WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМатематика, Геометрія, Статистика → Функції і їх графіки - Реферат

Функції і їх графіки - Реферат

Реферат на тему:

Функції і їх графіки

Поняття функції виникло в математиці порівняно недавно. Для того щоб прийти до розуміння доцільності його введення й одержати перші досить чіткі означення, потрібні були зусилля відомих математиків декількох поколінь. Революційні зміни в математиці, що відбулися в ХVІІ сторіччі, викликані роботами багатьох вчених, що представляють різні країни і народи. Але в першу чергу варто назвати імена П. Ферма (1601—1665), Р. Декарта (1596—1650), И. Ньютона (1643—1727), Г. В. Лейбніца (1646—1716).

Необхідні передумови до виникнення поняття функції були створені в 30-х роках ХVII в., коли виникла аналітична геометрія, що характеризується, на відміну від класичних методів геометрів Древньої Греції, активним залученням алгебри до рішення геометричних задач. Практично одночасно (і незалежно один від одного) французькі математики П. Ферма і Р. Декарт помітили, що введення системи координат на площини і завдання фігур їхніми рівняннями дозволяють звести багато задач геометрії до дослідження рівнянь геометричних фігур. На честь Декарта, що дав розгорнутий виклад нового методу в книгах "Геометрія" і "Міркування про метод", прямокутна система координат пізніше була названа декартовою. Істотно помітити, що одночасно формувалася й алгебра, створювалося "буквене числення", те саме, за допомогою якого зараз перетворюються алгебраїчні вирази, розв"язуються рівняння, текстові задачі і т. п.

Великий англійський учений, математик і фізик І. Ньютон, досліджуючи залежності координат точки, що рухається, від часу, фактично вже займався дослідженням функцій. Хоча не він увів це поняття, Ньютон ясно усвідомлював його значення. Так, у 1676 р. він відзначав: "Я не міг би, звичайно, одержати цих загальних результатів, перш ніж не відвернувся від розгляду фігур і не звів усе просто до дослідження ординат" (тобто фактично функцій від часу).

Сам термін "функція" уперше зустрічається в рукописі великого німецького математика і філософа Г. Лейбніца — спочатку в рукописі (1673 р.), а потім і в друкованому вигляді (1692 р.). Латинське слово function переводиться як "здійснення", "виконання" (дієслово fungor переводиться також словом "виражати"). Лейбніц увів це поняття для назви різних параметрів, зв'язаних з положенням точки на площині. У ході переписування Лейбніц і його учень — швейцарський математик И. Бернуллі (1667—1748) поступово приходять до розуміння функції як аналітичного виразу й у 1718 р. дають таке означення: "Функцією змінної величини називається кількість, складена яким завгодно способом з цієї перемінної і постійних".

Л. Эйлер у своїй книзі "Введення в аналіз" (1748 р.) формулював означення функції так: "Функція перемінної кількості є аналітичне вираження, складене яким-небудь способом з цієї перемінної кількості і чисел чи постійних кількостей".

Эйлер же ввів і прийняті зараз позначення для функцій.

Сучасне означення числової функції, у якому це поняття вже звільнялося від способу завдання, було дано незалежно один від одного російським математиком Н. И. Лобачевским (1834 р.) і німецьким математиком Л. Дирихле (1837 р.). Основна ідея цих визначень полягала в наступному: не істотно, яким образом (і зокрема, необов'язково шляхом завдання аналітичного вираження) кожному поставлено у відповідність визначене значення , важливо тільки, що ця відповідність установлена.

Сучасне поняття функції з довільними областями означення і значень сформувалося, власне кажучи, зовсім недавно, у першій половині поточного сторіччя, після робіт творця теорії множин Г. Кантора (1845—1918).

Складний і, дуже тривалий шлях розвитку поняття функції досить типовий. Для того щоб усвідомити необхідність уведення нового абстрактного поняття, потрібно виділити його в процесі рішення багатьох конкретних задач, дати означення, яке по можливості точно відбиває його зміст.

До поняття функції математики прийшли, відправляючись від конкретних і важких задач математики і її додатків. Це відбувалося в процесі створення нового могутнього апарата досліджень — інтегрального і диференціального числення. Відкриття інтегрального і диференціального числення, центральним поняттям яких Эйлер проголосив функцію ("Весь аналіз нескінченного обертається навколо перемінних кількостей і їхніх функцій"), розширило можливості математики.

Числова функція.

Означення. Числовою функцією з областю визначення D називається відповідність, при якої кожному числу x з множини D співставляється за деяким правилом число y, що залежить від x.

Функції звичайно позначають латинськими (а іноді грецькими) буквами. Розглянемо довільну функцію f. Незалежну змінну називають також аргументом функції. Число y, що відповідає числу x, називають значенням функції f у точці x і позначають f(x). Область визначення f функції позначають D(f). Множину, що складається з усіх чисел f(x), таких, що x належить області визначення функції f, називають областю значень функції f і позначають E(f).

Найчастіше функцію задають за допомогою формули. При цьому якщо не дано додаткових обмежень, то областю визначення функції, заданою формулою, вважають множину усіх значень змінної, при яких ця формула має сенс. Наприклад, формула f(x) = має сенс при всіх x 0, тому областю визначення функції f(x) = вважають множину усіх не рівних нулю дійсних чисел. Область її значень збігається з областю визначення і є об'єднанням інтервалів (–∞; 0) і (0; ∞).

Так, для функції f(x) =

Область визначення функції y = tg x — об'єднання всіх інтервалів виду де n ; область її значень — уся числова пряма, тобто E(tgх) = (–∞; ).

Функції виду f(x) = p(x), де p(x) — многочлен, називають цілими раціональними функціями, а функції виду де p(x) і q(x) — многочлени, називають дрібно-раціональними функціями. Частка , визначена, якщо q(x) не звертається в нуль. Тому область визначення дрібно-раціональної функції — множина усіх дійсних чисел, з якого виключені корені многочлена q(x).

Приклад 1. Знайдемо область визначення дрібно-раціональної функції

►Корені многочлена — числа 0, 1 і 2. Тому D(f) = (–∞; 0) (0; 1) (1; 2) (2; ∞).

Графік функції.

Означення. Графіком функціїf називають множину усіх точок (x; y) координатної площини, де y = f(x), а x "пробігає" всю область визначення функції f.

Підмножина координатної площини є графіком будь-якої функції, якщо вона має не більш однієї загальної точки з будь-якої прямої, паралельної осі Oy. Наприклад, множина, зображена на малюнку (14.1), не є графіком функції, тому що вона містить дві точки з однієї і тією же абсцисою a, але різними ординатами b1 і b2. Якби ми рахували цю множина графіком функції, то довелося б вважати, що ця функція має при x = a відразу два значення b1 і b2, що суперечить означенню функції.

Часто функцію задають графічно. При цьому для будь-якого x0 з області визначення легко знайти відповідне значення y0 = f(x0) функції (мал. 14.2).

Loading...

 
 

Цікаве