WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Шпаргалки по менеджменту - Реферат

Шпаргалки по менеджменту - Реферат

Група може ефективно працювати залежно від розміру, складу, групових норм, згуртованості, статусу і функціональної ролі її членів.

Розмір групи від 5 до 11 осіб дозволяє приймати більш точні рішення, ніж ті, в яких менш як 5 осіб чи понад 11 осіб.

Склад групи. Вчені рекомендують склад групи з несхожих особистостей через те, що це обіцяє високу ефективність, ніж якщо всі члени групи мають схожі точки зору. Майєр зауважив "Коли групи підібрані таким чином, що в них входять або дуже схожі, або зовсім різні люди, то групи з різними точками зору виробляють більш якісні рішення. Чисельність точок зору та сприйняття перспектив дає свої наслідки"

Групові норми: гордість за організацію, досягнення цілей, прибутковість, колективна праця, планування, контроль,професійна підготовка кадрів, нововведення, відносини із замовником,захист чесності.

Керівник повинен обережно ставитися до норм. Наприклад, якщо група вважає правильним завжди погоджуватись з керівником, така норма на справді призведе до придушення ініціативи та думок, знижуватиметься ефективність прийнятих рішень, тому що думка групи замовчуватиметься.

Слід зауважити, що більшість американських керівників виконують цільові ролі, а японські менеджери - цільові та підтримуючі. Формальна організація створюється за бажанням керівництва, неформальна - спонтанно.

Основним мотивом є задоволення потреби в приналежності:

-підлеглі повинні мати можливість звернутися до свого керівника по допомогу (керівник здобуває престиж та повагу, а підлеглий -керівництво до дії);

-потреба в захисті (спільна боротьба проти шкідливих умов праці);

-щільне спілкування та симпатія. Співробітники одного відділу відвідують разом кав'ярню, обмірковують загальні справи. Людей звичайно тягне до тих, хто, на їх погляд, може задовольнити їх потребу в приналежності, компетентності, захисті, повазі і т. Ін.

Неформальні організації характеризуються такими факторами:

    • соціальний контроль за своїми членами (встановлення та закріплення норм поведінки, виду й одягу, характер робіт);

    • опір змінам (загроза Існуванню неформальної організації в разі реорганізації, запровадження нової технологи, утворення нових робочих місць, поява нових людей або скорочення робочих місць, тобто ліквідація неформальної організації);

    • неформальні лідери суттєво не відрізняються засобами для утворення тиску лідерів на членів формальної та неформальної організацій Опора неформального лідера - визнання його групою. Можливість стати лідером визначають вік, посадовий стан, професіональна компетентність,

    • чуйність (залежить від системи цінностей в групі). У неформального лідера дві функції: допомагати групі в досягненні мети, підтриму вати та укріплювати її існування.

Неформальні організації взаємодіють з формальними. Джорт Хоманс вважає, що неформальними організаціями необхідно керувати. Існує думка, що ефективному керівництву організацією заважає невисока думка керівників про неформальні організації.

4. Сутність, класифікація та умови прийняття рішень

Реалізація цілей будь-якої організації забезпечується шляхом прийняття і виконання численних рішень.

Рішення – це результат або дія, яка зроблена на основі аналізу інформації і веде до запланованого (прогнозованого) результату у роботі організації.

Управлінське рішення - це:

  • процес вибору однієї або декількох альтернатив із множинності можливих варіантів (планів) дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей,

  • процес, який реалізується суб'єктом управління і визначає дії, спрямовані на вирішення поставленого завдання в даній фактичній чи запроектованій ситуації.

Таке рішення в широкому значенні розглядається як акт реалізації влади з вибором способу дій у конкретній ситуації. В кінцевому підсумку управлінські рішення є результатом управлінської діяльності.

Управлінські рішення класифікують за такими ознаками.

  1. за функціональними призначеннями: планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні;

  2. за характером дій: директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозволяючі;

  3. за тривалістю дії: стратегічні, тактичні, оперативні;

  4. за напрямом впливу: внутрішні, зовнішні;

  5. за способом прийняття: індивідуальні, колективні;

  6. за характером і змістом: творчі, прийняті за аналогією, прийняті автоматично;

  7. за ступенем повноти інформації: прийняті в умовах визначеності, в умовах невизначеності, в умовах визначеного ризику;

  8. за ступенем ефективності: оптимальні, раціональні рішення.

