WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМаркетинг, Товарознавство → Споживання, заощадження та інвестиції. Роль інвестиції в розвитку економіки України - Курсова робота

Споживання, заощадження та інвестиції. Роль інвестиції в розвитку економіки України - Курсова робота

Фонд є власником тієї частини акціонерних товариств, що не була реалізована в процесі приватизації. Фонд розробляє нормативні акти з питань керування державним майном, проводить його інвентаризацію, здійснює аудиторські перевірки ефективності його використання, складає кошторис витрат засобів позабюджетного фонду приватизації і контролює використання цих засобів.

Держава також впливає на інвестиційний процес через деякі свої інституції: Державний інноваційний фонд, Фонд сприяння зайнятості, Пенсійний фонд, Фонд Чорнобиля та ін.

Дійовим суб'єктом інвестиційного процесу в державі з ринковою економікою є її фінансово-кредитна система. До її складу входять такі елементи:

  • Центральний банк і комерційні банки, в тому числі спеціалізовані (інвестиційні, інноваційні, біржові, іпотечні, позичкові, ощадні);

  • Небанківська (парабанківська) система,до якої входять інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства, кредитні спілки, страхові компанії, пенсійні фонди, лізингові фірми тощо.

За ринкових умов банківська діяльність часто поєднується з діяльністю страхових компаній. Банки можуть надавати послуги своїм клієнтам щодо страхування і перестрахування інвестицій.

В Україні поступово формується система небанківських фінансово-кредитних установ. Починаючи з 1994 р. діє Положення про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, затверджене Президентом. Відповідно до цього Положенняінвестиційні інституції, що створюються в Україні, мають забезпечити функціонування фондового ринку.

4.4 ІНВЕСТИЦІЙНІ ФОНДИ ТА ІНВЕСТИЦІЙНІ КОМПАНІЇ

Інвестиційний фонд – це юридична особа, затверджена в формі акціонерного товариства, виключною діяльністю якого є спільне інвестування. Інвестиційний фонд здійснює випуск акцій і вкладає мобілізовані таким чином кошти дрібних інвесторів в інші цінні папери, що приносять доход у вигялді процентів і підвищення їх курсової вартості.

Інвестиційна компанія – це торговець цінними паперами, який, крім інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів і їх розміщення.

Таким чином, в діяльності інвестиційних фондів і компаній багато спільного. Їх основна мета – залучення ресурсів за рахунок випуску цінних паперів і розміщення цих ресурсів в цінні папери інших емітентів, тобто ці інституції діяють шляхом створення і використання пайових фондів.

Інвестиційні фонди класифікуються залежно від форми їх організації. В світовій практиці розрізняють дві форми організації інвестиційних фондів: корпорація і довірче товариство (траст). Корпоративне підприємство створюють юридичні і фізичні особи, які поєднують свої кошти в статутному (пайовому) фонді і створюють аппарат управління. Згодом крпоративний інвестфонд через засоби масової інформації залучає кошти інших інвесторів (акціонерів). На чолі такого фонду стоїть Рада директорів чи Рада акціонерів, а також інвестиційний управляючий. Інвестиційний фонд може бути організований з зовнішнім апаратом управління, який працює за наймом. Тоді фонд приймає форму класичного довірчого товариства (трасту). В цьому випадку засновники фонду залучають на контрактних засадах ще одного або декількох учасників фонду, які збирають кошти і створюють довірче товариство. При інвестиційному фонді може бути створено кілька довірчих товариств, які можуть залишати фонд, сплативши невеликий штраф.

На відміну від інвестиційного фонду і трасту. Компанія як посередник в первинному розміщенні цінних паперів між емітентами і інвесторами може працювати також інвестиційним консультантом або брокером на фондовій біржі. Крім того, в Україні інвестиціна компанія може мати філії у вигляді взаємних фондів.

Для створюваних діючим законодавством українських інвестиційних фондів і компаній встановлені певні обмеження:

  • ці інституції не можуть мати більше 5% цінних паперів одного емітента;

  • статутний капітал інвестиційного фонду повинен складати не менше 2000 мінімальних заробітних плат (компанії – 50000);

  • засновниками фонду (компанії) вважаються юридичні і фізичні особи, частка майна в статутному фонді яких перевищую 25%.

Створення інвестиційних фондів, компаній та довірчих товариств, незважаючи на зложивання на етапі становлення, – це тільки початок і, безперечно, з розвитком інвестиційного процесу буде покращуватись і вдосконалюватись законодавча і нормативна база взаємного інвестування.

4.5 СТРАХОВІ КОМПАНІЇ

Страхові компанії відіграють значну роль в інвестиційному процесі, забезпечуючи підприємцям захист від інвестиційних ризиків. Страхові угоди необхідні для фінансового забезпечення інвестиційних проектів і залучення коштів для інвестування.

