WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Стратегії диверсифікації: фокусування швидкого реагування, вичікування та можливість їх використання підприємствами України - Контрольна робота

Стратегії диверсифікації: фокусування швидкого реагування, вичікування та можливість їх використання підприємствами України - Контрольна робота

Стратегія диверсифікації означає, що підприємство розширює номенклатуру своєї продукції і виступає з новими товарами на нових ринках, освоює суміжні галузі виробництва. Диверсифікація може мати різні форми. Широко застосовується така її форма, як освоєння нової продукції, яка за технологією виробництва, експлуатаційним призначенням чи обслуговуванням є дуже близькою до продукції, що вже виготовляється. Іноді диверсифікація набирає конгломеративної форми, коли освоюються нові вироби й галузі діяльності, які не мають зв'язку з діючим виробництвом. Така диверсифікація є організаційно складнішою.

Диверсифікація як стратегія виходу на ринок потребує великих витрат і має бути ретельно обґрунтованою. Вона під силу фінансово міцним підприємствам і застосовується передусім тоді, коли діяльність у межах однієї галузі виробництва починає обмежувати зростання обсягу продажу й розвиток підприємства на ринку та зниження ризику банкрутства.

Ризик диференціації полягає в тому, що розрив у витратах компанії, що диференціює свою продукцію, і конкурентами, які обрали стратегію лідерства у зниженні витрат, може виявитися занадто великим, щоб компенсувати його за рахунок особливого асортименту, послуг або престижу, які дана компанія може запропонувати своїм покупцям. Якщо диференційована компанія занадто відстає в зниженні витрат через зміни в технології або по простій неуважності, то інший товаровиробник із більш низькими витратами може зайняти атакуючу позицію.

  1. Стратегія фокусування

Зміст такої стратегії полягає в отриманні (формуванні) конкурентних переваг і задоволенні ринкової позиції на досить вузькому сегменті ринку (з урахуванням продуктової або географічної ознаки). Вибір такої стратегії залежить від можливості фірми обслужити вузький сегмент ринку з його специфічними вимогами більш ефективно, ніж конкуренти, які зорієнтовані на широкий спектр потреб.

Стратегія фокусування – це більш глибока диференціація продукції, що випускається фірмою або досягнення нижчих цін (витрат) на сегменті, що обслуговувається. Іноді обидві сторони цієї стратегії реалізуються одночасно.

Відносно окремого сегмента ринку тут діють ті самі закономірності, що й при реалізації основних стратегій: "лідерство у зниженні витрат (цін)" і "лідерство у диференціації продукції" щодо ринку взагалі.

Розглянемо графік переваг від орієнтації на задоволення специфічних потреб або від більших обсягів виробництва в разі вибору стратегії фокусування (мал. 1).

У ході обрання стратегії фокусування з орієнтацією на зниження цін/витрат складається ситуація, коли на конкурентному сегменті підприємство досягає нижчих цін порівняно з рештою ринку, що обслуговувається галуззю, тобто виникає додаткова "крива досвіду", яка характеризує події на сегменті ринку. Вона відрізняється від "галузевої кривої досвіду" більш "скромними" обсягами виробництва, однак характеризує діяльність фірм, які приділяють більшу увагу ефективності виробництва та збуту. Такий підхід захищає підприємства галузі від більш потужних підприємств, для яких розміри сегмента не дають змоги відшкодувати свої умовно-постійні витрати. Фокусування на глибшу диференціацію потреб спонукає підприємство, котре обрало цей тип фокусування, все більше наближуватись до майже індивідуального виготовлення окремих продуктів, що не під силу великим підприємствам.

Мал. 1 Графічна інтерпретація переваг велико- та мало масштабного виробництва, що демонструє відносні переваги "стратегії фокусування"

Підприємства, які обрали стратегію фокусування, іноді називають "підприємствами-віолентами". Ця стратегія доцільна за таких умов:

  • наявності чіткого розмежування різних груп покупців, котрі мають специфічні потреби й використовують продукт по різному;

  • відсутності конкурентів, що претендують на обслуговування вузького конкретного сегмента;

  • неможливості використання наявних ресурсів підприємства на більш широкому сегменті;

  • наявності значних відмінностей у розмірах, темпах зростання, прибутковості, інтенсивності впливу 5 конкурентних сил (згідно "моделі галузевої конкуренції" М. Портера), що робить одні сегменти більш привабливими, ніж інші.

Стратегія фокусування пов'язана з наявністю певних ризиків у її застосуванні:

    1. можливість у багатьох підприємств галузі, що обслуговують ринок загалом, знайти ефективні засоби конкуренції в тому самому сегменті, на який націлене підприємство;

    2. більша залежність підприємства від прихильностей та зміни потреб споживачів;

    3. "пересегментація" ринку, коли підприємство може втратити свій сегмент за рахунок появи нових конкурентів, товарів, зміни в потребах тощо;

    4. запровадження винаходу (інновації), що дає змогу задовольнити потреби сегмента іншим способом.

