WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Адміністративний менеджмент: теоретико-методологічні засади - Реферат

Адміністративний менеджмент: теоретико-методологічні засади - Реферат

міністерство президії уряду), в інших функціонують як невеликі відомства (Франція - секретаріат уряду, Італія - служба секретаріату при президії Ради міністрів).
Регіональними представниками держави є посадові особи, які координують служби центральної державної адміністрації і здійснюють загальне державне управління, а також контроль за органами місцевого самоврядування. У Португалії - це цивільний губернатор, Греції, Італії, Франції - префект, в Данії - амтеманд, у Нідерландах - комісар королеви.
Світова практика свідчить, що адміністративно-державне управління на місцевому рівні як правило здійснюють:
o певні міністерства (у Португалії - міністерство внутрішніх справ, Люксембурзі - міністерство фінансів, Ірландії - міністерство навколишнього середовища) або урядом загалом;
o представники регіональних державних адміністрацій (префект, комісар, губернатор);
o керівники виконавчих органів місцевого самоврядування;
o виконавчі органи регіонального самоврядування, з повноваженнями, делегованими їм державою [1, с. 122-123].
Адміністративно-державне управління як цілеспрямований вплив на суспільство тоді є ефективним, коли створюється досконалий механізм його функціонування.
Найоптимальнішим варіантом його може бути модель, яка складається з таких ланок:
1. Формування ієрархії державного управління. Тут існують чотири основні концепції щодо способів вирішення цієї проблеми. Прихильники концепції елітизму вважають, що державою повинна керувати еліта, до складу якої входять обрані або призначені "нечисленні професіонали", добре підготовлені, інформовані, високоосвічені верстви населення. Корпоративістська концепція ґрунтується на тому, що можливе узгодження в межах державної політики різнорідних групових, корпоративних інтересів як через парламентські механізми, так і за посередництва спеціальних функціональних структур типу "трьох сторін комісій", що включають працедавців і профспілки, а третя сторона - урядові органи, що виконують роль арбітра. Ті, хто стоїть на засадах плюралістичної концепції, відстоюють принципи створення органів, що керують державою і розробляють державну стратегію розвитку суспільства на основі вільного, рівного та пропорційного представництва всіх верств населення країни. Теоретики партисипарної системи управління відстоюють необхідність розширення сфери впливу народних мас на процес вироблення державної стратегії, а також виступають за значну децентралізацію владних повноважень державних суб'єктів, переміщення центру управління на регіональний рівень прийняття рішень, широке залучення до участі в ньому самоврядних локальних співтовариств громадян.
Міжнародна практика адміністрування свідчить, що з наведених вище моделей, жодна в чистому вигляді не реалізується. Існує лише діалектичне поєднання певних їх характеристик у процесі створення легітимної системи державного управління.
2. Розроблення стратегічного курсу і прийняття державних рішень, пов'язаних із законодавчим процесом і оперативним управлінням суспільними процесами органами виконавчої адміністрації. Дієвими суб'єктами у цій ланці є законодавчі (парламент) і виконавчі (уряд) інститути. В основному, відповідно до рівня співвідношення владних повноважень між законодавчою і виконавчою гілками влади, сформувались дві моделі розроблення державної стратегії розвитку суспільств і прийняття рішень. "Активна" - передбачає основну роль законодавчих інститутів у формуванні засад і конституційних норм, виробленні загальнодержавної політики. Органи виконавчої влади за цією моделлю здійснюють як практичну реалізацію стратегічних рішень, так і технологію оперативного управління. За другим способом - "представницькою" моделлю державного управління - законодавчими інститутами (парламентом) визначаються тільки загальні орієнтири модернізації суспільства. Найважливіші оперативно-стратегічні рішення формуються й реалізуються у структурі органів виконавчої влади. Така практика характерна для низки країн Європи.
3. Застосування технологічних прийомів і методів оперативного управління, пов'язаних з потребою реалізації стратегічних цілей і рішень, що належать до практичного рівня державного управління. Ця третя структурна ланка державного механізму управлінської системи за характером реалізації обумовлюється політичним режимом в державі, особливостями інституціональної взаємодії державно-адміністративних органів із громадянами, а також методами політико-правового управління суспільними відносинами (взаємовідносини примусу та переконання, насилля та закону тощо).
4. Дієвий контроль за управлінським процесом і самокорекція його режиму. Остання четверта ланка у структурі державного управління охоплює сфери судово-конституційного процесу та функціонування контрольно-наглядових інститутів і забезпечує через органи адміністрування, які у них створені, розв'язання конфліктних ситуацій, роботу всієї системи догляду й арбітражу, а також систему "зворотного зв'язку" з об'єктами управління [4, с. 314-317].
Державне управління України. Адміністративно-державницькій сфері управління України характерні ознаки, притаманні для таких структур суспільства у перехідний період. Уся система державного управління потребує реформування. Це пов'язано з тим, що ефективна виконавча влада в демократичному суспільстві повинна відповідати критеріям професійності та публічності. Пріоритети та завдання реформування системи державного управління визначено в Посланні Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році".
Діюча політична система України, зазначено в Посланні, зумовила формування такого типу урядування, який за багатьма параметрами не відповідає стратегічному курсу держави до демократії та європейських стандартів. Таке урядування є неефективним, схильним до корупції, внутрішньо суперечливим, надмірно централізованим, громіздким і відірваним від потреб звичайної людини.
Основними причинами подібного стану системи державного управління в Україні є:
o незавершеність формування нової нормативно-правової бази діяльності органів державної влади та неефективне використання чинної;
o незавершеність трансформації Кабінету Міністрів України в орган політичного керівництва;
o низька ефективність організації діяльності міністерств;
o нераціональна система органів виконавчої влади на центральному рівні;
o неефективна організаціясистеми влади на регіональному та місцевому рівнях;
o нерозвиненість місцевого самоврядування та нераціональний адміністративно-територіальний устрій;
o недосконала система державної і муніципальної служби;
o відсутність паритетних засад у відносинах особи з державними органами. Ці вади державного управління мають особливо негативні наслідки в умовах недосконалого судочинства, що спричиняє справедливі нарікання щодо рівня його оперативності, доступності для громадян, а також справедливості й обґрунтованості судових рішень.
У Посланні сформульовано завдання адміністративної реформи. Реформована система державного управління в Україні має наближатися до стандартів публічного адміністрування, прийнятих у країнах розвиненої демократії, зокрема в
Loading...

 
 

Цікаве