WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Антисептика. Асептика. Історія виникнення та розвитку - Реферат

Антисептика. Асептика. Історія виникнення та розвитку - Реферат

нагноєння" та "Про антисептичний принцип у хірургічній практиці". Рік публікації останньої праці (1867р.) став вважатися роком народження антисептики як нового принципу роботи в хірургії. Відтак історію розвитку хірургії було поділено на доантисеп-тичний та антисептичний періоди.
Спосіб Д. Лістера став швидко поширюватись по всій Європі, у тому числі і в Російській імперії (П.П. Пе-лехін, Е.А. Кітер, С.П. Коломнін, М.В. Скліфосовський, В.П. Караваєв та ін.). Опір з боку консервативно настроєних лікарів було зломлено. Революційна роль антисептики Д. Лістера в хірургії полягала не тільки (і навіть не стільки) в досягненні небачених доти наслідків лікування ран, а й у створенні на її основі умов для операцій на внутрішніх органах, зокрема черевної порожнини. Ці органи до впровадження антисептичного методу Д. Лістера були недоступні для хірургів через смертельне ускладнення - інфекцію черевної порожнини, тобто перитоніт.
Антисептичний спосіб Д. Лістера з самого початку містив у собі багато елементів сучасної асептики (знезараження повітря, перев'язних матеріалів, рук і інструментів), тобто не був обмежений знезараженням власне рани, а отже, мав профілактичний напрямок. Досягалось все це шляхом дії хімічних речовин - тієї самої карболової кислоти. Але з часом було виявлено серйозні недоліки способу Д. Лістера: токсичні явища у хворих та лікарів, спричинені дією карболової кислоти (отруєння хворих, дерматит та бронхіт у хірургів тощо), а також пошкодження цією речовиною живих тканин у рані. До того ж було помічено недостатній антимікробний бактерицидний ефект її: у багатьох хворих у рані під струпом з мертвих тканин спостерігалися ріст мікробів і скупчення гною. З метою профілактики цих ускладнень замість карболової кислоти почали застосовувати інші хімічні сполуки, протимікробна дія котрих уже була відома - розчин сулеми (1:1000, 1:2000), калію перманганат, саліцилову та борну кислоти. Але ці сполуки виявились або недосить бактерицидними, або ще токсичнішими (сулема).
Було помічено й інші фізичні фактори, що згубно діють на мікроби, зокрема гігроскопічні властивості марлі (М.Я. Преображенський) та осмо-тичні якості водних розчинів ліків. Критики способу Д. Лістера вважали, що власне всмоктувальна дія марлевої пов'язки та водного розчину карболової кислоти становить більшу цінність, ніж дія карболової кислоти.
Дослідженнями особливостей життєдіяльності мікроорганізмів та ви-вченням ранової інфекції (Л. Пастер, Р. Кох та ін.) встановлено, що пато-генну мікрофлору можно надійніше, ніж хімічним шляхом, знищити фі-зичним методом, зокрема дією високої температури - гарячою парою чи кип'ятінням. Разом із тим відомий російський учений I.t. Мечников, ви-вчаючи імунітет, дійшов висновку, що в боротьбі в інфекцією, мікробною аг-ресією головну роль відіграють захисні реакції власного організму, життєз-датність його тканин і що пошкодження останніх супроводжується при-гніченням їх опірності інфекції. Ці наукові досягнення послужили основою для створення натомість хімічної антисептики Д. Лістера способу запобігання рановій інфекції шляхом стерилізації фізичними методами, зокрема високою температурою, всіх тих предметів, які можуть мати контакт з раною під час виконання операції'. Цей спосіб, на відміну від антисептики, одержав назву асептики. Честь створення його належить Е. Бергману та його учню К. Шіммельбушу. У 1890р. на Х з'їзді німецьких хірургів Е. Берг-ман проголосив асептику, основним засобом боротьби з хірургічною інфекцією, а антисептику - способом, що не відповідає рівню розвитку науки. Присутній на з'їзді Д. Лістер привітав творців асептики з досягнутими успі-хами в справі, яку він започаткував.
