WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМатематика, Геометрія, Статистика → Статистика трудових ресурсів - Реферат

Статистика трудових ресурсів - Реферат

Виходячи з концепції економічно активного населення зазначена система включає наступні аналітичні поняття, що складають систему показників статистичного аналізу ринку праці:

1. Рівень економічної активності (реа) — характеризує рівень пропозиції робочої сили на ринку праці:

реа = еа / н 100. (3)

2. Рівень зайнятості населення якхарактеристика трудової активності населення:

Рз = З / Н 100. (4)

Іншими характеристиками зайнятості є такі показники:

  • фактична тривалість робочого періоду (дня чи тижня), повний робочий час, неповний робочий час;

  • характер роботи (постійна / тимчасова);

  • наявність роботи, але тимчасова відсутність на роботі;

  • професія (рівень кваліфікації), галузь, статус зайнятості;

  • розмір заробітку;

  • наявність сумісництва, додаткової роботи (вторинної зайнятості).

  • добровільна неповна зайнятість;

  • неповна зайнятість з економічних причин.

3. Рівні безробіття.

Рб – 1 — рівень безробіття (за методологією моп) — є звичайним показником рівня безробіття, що розраховується за стандартами міжнародної організації праці як процентне відношення загального числа безробітних установленого віку б до чисельності економічно активного населення цього віку еа, тобто до суми зайнятих та безробітних (З + б):

рб – 1 = б / еа 100% = (б / (З + б)) 100%.

Рб – 2т — показник рівня зареєстрованого безробіття, що є процентним відношенням чисельності безробітних, зареєстрованих державною службою зайнятості бз на дату (кінець або початок звітного періоду) або в середньому за період (квартал, рік) до працездатного населення працездатного віку нп.

рб–2т = (бз / нп) 100%.

рб – 2е — показник рівня зареєстрованого безробіття, що є процентним відношенням чисельності безробітних, зареєстрованих державною службою зайнятості бз на кінець звітного періоду до економічно активного населення працездатного віку еап.

рб – 2е = (бз / еап) 100%.

Показник рівня довготривалого безробіття — рб – 3 розраховується як процентне відношення числа безробітних усіх або тільки зареєстрованих у державній службі зайнятості, які не працювали впродовж 3-х місяців і більше (бде або бдз) до:

  • економічно активного населення (еа);

  • працездатного населення працездатного віку (нп):

рб – 3(1) = (бде / Еа) 100%;

рб – 3(2) = (бдз / нп) 100%.

рб – 4 — показник безробіття серед осіб, яки втратили роботу з різних причин, що є процентним відношенням числа осіб, які втратили роботу за причинами Бвр до економічно активного населення еа.

рб – 4 = бвр / Eа 100%.

рб – 5 — розширений показник рівня безробіття, що розраховується як процентне відношення суми чисельності безробітних б та зневірених зн до суми чисельності економічно активного населення (Eа) та зневірених.

рб – 5 = ((б +Зн) / (еа +Зн)) 100%.

рб – 6 — показник безробіття, що характеризує загальний дефіцит попиту на працю і розраховується як відношення суми чисельності безробітних б, зневірених зн та вимушено неповністю зайнятих осіб нз до суми чисельності економічно активного населення еа та зневірених осіб.

рб – 6 = ((б + зн + нз) / (еа + зн)) 100%.

Механізм ринку праці, зокрема фахівців, може бути відображений системою моделей. Серед цих моделей можна вирізнити такі:

  • структурно-функціональні, що характеризують структуру попиту та пропозиції фахівців у розподілі за різновидами сегментів ринку праці;

  • балансові, зокрема у вигляді матриць, що характеризують міжрегіональне, міжгалузеве, міжфахове переміщення фахівців;

  • у вигляді рівнянь регресії, що характеризують, наприклад, залежність потреби у фахівцях за окремими сегментами ринку праці від факторів, що їх визначають: розвитку виробництва, науково-технічного прогресу і т. ін.

Моделі використовують для регулювання ринку праці, зокрема шляхом підготовки фахівців за обсягом і складом згідно з додатковою потребою окремих сегментів ринку. Це є важливою передумовою оптимального забезпечення потреб суспільства і мінімізації безробіття.

Система аналізу та прогнозування ринку праці має бути пристосована для використання в рамках функціонування автоматизованих інформаційних систем підрозділів народного господарства.

Державний комітет статистики України, визначаючи надзвичайну потребу споживачів у надійній інформації про ринок праці, зайнятість та безробіття населення, має три інформаційні джерела її отримання:

1. Звітність зі статистики праці (за формами №1-пв термінова місячна).

2. Звітність центрів зайнятості про працевлаштування і зайнятість населення, яке звернулося за допомогою в пошуках роботи (щомісячна за формами №1-пн та щоквартальна за формами № 2-пн, 3-пн, 4-пн).

3. Вибіркові обстеження населення з питань економічної активності.

Обстеження економічної активності населення є найбільш повним джерелом достовірної інформації про стан ринку праці, що доповнює адміністративну статистику суцільного спостереження відповідно до міжнародної системи обліку та звітності. Вони проводяться за місцем постійного проживання спеціально підготовленими обліковцями (інтерв'юєрами) шляхом безпосереднього опитування осіб, які входять до складу домогосподарств. Указані обстеження базуються на вибіркових методах спостереження та методології Міжнародної організації праці. В Україні з 1995 по 1998 рік провадились один раз на рік восени, починаючи з 1999 року — із щоквартальною періодичністю.