В розвинутих країнах страховий ринок охоплює систему економічних відносин компаній, які здійснюють операції по страхуванню, перестрахуванню, а також сумісному страхуванню. Страхові компанії і їх консорціуми створили гнучку систему страхування та перестрахування, яка обслуговує вітчизняних та іноземних інвесторів.

При цьому страхова компанія може укладати угоди перестрахування з іншими компаніями, або спільно з ними угоду співстрахування з метою розподілення за інвестиційні ризики.

Створений в Україні восени 1993 року при Кабінеті Міністрів Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, до початку 1997 року проліцензував близько 700 страхових компаній, більшість яких не працює.

В жовтні 1996 р. введено в дію "Положення про порядок здійснення операцій по перестрахуванню", яке передбачає операції з перестрахування як необхідну умову забезпечення платежеспроможності страховщиків. Перестрахування необхідне, якщо страхова сума перевищую 10% страхового фонду й створених резервів страхувальника, і повинна стати передумовою великомасштабних інвестувань.

4.6 ЗАЛУЧЕННЯ В ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ІНШИХ ФІРМ

Можливість використання різноманітних організаційних форм взаємодії парнерів в інвестиційному процесі надихає інвесторів залучати до спільної інвестиційної діяльності різні фірми, функціями яких є надання спеціальних послуг і виконання різного роду робіт. Звичайно з такими фірмами укладаються окремі договори (контракти). Разом з тим можливі і інші економічні відносини, як то: залучення до складу акціонерів або компаньйонів, створення інвестиційних консорціумів або промислово-фінансових груп.

Найбільш зручною для інвестора є фірма-девелопер, яка приймає на себевідповідальність реалізувати інвестиційний проект. Її обов'язки: пошук найдільш вигідного об'єкта вкладання коштів інвестора, розробка проекту, його фінансування, введення в експлуатацію. Девелопер виконує будівельно-монтажні роботи самостійно або залучає підрядні і субпідрядні фірми. Як правило, в угоді з девелопером передбачаються умови, згідно з якими він може стати компаньйоном інвестора, відмовитись від проекту або умови, за якими інвестор відмовляється від проекту, а фірма-девелопер стає його власником і відшкодовує інвестору витрати і втрачений прибуток.

Окремі функції щодо реалізації проекту загалом або окремого його етапу може брати на себе керуючий проектом (проект-менеджер) або спеціалізована команда спеціалістів, що пілотує інвестиційний проект, тобто виконує функції, ідентичні тим, що виконує у нас замовник. В ряді випадків при обгрунтуванні інвестиційного проекту для інвестора стає очевидною необхідність замість виконання будівельно-монтажних робіт придбання готової споруди, будівлі або незавершеного об'єкта. Ці послуги виконує для інвестора фірма-ріелтер.

Фірми-ріелтери – це посередники на ринку нерухомості. Ріелтери працюють на комісійних засадах за угодами з продавцем нерухомості. Розмір комісії звичайно коливається від 3% до 10% залежно від вартості об'єкта, кон'юктури ринку нерухомості і строків реалізації об'єкта.

В Україні створена Асоціація ріелтерів, яка сертифікує членів Асоціації. В майбутньому ріелтери реалізують угоди купівлі-продажу нерухомості (переважно житла) і потребують створення комп'ютеризованої інформаційної мережі з банком даних не тільки житла, але і промислових, культурно-громадянських і комінальних об'єктів, що пропонуються для продажу.

Важливе значення в інвестиційному процесі відіграють інжиніринго-консалтингові та еккаутингові фірми, які на договірних засадах розробляють різного роду документацію для інвестора: інформаціну, науково-технічну, проектно-кошторисну, опрацьовують проекти бізнес-планів тощо.

На захоі великі банки та інвестиційні компанії також мають аналогічні відділи. Ці фірми та підрозділи створюють великі банки даних про галузеві, територіальні і міжрегіональні рівні конкуренції; нормативи, технічні умови виробництва будівельно-монтажних робіт; про регіональні рівні цін на інвестиціні товари і ринки збуту цих товарів, періодично публікують цю інформацію в спеціальних довідниках.

Висновки

Отже, під інвестиціями розуміють всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Інвестиційна політика представляє собою частину загальної і фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для забезпечення основних напрямків його розвитку. Інвестиційна політика підприємства передбачає формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку.

Фінансові інвестиції представляють собою вкладення засобів підприємства на термін більше одного року в різні грошові і фондові інструменти інвестування, серед яких найбільш значну долю займають вкладення засобів у цінні папери.

Loading...

 
 

Цікаве