  1. Стратегія вичікування і швидкого реагування

Стратегія очікування орієнтована на максимальне зниження рівня ризику в умовах високої невизначеності зовнішнього середовища і споживацького попиту на новину. Вона використовується самими різними за розміром і успішністю організаціями. Великі виробники розраховують з її допомогою дочекатися результатів виходу на ринки новинки, пропонованої невеликою за розмірами організацією і у разі його успіху відтіснити розробника. Невеликі організації також можуть вибрати дану стратегію якщо у них є достатньо стійка ресурсна база. Тому підприємства розглядають вичікування як найреальнішу можливість проникнення на ринок, що їх цікавить. Стратегія очікування близька до стратегії інноваційної імітації, оскільки в обох випадках виробник, перш за все, прагне переконатися в наявності стійкого попиту на новий продукт організації виробника, на частку якої припадає основний об'єм витрат по створенню і комерціалізації новинки. Але на відміну від імітаційної стратегії, при якій виробник задовольняється ринковими сегментами, не охопленими основною організацією, виробник, що вибирає стратегію вичікування прагне перевершити організацію-розробника по об'ємах виробництва і реалізації новинки, і тут особливе значення має момент початку активної дії проти організації-розробника. Тому стратегія вичікування може бути і короткостроковою і достатньо тривалою.

Стратегія безпосереднього реагування на потреби і запити споживачів застосовується звичайно в області виробництва промислового устаткування. Її реалізують невеликі за розмірами організації, виконуючі індивідуальні замовлення великих компаній. Особливість цих замовлень або проектів полягає в тому, що роботи, що передбачаються, охоплюють головним чином етапи промислової розробки і збуту новинки, тоді як весь об'єм роботи виконується в спеціалізованих інноваційних підрозділах самої організації. Організації, що реалізовують дану стратегію, не піддані особливому ризику, і основний об'єм витрат припадає на вказані вище етапи інноваційного циклу. Окрім невеликих спеціалізованих організацій стратегію безпосереднього реагування на потреби і запити споживачів можуть застосовувати і підрозділи великих організацій, що мають повну господарську самостійність, швидко реагуючи на конкретні виробничі потреби і здатні в короткі терміни адаптувати свою виробничу і науково-технічну діяльність у відповідності із змістом пропонованих замовлень. В умовах відносно стабільних товарно-грошових відносин інновації, як правило, є початковою базою для підвищення конкурентоспроможності продукції, розширення і зміцнення ринкових позицій, освоєння нових областей застосування виробів, тобто активним засобом бізнесу, складовим змісту творчої, наступальної стратегії.

Висновки

Успішна діяльність в змінному середовищі – це властивість, яку необхідно постійно удосконалювати у відповідності до змін в конкурентному середовищі на цінностях і можливостях організації. В умовах, які швидко змінюються, неможливе застосування окремих "чистих" стратегій або використовувати результати процесу стратегічного аналізу. Успішні стратегії виробляються та реалізуються в процесі творчості та новаторства, із застосуванням усіх умінь, досвіду та таланту, які є в організації.

Формування маркетингових стратегій – один з найсуттєвіших та найскладніших етапів процесу маркетингу. Маркетингова стратегія – основа дій фірми в конкретних умовах, що визначає способи застосування маркетингу для розширення цільових ринків та досягнення ефективних результатів.

Основне призначення маркетингової стратегії полягає в тому, щоб взаємо узгодити маркетингові цілі фірми з її можливостями, вимогами споживачів, використати слабкі позиції конкурентів та свої конкурентні переваги.

Маркетингова стратегія підпорядкована корпоративній стратегії діяльності фірми. По формі стратегія – це один з управлінських документів, що може бути представлений у вигляді графіків, таблиць, описань і т.п. За змістом стратегія – це сукупність дій для досягнення цілей організації.

Складні умови господарювання, зміни в техніці та технологіях, зростаючі вимоги споживачів змушують підприємства застосовувати маркетингові стратегії для ефективної боротьби у сучасному складному світі бізнесу.

Список використаної літератури

  1. Боумен К. "Основы стратегического менеджмента" - М., 1996 г.

  2. Дуган Л. "Розробка стратегії: минуле, сучасність та майбутнє" - Чернівці, 2001 р.

  3. Куденко Н. Н. "Стратегічний маркетинг" - К., 1998 р.

  4. Маскон М., Альберт М., Хедоури Ф. "Основы менеджмента" - М.,1994 г.

  5. Милнер Б. З. "Теория организации" - М., 1999 г.

  6. Нємцов В. Д., Довгань Л. Є. "Стратегічний менеджмент" - К., 2001 р.

  7. Покропивний С. Ф., Колот В. М. "Підприємництво, стратегія, організація, ефективність" - К. – 1998 р.

  8. Шершньова З. Е. "Стратегічне управління" - К. – 2004 р.

Loading...

 
 

Цікаве