WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Поведінка медичного працівника з хворими - Реферат

Поведінка медичного працівника з хворими - Реферат

покладають на медицину нереалістичні надії І неодмінно відчувають глибоке розчарування, коли стикаються з досить скромними результатами лікування.
Таких хворих часто по-людськи можна зрозуміти І їм поспівчувати. Але й тут виникають подібні проблеми - скарги, нарікання тощо. Вихід для лікаря лише один-єдиний - добросовісно виконувати свої професійні обов'язки, робити все можливе, щоб зменшити страждання хворих. І адміністративні перевірки не будуть приносити неприємностей, коли лікар чітко оформив медичну документацію.
Існує ще категорія хворих, з якими просто важко, їх умовно поділяють на такі типи: наполегливо-вимогливі, нав'язливі та хронічно невдоволені.
Наполегливо вимогливі вміють обґрунтувати свої найабсурдніші вимоги. В'язкі користуються медичною допомогою настільки інтенсивно, що викликають роздратування й досаду. Хронічно невдоволені доводять лікарів до розпачу своїми повідомленнями про неефективність використаного лікування. Важливо не сплутати наведені вище типи хворих Із зовсім іншими категоріями "важких" хворих, яким дійсно важко встановити діагноз через атиповий перебіг хвороби.
Незважаючи на те що згаданий вище тип хворих зустрічається рідко, сила їхнього впливу на лікаря може бути неадекватною, якщо він не вміє правильно поводити себе з ними. Наполегливі, нав'язливі або вічно невдоволені люди здебільшого викликають негативні емоції не тільки у лікарів, але й у всіх оточуючих.
Розглянуті вище довірливі стосунки з хворими безсумнівно відіграють суттєву роль у лікувально-діагностичному процесі. Одначе у деяких випадках ці стосунки заважають лікарям об'єктивно оцінити ситуацію і правильно зрозуміти події. Через високий ступінь довіри до хворого можна не помітити наркоманію, медикаментозну залежність або той факт, що хворий ще лікується у іншого лікаря і виконує всі його рекомендації, які водночас суперечать вашим. І все ж таки здатність встановлювати і підтримувати довірчі стосунки - часто найголовніша властивість лікаря, яка спонукає людей звертатися до нього по допомогу.
А як же бути із сумнівами, що постійно виникають як у лікарів, так і у хворих? Ділитися сумнівами нелегко. Хворі можуть вимагати від лікаря повної ясності, сподіваючись перекласти на нього відповідальність як за прийняття рішення, так і за кінцевий результат. Лікарі також не завжди із задоволенням розповідають хворим про свої сумніви, надаючи перевагу традиційному методу - заперечувати невизначеність і претендувати на знання істини в останній інстанції. Або ж навпаки, невизначеність може пригнічувати лікарів настільки, що вони відмовляються від чітких рекомендацій або зовсім їх не дають, перекладаючи прийняття рішення і всю відповідальність за результати лікування на плечі хворого.
Відтак, як писав свого часу Ослер: "Медицина - це наука про невизначеність і мистецтво ймовірності".
Імовірність правди водночас означає і ймовірність помилки. Сучасні лікарі все більше починають розуміти, що невизначеність с невід'ємною частиною їхньої діяльності. Невизначеність можна виміряти, зменшити, схарактеризувати, але неможливо її позбутися. Згідно з давньокитайського мудрістю, "сумніватися незручно, бути впевненим - смішно". Першочергове завдання сучасних лікарів - навчитися визнавати існування невизначеності й примиритися з нею. Головне тут - вміти правильно поділитися сумнівами з хворим, щоб не викликати у нього страху та недовіри. У наш час, коли лікарі приймають рішення разом із хворими, вони повинні також: ділитися своїми сумнівами.
Невизначеність - один із неприємних аспектів нашого життя. Ні лікарів, ні хворих не захоплює думка про необхідність з нею миритися І ділитися сумнівами з іншими. Ось звідки спроби лікарів справитися з невизначеністю засобами, які дають зворотний результат і часто призводять до лікарських помилок.
Однією з них є надмірне обстеження. Лікарі бажають впоратися з власною невпевненістю та виправдати свої сумніви шляхом призначення все нових та нових діагностичних тестів, кожен з яких мав би прояснити ситуацію. Оскільки повна ясність у принципі не буває можливою, теоретично можна виправдати безліч таких уточнень.
Іншою помилкою лікаря може стати надумана ясність, що є результатом маскування невизначеності І тим самим замовчування факту її існування. У цьому випадку лікар використовує надумані діагностичні терміни й схеми лікування, часом така надуманість стає корисною, особливо коли необхідно "перестрахуватися", наприклад, у випадках зараження небезпечною венеричною хворобою. Одначе в інших випадках така штучна визначеність може завести в безвихідь. Прикладом цього можуть бути такі невизначені терміни, як "вірусна інфекція", "криптогенний сепсис", які не дозволяють ні визначитися з прогнозом, ні призначити необхідне лікування.
А тому у деяких випадках необхідно поділитися з хворим своїми сумнівами, але такими сумнівами, котрі б не паралізували волю до дії. Адже спрямовуючи свій потужний моральний потенціал на духовну сферу хворої людини, сам лікар стає ефективним засобом для відновлення, підтримки її духовних і фізичних сил. Поділитися сумнівами зовсім не означає передати іншому свій страх. Парадоксальним чином розподілу відповідальності й сумнівів сприяє співчуття, а не протидія нереалістичному прагненню хворого до повної ясності.
Розглянемо ще один аспект сучасних взаємовідносин лікаря і хворого - дізнаватися й говорити правду. Внутрішня цензура, суспільна думка і соціальні табу накладають обмеження на все, що людина хоче повідомити і здатна вислухати в повсякденному житті. Отже, ці умовності дозволяють повідомляти лише часткову правду. Медицина - це сфера, якій дозволено обговорювати найінтимніші секрети хворих, і лікар має право чекати на них відвертої відповіді. Вище було сказано, як внутрішня цензура І соціальні обмеження впливають на можливості лікаря збирати анамнез у хворого. А тому, у свою чергу, буває ще важче сказати самому собі правду про своє самопочуття або про причини хвороби.
Як дізнатися правду від хворого? Довірливі взаємини лікаря з хворим забезпечать такий рівень "відкритості", коли хворий може зізнатися щодо своїх істинних відчуттів та мотивів поведінки. Якщо ж він що-небудь приховує, то лікар зазвичай може це помітити: коли слова не відповідають невербальним сигналам і об'єктивним даним.
Водночас хворі також мають право почути правду від лікаря.
Це одна із складних, болісних тем лікарської етики. Вона
Loading...

 
 

Цікаве