Статистичне вивчення якості робочої сили

Викладені в підрозд. 13.2 положення про аналіз зайнятості населення та кон'юнктури ринку праці являють собою узагальнюючу характеристику тих процесів, в яких беруть участь усі особи працездатного віку та частина населення непрацездатного віку, яка бажає працювати. Можливості залучення до праці насамперед зумовлені рівнем кваліфікації тих, хто пропонує свої послуги на ринку праці. Ітиметься тут не лише про диплом навчального закладу, який в умовах ринкової економіки для роботодавця не завжди є запорукою вміння працівника виконувати запропоновану йому роботу, а загальний освітньо-культурний рівень, про який певне уявлення дають оголошення із запрошенням на роботу. Найчастіше вимагається таке.

1. Диплом про відповідну вищу освіту (як і має бути — на першому місці).

2. Знання іноземної мови (краще — двох, що є нормою для фахівців — випускників вузів інших країн, крім країн СНД).

3. Уміння працювати з персональним комп'ютером (для західних країн це не вузівський, а шкільний рівень знань).

4. Стаж практичної роботи за фахом 2—3 роки (а тут уже певна суперечність: де ж набрати той стаж після закінчення вузу, коли без нього на роботу не беруть? У вмінні розв'язувати такі чи інші суперечності й виявляється та "життєва" кваліфікація, яка дає підстави запропонувати людині відповідальну, творчу та високооплачувану роботу).

диплом про вищу освіту ще, звичайно, не гарантує наявності перелічених умінь, але дає певні підстави сподіватися на те, що такі вміння є. На жаль, сподівання стосуються, насамперед, фахової підготовки. І якщо в західних країнах рейтинг вузів щодо цієї підготовки добре відомий (особі з дипломом Массачусетського університету можуть запропонувати роботу за фахом у будь-якому куточку США, тоді як диплом Каліфорнійського університету престижний лише в Каліфорнії), то в Україні цей рейтинг ще не складений. Простіше кажучи, уважається, що всі випускники вузів, які пройшли державну акредитацію, мають однаковий рівень знань. Хоча це й не так, погодимось з цим припущенням і надалі спиратимемося на нього.

Отже, диплом про відповідну фахову освіту не тільки дозволяє роботодавцеві зробити вибір на ринку праці на користь дипломованого фахівця, а й в окремих випадках запропонувати шукачеві роботи обійняти споріднену з його фахом або іншу посаду, яка вимагає, наприклад, інженерних чи економічних знань, хоча й не з того напрямку, за яким виданий диплом. Тобто можливості знайти роботу в дипломованого фахівця значно більші, ніж у того, хто не має фахової освіти. Більше того, людині, що має один диплом, значно легше, ніж недипломованій, у разі змін попиту на ринку праці опанувати ще один фах. Отже, фахівець з вищою освітою здатний швидше перекваліфікуватися, ніж той, хто не має такої освіти.

Далі під кваліфікованою робочою силою розумітимемо фахівця, що має диплом про вищу освіту одного з чотирьох рівнів, як це передбачено Законом України "Про освіту": молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Але переважний попит на кваліфіковану робочу силу на ринку праці ще не означає її повного працевлаштування. Тут вступає в дію суперечність: соціальний та економічний фактори. З одного боку, молодь вимагає, а держава повинна надати можливість опанувати вищу освіту тим, хто має відповідні здібності. З іншого боку, та сама держава (так-так, держава, а не ринок праці, оскільки він функціонує незалежно від функціонування системи вищої освіти і стикається з нею лише в разі появи на ньому випускників вузів) повинна забезпечити всіх випускників відповідними робочими місцями. Бо інакше підсилюється соціальна напруга в суспільстві: фахівці поповнюють не лише ряди безробітних, а й "тіньову" економіку, яка із задоволенням приймає підготовлених за державний рахунок дипломованих спеціалістів.

В економічно розвинених країнах така суперечність не є аж надто, як ми колись говорили, "антагоністичною". Право на освіту, у тому числі й вищу, там реалізується не через те, що воно записано в Конституції, а з більш поважної та цілком реальної причини: молодь, як найактивнішу частину суспільства, краще відправити в аудиторії, ніж залишити на вулиці. А коли вона закінчить вузи, то вже подорослішає і буде менш активно "боротися за свої економічні права". На жаль, в Україні можливості надати вищу освіту всім, хто здатний її отримати, ще довго не буде. І річ тут не лише в матеріальній скруті (хоча це і є головний чинник), а в спадщині 74-річної планової системи суспільства, коли планувалося все, включаючи і те, яку освіту і кому мати. А тому була побудована відповідна кількість вузів, підготовлена для роботи в них відповідна кількість викладачів, що навчала відповідну (суворо обмежену) кількість студентів. Поява недержавних (комерційних, приватних) навчальних закладів не вирішує справи, бо функціонують вони переважно в непідготовлених приміщеннях за відсутності навчально-методичного забезпечення, а працюють у них ті самі викладачі, що і в державних навчальних закладах, але вже для себе в другу, а то навіть і в третю зміну.

Loading...

 
 

Цікаве