WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Суть і характерні риси міжнародного менеджменту - Реферат

Суть і характерні риси міжнародного менеджменту - Реферат

Обидві форми досить поширені в автомобільному бізнесі. Скажімо, в Україні склади мають усі провідні міжнародні автомобільні корпорації США, Японії, Франції, Німеччини, Італії, Південної Кореї. У травні 2002 р. ці компанії були учасниками Київського міжнародного автосалону, який включено до графіка Всесвітньої організації виробників автомобілів. 600 учасників цього салону з 20 країн світу через своїх українських партнерів (склади-магазини) представили нові покоління власних автомобілів. Одночасно чимало російських автомобілів складаються на підприємствах України. Скажімо, на Кременчуцькому автомобільному заводі складаються автомобілі "Волга", УАЗ, ІЖ, ВАЗ, а також італійські ІВЕКО. На Бориспільському автоскладальному заводі заплановано складання трьох модифікацій автобусів на базі індійської моделі ТАТА. Російські автомобілі складаються також у Луцьку, Сімферополі, Києві і т. д.

При розгляді форм міжнародного бізнесу слід особливо наголосити, що ліцензування означає передачу прав інтелектуальної власності партнеру з іншої країни на умовах отримання певних доходів. Як інтелектуальна власність тут виступають винаходи, "ноу-хау", торгова марка тощо. Ця форма часто поєднується із франчайзинговими угодами. Широковідомим є досвід використання ліцензійних угод в індустрії "швидкого харчування", зокрема корпорацією "Мак-Дональдс", що володіє мережею з 23 500 ресторанів у 113 країнах світу, у тому числі 40 ресторанами в Україні. Іншим прикладом може слугувати широковідомий Привілейований інститут маркетингу (Великобританія), програми якого використовуються у понад 40 країнах світу, зокрема й Міжнародним інститутом бізнесу (м. Київ) в Україні.

Франчайзинг — це особлива форма лізингової угоди, за якої франчайзер не тільки продає інтелектуальну власність (переважно торгову марку), а й вимагає чіткого дотримання правил ведення бізнесу.

Управлінські контракти є способом направлення фірмою частини свого управлінського персоналу до іншої країни для надання підтримки іноземній фірмі чи виконання спеціалізованих управлінських функцій протягом встановленого періоду за певну плату.

Розмір плати включає заробітну плату менеджерів і витрати на ризики, що можуть виникнути внаслідок помилок менеджерів в іншій країні.

Варто звернути увагу також на те, що управлінські контракти застосовуються за таких ситуацій:

  • експропріація країною-реципієнтом іноземних інвестицій, коли колишньому володарю пропонують подовжити управління підприємством до підготовки кадрів місцевих менеджерів;

  • створення нового комерційного проекту, в якому країна-реципієнт не має належного управлінського досвіду, але має необхідне устаткування і потребує висококваліфікованого вищого керівництва;

  • підвищення ефективності функціонування підприємства за рахунок залучення управлінського персоналу авторитетних іноземних фірм.

Прикладом ситуації третього типу є контракт на управління сучасним морським землепристроєм "Прорвин" між організаціями Міністерства транспорту України, якому належить цей пристрій, та болгарською фірмою "Космос — Шиппінг" з метою забезпечення судноплавства в українській частині дельти ріки Дунай на 2000—2004 рр. Цей контракт не лише дозволяє поліпшити умови судноплавства в нижній частині Дунаю, а й відшкодувати витрати на ремонт українського землепристрою. У даному разі вищий менеджмент землепристрою з болгарської фірми цілком задоволений діяльністю українського екіпажу, однак у процесі виконання контракту виникли проблеми у зв'язку зі зміною приналежності землепристрою, що потребує внесення змін до контракту.

До цієї форми бізнесу можна віднести й контракти на будівництво підприємств (проекти "під ключ"). У такому разі фірма-підрядчик за свої кошти будує підприємство (об'єкт), а замовник поетапно розраховується за нього. Генеральними підрядчиками виступають виробники відповідного устаткування, проектні, будівельні чи консалтингові організації. Замовниками виступають державні організації чи великі міжнародні корпорації, наприклад, у сфері видобутку нафти, газу, інших корисних копалин. Розрахунок здійснюється в три етапи:

  • першочерговий (авансовий) платіж — 10—25 %;

  • поточні платежі в процесі виконання робіт — 50—65 %;

  • остаточний платіж після виконання робіт на об'єкті і введення його в експлуатацію —10—40 %.

Спільним підприємством називають такі міжнародні фірми, які мають двох або більше засновників — юридичних осіб з різних країн.

