WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Технологічна політика міжнародних корпорацій - Реферат

Технологічна політика міжнародних корпорацій - Реферат

Підбиваючи підсумки вивчення другого питання теми, доцільно звернути увагу на те, що в технологічній політиці багатьох МНК спостерігаються дві протилежні тенденції. З одного боку, регіональна економічна інтеграція у поєднанні зі зближенням стандартів і споживчих переваг створює умови в ряді галузей для ефективного стратегічного управління МНК на основі централізованого контролю і власних філій. З іншого боку, існують численні приклади фірм і галузей, де стратегія співробітництва стає ефективнішою. Цьому сприяє економічний націоналізм, протекціонізм, відмінності місцевих культур і стандартів та інші фактори.

У зв'язку з цим можливі дві моделі МНК. Перша — це закрита адміністративна система, що перетинає національні кордони; друга розглядає МНК як учасника багатьох відкритих і мінливих коаліцій, кожна з яких має конкретні стратегічні завдання. Відповідно передача технологій може здійснюватись як у результаті разового придбання технології, що належить іншій фірмі, так і в рамках науково-технічного співробітництва кількох фірм. За останній час стратегія співробітництва перетворюється на важливу складову корпоративної стратегії.

Міжнародне науково-технічне співробітництво — це форма відносин, яка передбачає взаємодію фірм двох або кількох країн при проведенні науково-технічної діяльності. Найперспективнішою формою організації міжнародного науково-технічного співробітництва сьогодні є створення стратегічних альянсів між фірмами різних країн для спільного вирішення науково-технічних проблем.

У рамках стратегічних альянсів забезпечується така взаємодія між фірмами:

  • спільне проведення НДДКР;

  • взаємний обмін науковими досягненнями;

  • взаємний обмін виробничим досвідом;

  • підготовка кваліфікованих кадрів.

В останні два десятиліття різко посилилась тенденція утворення стратегічних альянсів, особливо за рахунок об'єднання компаній у таких високотехнологічних галузях, як фармацевтика, телекомунікації, виробництво напівпровідників і т. ін.

У процесі самостійного опрацювання теми важливо з'ясувати питання про планування технологічної діяльності міжнародних корпорацій. Технологічну позицію фірми багато в чому визначає правильне вирішення стратегічних завдань:

  • розміщення науково-дослідних підрозділів;

  • рішення про те, чи розробляти самим продукт (відповідно технологію), чи закуповувати його;

  • вибір майбутнього напряму дослідження;

  • розміщення людських і фінансових ресурсів у різних країнах.

Для полегшення планування технологічної діяльності міжнародних корпорацій використовують кілька моделей.

Модель технологічної кривої. Модель технологічної кривої виходить з того, що кожна технологія має свою природну межу, причому з наближенням до неї для поліпшення параметрів продукту (процесу) необхідні дедалі вагоміші інвестиції. Ці передумови відображаються у виборі як моделі S-подібної кривої. Звичайно передбачається порівнювати технології за їх результативністю (можливістю досягнення кращих параметрів продукту).

Модель відтворює особливості процесу інтернаціоналізації досліджень і розробок. Це — можливість перенесення НДДКР за кордон для досягнення тих самих результатів за допомогою менших капіталовкладень через нижчу вартість ресурсів за кордоном, а також більш швидке зростання результативності і, можливо, навіть підвищення її межі за рахунок іншої науково-виробничої культури, впливу супутніх технологій. Перехід великої фірми від зрілої технології до щойно народжуваної є найважливішим моментом у технологічній політиці. Серед технологій, що зароджуються, можуть бути такі, що загрожують самому існуванню діючого бізнесу. Звичайно результативність технологій порівнюють шляхом зіставлення досягнутого за їх допомогою головного параметра, що цікавить основного споживача; нова технологія визнається перспективною, якщо вона дозволяє досягти тих самих або кращих показників, ніж попередня.

Модель Герпотта. У моделі Герпотта запропоновано процес вибору системи розміщення науково-дослідних і дослідно-конструкторських підрозділів МНК. Її особливість полягає у виокремленні моделей для прийняття управлінських рішень з різних питань.

