WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Антисептика. Асептика. Історія виникнення та розвитку - Реферат

Антисептика. Асептика. Історія виникнення та розвитку - Реферат

використовуються для знезараження поверхні людського тіла та відкритих, що сполучаються із зовнішнім середовищем, гнійних порожнин.
Хімічні речовини та сполуки, які використовуються для знезараження, дуже різноманітні за своїм складом та механізмом дії на мікрофлору. Про-тимікробна дія їх може полягати у дегідратації, набряку чи лізису мікробних клітин; порушенні їх дихання, синтезу ними білків, ДНК, РНК, ліпопротеїдів мембран та в інших ефектах, завдяки яким гинуть мікроби або пригнічується їх життєдіяльність.
Хімічні засоби використовують у вигляді розчинів, лініментів, мазей та порошків, дуже рідко - паличок чистої речовини (per se), до яких належить паличка нітрату срібла ("пекельний камінь"). Застосовують хімічні антисептики у вигляді зрошення ран (у тому числі й перманентне проми-вання їх), пов'язок, аплікацій. Знезаражують також шляхом занурення в їх розчини органів: кисті, стопи, статевого члена, сідниці, що мають рану чи виразку, присипання порошками антисептиків ран та виразок (всі ці форми складають поверхневу антисептику). Уведення розчинів антисептиків через природні чи штучні (фістули) отвори в порожнини органів (сечовий міхур, матка тощо) чи тканини становлять другу форму антисептики - внутрішньопорожнинну.
За призначенням антисептики діляться на засоби для обробки рук хірурга перед операцією і операційного поля та на засоби для безпосереднього зрошення, просочування перев'язного матеріалу, промивання, аплікацій, ванночок, впливу на рани (контаміновані та інфіковані), виразки, опікові поверхні, порожнини.
З численних груп хімічних сполук найчастіше застосовують як антисеп-тики галоїди та галоїдмісткі засоби, окислювачі, органічні кислоти, барв-ники, спирти, деякі солі важких металів, нітрофурани, похідні 8-окси-хіноліну, етоній, сульфаніламіди, фітонциди та антибіотики.
Окислювачі. Найпоширеніші з них перекис водню та калію перман-ганат. Перекис водню (1-3 % розчин) застосовують для промивання гнійних ран та порожнин. Хоч він слабкий антисептик, але як донатор, джерело атомарного кисню знаходить широке застосування при лікуванні хворих з анаеробною інфекцією.
Кислоти та основи мають мале застосування та переважно слабкі антисептичні якості. Застосовуються борна кислота (2-3 % розчин) - у разі ускладнення ран синьогнійною паличкою, надоцтова кислота (дозок-сон-1) - для підготовки операційного поля та рук хірургів та метанова (мурашина) кислота в суміші з перекисом водню (рецепт С-4) - для миття рук хірургів (1,5 хв). Потім після висушування рук їх оброблюють 95 % спиртом етиловим З хв.
З основ раніше широко використовувався 0,5 % розчин аміаку - для обробки рук хірургів за способом Спа-сокукоцького - Кочергіна. Зараз цей спосіб майже не використовується, бо з'явилися простіші й ефективніші.
У останнє десятиріччя набули широкої популярності в клініці похідні налідиксової кислоти, так звані квінолони, зокрема ципрофлокса-цин. Вони мають високу антимікробну активність, особливо щодо грамнегативної патогенної мікрофлори (Escherichia coli, Pseudomonas та ін.). Але препарати цієї групи використовують переважно як хіміотерапевтичні засоби (ентерально та парентеральне).
Солі важких металів. Застосовуються як антисептики солі срібла, міді сульфат, цинку сульфат, вісмуту нітрат та дезінфікуючі засоби (препарати дихлориду ртуті та ін.). Найбільш використовуваними антисептиками з цієї групи є солі азотно -кислого срібла: 1-5 % водний розчин;
"ляпісний олівець"; 1-3 % розчин протарголу (містить 7,8-8,3 % срібла); 0,2- 1 % розчин коларголу. Ними промивають сечовий міхур, гнійні рани та виразки. Для профілактики бленореї по 1 краплі 2 % розчину нітрату срібла закапують у кон'юнктивальний мішок. У останні роки широко застосовують мазі сульфазину срібла (частіше 1 %) для