Ця форма міжнародного бізнесу широко використовувалась новими незалежними країнами для виходу на іноземні ринки. Поширені були двосторонні спільні підприємства (СП) з рівними частками капіталу — 50/50. Іноземний учасник робив свій внесок найчастіше капіталом, технологією та "ноу-хау". Місцеві засновники вносили, головним чином, приміщення, устаткування та інші матеріальні активи.

Зауважимо, що в Україні успішно працює багато СП серед 17,3 тис. підприємств, що є власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав. Одним з успішних прикладів діяльності СП є україно-іспанське підприємство "Інтерсплав" (м. Свердловськ Луганської області) — одне з найбільших у своїй галузі в Європі. Його виробнича потужність — 70 тис. тонн алюмінієвих сплавів щорічно. З 1996 р. продукція зареєстрована і реалізується на Лондонській біржі металів. Вона відповідає всім вимогам автомобільних компаній Європи та США.

Однак досвід іншого СП — україно-корейського "АвтоЗАЗ-ДЕУ" свідчить про проблеми функціонування спільних підприємств. СП "АвтоЗАЗ-ДЕУ" було створено 2 березня 1998 р. і дістало підтримку Верховної Ради і Уряду України. Однак цьому підприємству не вдалося досягти поставлених цілей. Між засновниками виникли гострі конфлікти через фінансові проблеми в концерні "ДЕУ", а також уповільнене розв'язання техніко-виробничих проблем у СП, відставання обсягів продажу продукції СП і т. ін. Постало навіть питання про складання на потужностях АвтоЗАЗ-ДЕУ автомобілів марки "Мерседес".

Міжнародні корпорації являють собою підприємства з прямими іноземними інвестиціями, коли зарубіжні філії є власністю компанії.

Для розуміння етапів інтерналізації корисно використовувати відому модель ЕРRG (етноцентризм — поліцентризм — регіоцентризм — геоцентризм), яку розробив Говард Перлмуттер.

Етноцентризм (E) означає підпорядкування зарубіжних операцій внутрішнім операціям.

Поліцентризм (P)врахування особливостей бізнесового середовища кожної приймаючої країни.

Регіоцентризм (R)зосередження повноважень і комунікацій на регіональному рівні, який включає групу приймаючих країн — сусідів.

Геоцентризм (глобалізм) (G)означає діяльність компанії по всьому світу шляхом розвитку співробітництва штаб-квартири з філіями для розробки стандартів і процедур, що відповідають і загальним, і локальним завданням фірми.

Характеристики зазначених етапів наведені в табл. 1.1 [Hodgetts, Luthans, 1977, p. 218].

Таблиця 1.1

ОСОБЛИВОСТІ ЕТАПІВ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ФІРМИ

Завдання та орієнтації

Національний бізнес

Початковий етап

Етап локальної експансії

Транснаціональний етап

Завдання менеджменту

Підвищення національної прибутковості

Вибір зарубіжних ринків і вихід на них

Підвищення ефективності локальної ринкової експансії

Глобальна раціоналізація і досягнення синергізму

Оцінка значущості міжнародної діяльності

Потенційне джерело прибутку і ринки збуту

Важливе доповнення до національного бізнесу

Перевершення обсягів внутрішнього бізнесу

Стратегічна умова успіху і розвитку

Орієнтація вищого менеджменту

E

E  P

P  R

R  G

Більш розгорнуту схему інтернаціоналізації бізнесу пропонує Ненсі Адлер. Вона наведена на рис. 1.2 і в табл. 1.2

Рис. 1.2.Фази інтерналізації фірми за Н. Адлер

Як видно з цієї схеми, національні фірми (фаза I) не мають міжнародної діяльності. Міжнародні фірми (фаза II) спрямовують свої зусилля на експансію зовнішніх ринків. Після перетворення їх на мультинаціональні фірми вони намагаються збалансувати свої зв'язки в межах власних міжнародних ринків (фаза III). Нарешті, фаза IV означає, що збалансування внутрішніх зв'язків супроводжується динамічним пошуком нових ринків.

У табл. 1.2 представлені якісні зміни основних елементів менеджменту в процесі еволюції корпорацій від національних до глобальних. Звичайно, між логікою розвитку окремих елементів менеджменту існує певний взаємозв'язок. Скажімо, перехід до фази 3 потребує зменшення витрат, а тому головне стратегічне припущення пов'язується з пошуком найдешевшого шляху. При цьому зменшуються витрати на дослідження за низької прибутковості.

Loading...

 
 

Цікаве