного лімфаденіту є як неспецифічна, так і специфічна мікрофлора (частіше туберкульозна).
Проникнення мікробів у лімфатичні шляхи не обов'язково зумовлює запальний процес. Лімфа володіє бактерицидними властивостями, і мікроби, які проникли в неї, втрачають свою вірулентність і навіть гинуть. Ще частина мікробів гине в лімфатичному вузлі внаслідок фагоцитозу.
Гострий лімфаденіт, як і лімфан-гіт, є ускладненням запального проце-су. Осередок може локалізуватися в різних лімфатичних вузлах. Найчастіше уражаються пахвові, пахвинні, шийні лімфоузли. За характером ексудату розрізняють серозний, геморагічний, фібринозний і гнійний лімфаденіт. При гнійному лімфаденіті лімфатичний вузол гнійно розплавляється, перетворюючись на гнояк (абсцес).
Запальний процес з лімфатичних вузлів може поширитися на сусідні тканини і зумовити аденофлегмону.
Клінічно при поверхневому лімфаденіті під шкірою виявляється один або кілька збільшених, зрощених між собою і дуже болючих лімфатичних вузлів. Шкіра над ними гіперемійована. При промацуванні лімфатичні вузли болючі, зрощені із шкірою. Функція органів у ділянці, де локалізується за-пальний процес, порушена. Місцева температура підвищена. У разі нагноєн-ня лімфатичного вузла спостерігається симптом флюктуації. Спочатку при пальпації лімфатичні вузли рухомі, і лише після переходу процесу на сусідні тканини стають нерухомими.
Загальні прояви характеризуються підвищенням температури тіла, головним болем, слабкістю, прискоренням пульсу, змінами складу крові.
Стрептококовий лімфаденіт має тяжчий перебіг, ніж стафілококовий. Це пояснюється тим, що при стафілококовій інфекції швидко блокуються лімфатичні судини і меншою мірою всмоктуються продукти розпаду тканин і токсинів.
Хронічний неспецифічний лімфаденіт спричинює маловірулентна інфекція. Процес частіше локалізується на шкірі, а джерелом інфекції є за-пальні процеси в ротовій порожнині (уражені карієсом зуби, тонзиліт). Лімфатичні вузли збільшуються повільно, вони м'які, малоболючі. Загальний стан хворих при цьому не порушується. Нагноюються лімфатичні вузли рідко.
Хронічний специфічний лімфаденіт зумовлюється звичайно збудниками актиномікозу, сифілісу, туберкульозу, туляремії, чуми. Найчастіше буває ту-беркульозний лімфаденіт з локалізацією на шиї. Він є проявом загального захворювання організму. Уражені лімфатичні вузли зрощені між собою у вигляді конгломерату, малоболючі. Згодом розвивається казеозний розпад. Шкіра над лімфатичними вузлами стоншується, вміст може прорватися на-зовні з утворенням хронічних нориць.
Лікування гострого лімфаденіту, як і лімфангіту, треба розпочинати з ліквідації первинного осередку. Консервативну терапію проводять у почат-кових стадіях за загальними принципами гнійної хірургії (теплові та фізіо-терапевтичні процедури, обколювання осередку запалення розчином пені-циліну з новокаїном, іммобілізація). У разі абсцедування показане опера-тивне втручання поряд із загальною терапією.
Лікування хронічного неспецифічного лімфаденіту повинно бути спря-моване на ліквідацію основного захворювання. У деяких випадках у лімфа-тичних вузлах може розвиватися сполучна тканина (індуративний хронічний лімфаденіт). Лімфатичні вузли тоді стають щільними, малоболючими, не піддаються консервативному лікуванню. У таких випадках їх видаляють.
Лікування хронічного туберкульозного лімфаденіту полягає в призначенні специфічної протитуберкульозної терапії, опроміненні лімфатичних вузлів кварцом.
Артеріїт ( arteriitis) - запалення артерій. Може виникнути внаслідок переходу запального процесу з сусідніх тканин або запалення внутрішньої оболонки артерії, зумовленого мікробами, які циркулюють у крові. У першому разі захворювання починається з адвентицію (периваскуліт) і поширюється до середини судинної стінки, в другому - внутрішньої оболонки (ендоваскуліт) і поширюється до зовнішньої оболонки. Артеріїт може виникнути і у разі попадання мікробів у стінку судини іншим шляхом. Незалежно від того, яким шляхом відбулося зараження, згодом у артерії утворюється тромб( тромбангіт). Запальний процес буває обмеженим або поширюється вздовж артерії.
Артеріїт може бути серозним або гнійним. Клінічна картина артеріїту:
поява різкого болю у ділянці локалізації запалення; пульс на периферії артерії ослаблений; у дистальних відділах кінцівки трофічні розлади; підвищення температури тіла, зміни складу крові.
Грізним ускладненням гнійного артеріїту є виразкування або змертвіння судинної стінки, черезщо виникають сильні вторинні кровотечі. У разі тромбозу артерії, особливо на кінцівках, розвивається гангрена. Розплавлені, інфіковані тромби можуть відриватися, переноситися кров'ю і інфікувати інші тканини й органи.
Лікування артеріїту повинно бути спрямоване передусім на ліквідацію первинного осередку інфекції. У разі локалізації на кінцівках їх треба іммобілізувати. Показана загальна антибактеріальна терапія. Деякі автори рекомендують вводити у просвіт артерії, про-ксимальніше від місця ураження, препарати групи пеніциліну з новокаїном (10 мл 1 % розчину або 50-60 мл 0,25 % розчину новокаїну з 200 000- 300 000 ОД пеніциліну).
Флебіт і тромбофлебіт. Флебіт (phlebitis) - запалення стінки вени, тромбофлебіт (trombophlebitis) - запалення стінки вени з одночасним утворенням у ній тромбу. Наявність у просвіті вени тромбу без запалення її стінки називається флеботромбозом.
Оскільки стінка вени тонша за стінку артерії,запальний процес у ній виникає частіше.
Запалення вени може починатися як із зовнішньої її оболонки (перифлебіт), так і з боку внутрішньої (ендофлебіт). У обох випадках у процес швидко втягується вся стінка судини. Спочатку венозна стінка інфільтрується серозним, а з часом - гнійним ексудатом. У просвіті вени утворюється кров'яний згусток. Виникненню флебіту сприяють зниження реактивності організму, пошкодження венозної стінки (частіше під час пункції), сповільнення в ній руху
Loading...

 
 

Цікаве