лікування опіків, ран, виразок. З інших препаратів цієї групи для лікування гнійних ран і виразок, що супроводжуються дерматитом, частіше застосовують ксероформ, дерматол (похідні нітрату вісмуту) та пасти й мазі цинку сульфату.
Нітрофурани. Антисептики нітрофуранової групи фурацилін (1:5000-1:2500) та фурагін (1:13 000) застосовують для лікування місцевих інфекційних процесів (гнійних ран, опіків, виразок) шляхом змочування ними перев'язного матеріалу, а також промивання ран та порожнин. Пре-парати малотоксичні і мають широкий спектр антимікробної дії.
Інші препарати нітрофуранового ряду, зокрема фурадонін, фуразолі-дон тощо, вводять ентерально при інфекціях сечових шляхів та травного каналу.
Похідні 8-оксихіноліну, зокрема хінозол, призначають у формі водних розчинів (1:1000,1:2000) та мазей (5-10 %) для лікування гнійних ран, промивання їх та аплікацій.
Водний розчин (0,5 %) етонію та 1-2 % мазі, до складу яких він вхо-дить, використовують для лікування інфекційних процесів на шкірі і сли-зових оболонках ротової порожнини та кон'юнктиви, а також опікових ран.
Детергенти. Застосовуються різні препарати (дегмін, рокал тощо) для обробки рук хірурга і операційного поля, а також дезінфекції інструментів (рокал). В останні роки сфера їх використання різко звузилась.
Сульфаніламіди. Активні щодо збудників гнійної інфекції препарати цієї групи, зокрема стрептоцид, етазол, сульфацил-натрію, суль-фапіридазин-натрію, застосовують у формі лініментів, мазей, присипок та розчинів для лікування гнійних ран та запобігання нагноєнню свіжих ран, санації кон'юнктиви.
Найбільш ефективними препаратами цієї групи є 5 % сульфамілон (ма-феніду ацетат) та мазі, що містять сульфадіазин срібла, - фламазин (1 %) та дермазин. Сульфаніламідні препарати поділяються залежно від швидкості виведення з організму (періоду збереження в організмі у максимальній концентрації) на корот-коживучі, середньої тривалості дії та довготривалої і надтривалої. Застосовують їх переважно як хіміотерапевтичні засоби. Серед них найбільш відомі: фталазол (короткочасна дія);
сульфаметаксазол та триметаприм (середньої тривалості) і особливо комбінація їх - бактрим чи бісептол (вони діютьшвидко і широко вико-ристовуються для лікування інфекції легень, нирок тощо); сульфадиметоксин, сульфапіридазин-натрію, суль-фален тощо (тривалої і надтривалої дії, максимальна концентрація їх зберігається протягом 2-10 діб), що знайшли широке застосування при інфекціях легень, кишечнику тощо.
Антибіотики. Велика група біологічних антимікробних препаратів використовується переважно для хіміотерапії. Але деякі з них знаходять і топічне застосування, переважно в формі лініментів (1-10 %) та мазей (5-10 %); головним чином на водорозчинній основі (левоміцетин, поліміксин, еритроміцин тощо), рідше - розчинів (мікроцид, граміцидин тощо) для лікування гнійних ран, опіків, виразок.
Поряд із зовнішнім застосуванням антибіотики використовують також для інфільтрації тканин навколо ділянки запалення (антибіотикова блокада), введення у порожнини абсцесів після відсмоктування з них гною та уражені інфекцією плевру, очеревину, суглоби, спинномозковий канал та ін.
Для лікування ран, опіків, виразок застосовують також деякі ферменти (лізоцим, протеази тощо), а також фітонциди - продуценти різних рослин (звіробою звичайного, нагідок лікарських, евкаліпту тощо), які мають протимікробну активність. Серед них найвідоміші такі фітонцидні препарати: 0,25 % розчин іма-ніну та новоіманіну, настоянка календули, розчин хлорофіліпту (із евкаліпту та ін.). Їх застосовують для лікування гнійних ран, опіків, промивання порожнин, полоскання ротової порожнини тощо.
Loading...

 
 

Цікаве