WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМатематика, Геометрія, Статистика → Істинність доказів (античний раціоналізм) - Реферат

Істинність доказів (античний раціоналізм) - Реферат

доступного почуттям… Піфагор в інтелектуальному плані є однією з найнепересічніших особистостей в історії" [4, 48]. Піфагорійське вчення у Стародавній Греції заклало основи релігії, математики, філософії. "Математика у розумінні доказового дедуктивного обґрунтування починається саме з Піфагора" [Там само].
Вивчення математики, математичних дисциплін: арифметики, геометрії, астрономії, гармонії - не було самоціллю у Піфагора, це, скоріше за все, - засіб для вивчення закономірностей світобудови, встановлення в ній гармонійних залежностей. Цей математичний квадривіум (арифметика, геометрія, астрономія, гармонія) Піфагор піддав інтенсивномувивченню й обов'язковому викладанню в піфагорійських школах. Така постановка питання визначила успіх розвитку математики, природознавства, натурфілософії, піфагорійської філософії в усіх напрямках. У кожнім поколінні піфагорійці мали видатних послідовників у математиці: Піфагор Самосський, Гіппас Месопотамський, Гіппократ Хіосський, Феодор Кіренський, Архіт Тарентський, Євдокс Кнідський, Теєтет Афінський та ін.; в астрономії - Філолай; у медицині - Алкмеон, Гіппократ Хіосський і Гіппократівський медичний корпус, а також в інших наукових напрямках.
Але багато дослідників вважали, що, впадаючи в містику, ранні піфагорійці ототожнювали числа з речами, властивості чисел ототожнювали з властивостями речей. Таке ототожнення ще більше зобов'язувало їх вивчати властивості чисел і далі ці властивості знаходити в речах. Такої думки про піфагорійців був і Аристотель. "Так звані піфагорійці, перейнявшись математичними науками, - говорить він, - вперше просунули їх вперед і, виховавшись на них, почали вважати їх началами усіх речей" [5, 26].
Але подібність багатьох властивостей чисел з досліджуваними об'єктами не означає їхнє ототожнення. На наш погляд, піфагорійці прагнули за допомогою чисел виразити сутність речей, але не ототожнювати їх. Гасло "усе є число" чи "усе з чисел" - це, швидше за все, прагнення показати значимість математики, її числової характеристики в дослідженні властивостей об'єктів світобудови. Про це ясно говорить Стобей, посилаючись на твір Теано "О благочестии": "Багато хто з еллінів, як мені відомо, гадають, ніби Піфагор твердив, що все народжується з числа. Але це вчення викликає подив. Яким чином те, що навіть не існує, мислиться тим, що породжує? Насправді він говорив, що все виникає не з числа, а згідно з числом, оскільки у числі - перший порядок, з причетності до якого і в зчислених речах встановлюється дещо перше, друге тощо" [1, 149-150]. Але піфагорійці числам і математичним абстракціям приписували занадто велику самостійність, що заводило їхнє вчення в містику.
Теорія гармонії й містика числа дістали своє втілення в піфагорійців у теорії музики, акустиці. Найбільш невловиме явище в той час - звук виявився просторово обмірюваним за допомогою числа, опинився в полоні чисел, тому що його закономірності виміряються числом. Це знову наводило їх на думку, що число, його втілення в закономірності оточуючого світу, є сутність усього, серцевина світу.
Піфагорієць Філолай уперше побудував геометричну модель сонячної системи, у центрі якої помістив Світовий Вогонь, навколо якого обертаються за концентричними колами небесні планети: Протиземля, Земля, Місяць, Сонце, Венера, Меркурій, Юпітер, Сатурн. Далі йшло небо нерухомих зірок і божественний Олімп, що підперізував небесну сферу. Піфагор висловив положення про сферичність Землі, а піфагорієць Ексфант учив, що Земля обертається навколо своєї осі, а рух Небозводу і зірок навколо Землі - уявний. Піфагорієць Євдокс Кнідський внаслідок математичних обчислень установив, що Сонце значно перевищує розміри Землі, тому така величезна куля не може обертатися навколо Землі, навпаки - Земля повинна обертатися навколо Сонця. Ці здогади і математичні розрахунки піфагорійців привели Аристарха Самосського (кін. ІV ст. - 1 пол. ІІІ ст. до н.е.) до побудови геліоцентричної (сонячної) системи світу. "Не треба забувати, - говорить Т.Гомперц, - що усталене уявлення про суворий, владний космос, порядок і закономірність у піфагорійських колах могло спиратись тільки на геометричні, арифметичні, а також у зв'язку з акустикою, що є вихідним пунктом їх природознавства, на музичні відношення. За цими останніми були визнані абсолютна простота, симетрія та гармонія" [6, 104].
Піфагорійці великого значення надавали гармонійно розвиненій особистості, при цьому велике значення приділяли вивченню анатомії, кровообігу, нервової діяльності людини, життя тварин і рослин. Велике значення надавалось запобіжній медицині, дієті харчування, профілактичним і гімнастичним вправам. Відсутність хвороб вони вважали особливим станом організму, що й досягається правильним режимом харчування, відпочинку, гімнастичними вправами. Досягнення такого стану піфагорійці прагнули зводити до теорії гармонії, вважаючи, що в організмі все повинно бути у певній пропорційній залежності, і порушення її приводить до хвороб.
Один з помітних лікарів-піфагорійців Алкмеон у своїй книзі "Про природу" в центр уваги ставив людське тіло. Він проводить паралель між вічно безсмертним космосом і безсмертною людською душею (псюхе). Душа людини перебуває у вічному круговому русі. За Алкмеоном, людський організм є не тільки моделлю космосу, але й людського суспільства та держави. Демократичний устрій він розглядав як нормальний, здоровий стан організму, а монархію - як превалювання одного з факторів організму, що приводить до хворобливого стану. Ці положення Алкмеона наклали свій відбиток на вчення Платона й Аристотеля.
Обожнюючи числа і їхні відношення, піфагорійці вважали все, що можливо пізнати за допомогою чисел, - раціональним, істинним і справедливим, а те, що неможливо, - фальшивим, нерозумним, ірраціональним. "А фальші зовсім не допускають природа числа і гармонія, бо вона їм не властива. Фальш і заздрість притаманні природі безмежного, незбагненного та ірраціонального", - говорить Філолай [1, 443].
Використовуючи число, математичні абстракції, піфагорійці будували парадигму наукового знання і числову філософію і з їх допомогою прагнули пізнати абсолютну істину. Древній історик Ямвліх, характеризуючи їхню наукову діяльність, пише: "Піфагорійці, присвятивши себе заняттям математикою і закохавшись у точність (математичних) суджень, оскільки з усіх
Loading...

 
 

Цікаве