Та відмова від антисептики у боротьбі з рановою інфекцією виявилось не тільки передчасною, але й помилковою, оскільки без хімічних речовин - антисептиків - неможливо було провести стерилізацію шкіри операційного поля і рук хірургів та знищити мікрофлору у ранах травматичного по-ходження. Навіть запропоновані у 1897р. Цеге-Мантейффелем гумові ру-кавички, які дозволили зробити руки "стерильними" (рукавички можна про-стерилізувати), не змогли замінити хімічних антисептичних засобів. Тому поряд із фізичними засобами профілактики інфекції хірурги знову почали застосовувати хімічні препарати, тобто повернулися до антисептики. Цьому сприяло також створення нових, ефективніших за карболову кислоту, хімічних антисептиків.
Недостатність асептики особливо виявилась у першу світову війну під час лікування поранених з вогнепальними ранами. Через наявність великої кількості травмованих, змертвілих тканин та значну мікробну контамінацію (забруднення) рани ускладнювались тяжкою інфекцією. У Франції Карель-Дакен, а в Росії К.М. Сапежко такі рани рекомендували промивати розчином хлорного вапна, що засвідчило значну роль хімічної антисептики в профілактиці та лікуванні ранової інфекції. Відтоді ці обидва засоби бо-ротьби з інфекцією склали єдиний комплекс, єдину систему боротьби з ін-фекцією, яка зараз відома як асептичний метод, t лише з дидактичних міркувань ми розрізняємо антисептику та асептику. За XX ст. ці методи збагатились і розвинулись за рахунок місцевих механічних втручань на ранах (хірургічна обробка рани), появи різноманітних нових фізичних і хімічних засобів, а також біологічних препаратів, технічних та організаційних заходів. Вони й складають одну з головних підвалин хірургії.
Антисептика (лат. anti - проти, sepsis - гнити) - одна із складових частин єдиного асептичного методу, який забезпечує сьогодні профілактику ранової інфекції під час проведення хірургічних операцій та досліджень. Антисептика - комплекс засобів та заходів, спрямованих на знищення мікробів у рані, тканинах і порожнинах, що її оточують.
Сучасна антисептика і якісно, і кількісно відрізняється від первинної антисептики Д. Лістера, хоча мета у них одна - знищити патогенних мік-робів, які потрапили в рану і на тканини, що оточують її. Антисептика Д. Лістера мала в своєму арсеналі лише один протимікробний засіб - обмежене коло хімічних речовин, серед яких найбільш уживаним проти збудників гнильних процесів була карболова кислота. Сучасна антисептика, передусім, володіє значно ширшим колом засобів. Поряд із хімічними антисептиками вона користується механічними, фізичними, біологічними засобами, більше того, вона віддає пріоритет у профілактиці та лікуванні ранової інфекції не хімічним, а механічним засобам або їх поєднанню.
Другою відмінною рисою сьогоднішньої антисептики є її біологічнаприйнятність і спрямування. Засоби повинні мати не тільки протимікробну активність, бактерицидний чи бактеріостатичний вплив, але бути насамперед нешкідливими для живих тканин, організму. Зараз добре відомо, що головним чинником у протидії збудникам інфекції є живі тканини, їх нормальний фізіологічний стан, тому біологічна нейтральність антисеп-тичних засобів, а в ідеалі - стимулювання захисних властивостей живих тканин, є визначальною рисою сучасної антисептики. Як засвідчив істо-ричний досвід, антисептика Д. Лістера тому й проіснувала недовго, що головний її засіб - карболова кислота - не стільки згубно діяла на мікро-флору, як на живі тканини, спричинюючи їх некроз.
Хімічна антисептика. Під хімічною антисептикою розуміють застосу-вання хімічних речовин для профілактики інфекції та боротьби з нею. Але не всі хімічні речовини, які застосовуються для боротьби зі збудниками інфекції, можна називати антисептиками. Під останніми треба розуміти лише ті речовини та засоби, які
Loading...

 
 

Цікаве