Вибір політики в технологічній сфері визначається в даній методиці залежно від значення таких показників, як привабливість технології і технологічна позиція підприємства. За високої привабливості нової технології передбачається вибір більш капіталомістких проектів, а за низької — менша інвестиційна активність. З гарною технологічною позицією пов'язується агресивніша політика на міжнародному ринку, більший ступінь залучення ресурсів компанії в глобальні перегони, тоді як слабкіша позиція орієнтує фірму на кооперацію в міжнародному масштабі.

Процес має двоступеневий характер: спочатку вирішується питання про те, як проводитиметься науково-технічна діяльність, а потім — де будуть розміщені центри НДДКР.

Модель Пірсона—Брокхофа—Бемера. В її основі лежить ромб факторів конкуренції М. Портера, який модифіковано таким чином, щоб можна було оцінити відмінності розміщення центрів НДДКР:

  • серед факторів виробництва виокремлені людські ресурси, оскільки кваліфікація персоналу у сфері НДДКР відіграє вирішальну роль;

  • споживчі "підтримуючі галузі" замінені "підтримуючими технологіями";

  • попит має значення настільки, наскільки він визначає тип напряму розвитку продукту: або орієнтовано на запити конкретних клієнтів (ринкове), або на просування технологію (технологічне);

  • фактор конкуренції меншою мірою суттєвий для вибору місця розміщення центрів НДДКР.

Глобалізація бізнесу, скорочення життєвого циклу продукту і в той же час збільшення тривалості його розробки, а також затрат на НДДКР примусили фірми дуже гнучко підходити до використання різних форм співробітництва у науково-технічній сфері. Ситуація іноді вимагає не лише торгувати, але йти на спільні проекти з конкурентами на міжнародному ринку. Аналіз сучасних тенденцій такої практики свідчить, що поряд із зазначеними мотивами дедалі більшого значення набувають такі вигоди від співробітництва: використання потенціалу партнера для виходу на зарубіжні ринки, нарощення неформалізованого обсягу знань і навичок, оптимізація процесу виконання НДДКР за рахунок координації діяльності постачальників і споживачів і посилення ринкових позицій учасників. Про частоту використання тих чи інших форм дає уявлення табл. 9.1.

Спосіб фінансування міжнародних проектів визначається вибором методу бюджетування (складання фінансового плану) НДДКР. Фінансовий аспект особливо важливий, оскільки саме бюджет НДДКР є тим містком, який поєднує стратегічні цілі і процес оперативного управління проектом. Виокремлюють проектно-незалежний, проектно-залежний і комбінований способи складання бюджету.

Таблиця 9.1

ЧАСТОТА ВИКОРИСТАННЯ ФОРМ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Форма співпраці

Частка, %

Спільні підприємства

23

Спільні проекти розвитку (договори про спільну діяльність)

22

Ліцензійні угоди

19

Змішані форми співробітництва

13

Взаємне надання ліцензій і договори про спільне використання технологій

8

Спільна діяльність постачальників і споживачів

6

Контракти на проведення НДДКР

4

Інші

5

Проектно-незалежний спосіб полягає у зведенні воєдино грошових потоків від усіх проектів для досягнення їх глобальної збалансованості. Метою введення цього методу є досягнення оптимального бюджету НДДКР. На практиці це означає збір заявок про потреби приватних національних НДДКР і узгодження їх бюджетів комісією, що складається з представників центрального апарату фірми та її національних підрозділів.

Проектно-залежний спосіб розробки фінансового плану НДДКР полягає у виділенні грошей під конкретно подані проекти. У разі ухвалення проекту у штаб-квартирі грошові кошти передаються у розпорядження підрозділів.

У більшості випадків на практиці використовують поєднання обох способів бюджетування. Комбінований спосіб полягає у фінансуванні довгострокових стратегічних робіт міжнародного значення на основі проектно-незалежного способу, а підвищення активності і гнучкості національних підрозділів стимулюється наданням фінансових коштів під конкретні проекти.

Далі слід звернути увагу на організацію технологічної діяльності міжнародних корпорацій. Під час проведення міжнародних НДДКР використовуються такі структури, як міжнародні комітети і проекти, міжнародна лінійна і штабна організація.

Міжнародні комітети. Вони складаються з менеджерів центрального і національних підрозділів. Їх характерною особливістю є те, що вони не змінюють існуючої ієрархії, діють поза її межами. Вони жорстко орієнтовані на управління певними проектами і відповідно створюються на заздалегідь обмежений термін.

Loading...

 
 

Цікаве