Нині питанням подальшої розробки і розвитку теорії прийняття рішень займаються економісти, юристи, філософи, кібернетики, математики, соціологи, психологи та ін. Окремі з них розглядають теорію прийняття рішень у сфері менеджменту як самостійну наукову дисципліну. Існують також і інші трактування теорії прийняття рішень.

У вузькому розумінні — це статистична теорія, в якій розробляється чіткий апарат вибору найкращого з певної кількості альтернативних рішень в умовах невизначеності і ризику.

Нерідко теорія прийняття рішень розглядається як сукупність формальних прийомів оптимізації рішень.

За більш широким тлумаченням теорія прийняття рішень включає: дослідження операцій, математичний аналіз, моделювання, евристичні методи обґрунтування рішень і теорію ігор.

Рішення є відповідною реакцією на внутрішні й зовнішні впливи, вони спрямовані на розв'язання проблем і максимальне наближення до заданої цілі.

Зовнішні впливи: наказ вищої організації, регулювання взаємовідносин з кооперованими підприємствами та організаціями).

Внутрішні впливи: відхилення від заданих параметрів виробництва, виникнення вузьких місць, виявлення резервів, порушення трудової дисципліни, заохочення працівників і т. ін.

Успішне прийняття рішень базується на таких умовах: право, повноваження, обов'язковість, компетентність, відповідальність.

Право прийняттярішень мають усі менеджери, але відповідні їх групи можуть прийняти тільки конкретні рішення. Наприклад, загальні рішення можуть приймати тільки лінійні керівники.

З правом прийняття рішень тісно пов'язані питання повноважень.

Повноваження – це границі, в межах яких той чи інший керівник має право приймати рішення. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які згідно з посадовими обов'язками може приймати тільки директор підприємства.

В правах і повноваженнях прийняття рішень не підкреслюється обов'язковість їх прийняття. Але в теорії прийняття рішень доводиться необхідність дотримуватись правила: маєш право і повноваження приймати рішення – зобов'язаний в ситуації, яка вимагає рішення приймати його.

Однією з необхідних умов прийняття рішення є компетентність керівника у розглядуваних питаннях. Компетентність – одна з найважливіших вимог до менеджера будь-якого рівня. Менеджер повинен мати відповідну освіту, повинен знати техніку конкретного виробництва чи невиробничої сфери на її сучасному рівні. Залучення менеджером спеціалістів для підготовки рішень з питань, що вимагають глибоких знань, називають процесом запозичення компетенції. Передача частини своїх повноважень для прийняття рішень іншим менеджерам – делегування повноважень.

Відповідальність- показує, які санкції можна застосовувати щодо менеджера в разі прийняття ним хибного рішення.

5. Інтуїтивна та раціональна технології ухвалення рішень.

При рішенні щодо нескладних проблем часто використовується інтуїтивний підхід, що характеризується наступними рисами:

• суб'єкт рішення тримає всю проблему в голові;

• в міру розвитку проблеми підхід до її рішення може радикально змінюватися;

• можливий одночасний розгляд декількох варіантів;

• можна не дотримуватися послідовності етапів;

• якість рішення ґрунтується насамперед на попередньому досвіді особи, що приймає рішення.

Якщо проблемна ситуація не так очевидна, її рішення неоднозначне, то процес прийняття рішень вимагає структуризації, що дозволить визначити етапи і процедури, спрямовані на її рішення. Процес прийняття рішень можна представити у виді наступних етапів, кожному з який відповідають визначені процедури:

  • постановка проблеми: виникнення нової ситуації, поява проблеми;

  • збір необхідної інформації, опис проблемної ситуації;

  • розробка варіантів рішень: формулювання вимог-обмежень, збір необхідної інформації, розробка можливих варіантів рішень;

  • вибір рішення: визначення критеріїв вибору, добір рішень, що відповідають критеріям, оцінка можливих наслідків, вибір кращого рішення;

  • організація виконання рішення і його оцінка: план реалізації обраного рішення; контроль за ходом реалізації рішення; оцінка рішення проблеми і виникнення нової ситуації.

Loading...

 
 

Цікаве