WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Адміністративний менеджмент: теоретико-методологічні засади - Реферат

Адміністративний менеджмент: теоретико-методологічні засади - Реферат

державної влади між собою.
Главою держави може бути монарх за монархічної форми правління, влада якою засновується на засадах престолонаслідування. У випадку недієздатності монарха або його неповноліття може застосовуватись регентство - тимчасове правління особи або групи осіб. У таких парламентарних монархіях, як Великобританія, Іспанія, Швеція, Японія, влада глави держави передається у встановленому законом порядку.
Найбільш поширеною у сучасному світі є ситуація, коли главою держави стає президент. Як правило, його статус характеризується політичною нейтральністю, звільненням від політичної відповідальності.
Президент обирається прямими або непрямими виборами. У країнах із президентською і змішаною формами правління президент обирається всенародним голосуванням або групою вибірників, як у США й Колумбії; у парламентській республіці - парламентом або спеціальними виборчими колегіями. Останні зазвичай створюються на базі двох палат парламенту спільно з регіональними і місцевими органами влади.
Повноваження глави держави:
o відповідно до конституції призначає прем'єр-міністра і за його поданням формує уряд разом із парламентом і найвищими юридичними інстанціями, бере участь у формуванні судової влади та органів загальнодержавного призначення;
o виконує у деяких країнах (СНД) функцію гаранта конституції і суверенітету;
o обіймає посаду головнокомандувача збройними силами;
o керує органами виконавчої влади (у президентських республіках і деяких монархіях);
o очолює раду оборони і національної безпеки;
o розробляє закони (у монархіях глава держави з парламентом виконує законодавчу функцію) та підзаконні акти;
o відхиляє закони і повертає їх для повторного розгляду або накладає на них відкладальне вето, має право розпуску нижчої палати парламенту за умов, визначених конституцією;
o володіє законодавчою ініціативою, наділяється правом позачергового скликання парламенту;
o виносить законопроекти на референдум, обходячи парламент, самостійно або за попереднім його схваленням;
o здійснює помилування, пом'якшує покарання;
o у міжнародній політиці укладає і ратифікує міжнародні договори за попереднім схваленням парламенту або самостійно акредитує послів, представляє державу у міжнародних відносинах [1 с. 116-118].
Уряд - найвищий орган адміністративного управління. Він здійснює державне управління суспільними справами, впроваджує в життя рішення законодавчої влади та забезпечує дотримання встановлених у державі законів. У різних країнах найвищий орган виконавчої влади (уряд) має різні назви: рада міністрів (Росія, Франція); кабінет міністрів (Японія, Україна, Велика Британія); державна рада (Швеція, Норвегія); федеральна рада (Швейцарія). Різні також назви глави урядів: прем'єр-міністр, канцлер, президент, голова.
Спосіб формування уряду залежить від форми правління в державі. У президентських республіках, абсолютних та дуалістичних монархіях передбачене позапарламентське формування уряду - призначення урядовців на посаду глави держави без реальної участі парламенту. Парламент найчастіше також не має повноважень на висловлення такому уряду недовіри. Цей уряд вважається командою глави держави.
У парламентських та "змішаних" (президентсько-парламентських, парламентсько-президентських, президентсько-прем'єрських тощо) моделях реалізується принцип формування уряду за участю парламенту, нерідко з когорти самих депутатів. Винятком можуть бути ті президентсько-парламентські країни, де участь парламенту обмежується наданням главі державі згоди на призначення прем'єр-міністра, а формування уряду і поточний контроль за його діяльністю здійснює глава держави [3, с. 681-682].
Відповідно до характеру партійного впливу на процес формування уряду розрізняють такі його види:
o однопартійні - формується партією, яка за результатами виборів має більшість парламентських місць. В уряді представлено її керівництво. Інші партії виконують роль опозиції: критикувати його дії. Таку модель реалізовано у Великій Британії, деяких її колишніх домініонах (Нова Зеландія), а також у низці європейських країн (Швеція);
o уряд меншості - створюється з представників партії (партій), які не мають більшості в парламенті, оскільки неможливо сформувати коаліцію внаслідок парламентських суперечностей. Таке явище особливо характерне для парламентських демократій континентальної Європи, де більше третини урядів цих країн (зокрема Данія, Норвегія, Швеція) після Другої світової війни формувалися як уряди меншості;
o коаліційні - утворюються партіями, жодна з яких самостійно не має парламентської більшості. Об'єднавшись, партії отримують і більшість, і місця в уряді, які розподіляються під час міжпартійних переговорів. Ця ситуація притаманна, наприклад, для Італії, Франції, Німеччини.
Кількісний склад і структура уряду відрізняються у різних країнах. У більшості держав не існує чітко встановленого переліку міністерств, за винятком США та Швейцарії. Конкретний перелік міністерств та чисельність членів уряду переважно залежать від рішення законодавчого органу або глави держави, які затверджують новий склад уряду. Слід зазначити, що в певних країнах до складу уряду як державного органу політичного керівництва входять не всі його члени, а лише провідні, які очолюють найвпливовіші міністерства.
Структура і склад урядів різних країн в історичній ретроспективі постійно змінювалась. Із часом встановився певний класичний перелік міністрів, керівники яких неодмінно входять до складу урядових колегій. Серед них міністерства закордонних і внутрішніх справ, оборони, фінансів та юстиції, керівники яких традиційно формують склад кабінетів. Згодом розширення функцій держави зумовило входження до уряду міністрів, які відають економікою, освітою, наукою, технікою, охороною здоров'я, соціальними питаннями тощо.
Структурними ланками урядів є також партійні та тимчасові комітети, секретаріати, президії, таємні ради, які під безпосереднім керівництвом глави уряду здійснюють допоміжні функції (підготовка проектів, рішень, доповідей, інформаційних довідок тощо), а також контрольні функції щодо роботи міністерств.
До однієї з найважливіших функцій уряду належить правотворча діяльність (делеговане і регламентоване законодавство). Сутність делегованого законодавства полягає у делегуванні парламентом законодавчих функцій уряду на певний термін у деяких сферах суспільного життя. Тут необхідно враховувати, що делеговане законодавство не поширюється на конституційні закони, а також на законодавство у сфері бюджетної та податкової політики, ратифікацію міжнародних договорів. Регламентарне законодавство урядупов'язане з розробкою та прийняттям адміністративних актів виконавчої влади і забезпеченням застосування законів.
Механізм реалізації політики уряду здійснюють також різноманітні адміністративні органи, які входять до його структури. Це зокрема органи, що займаються координацією урядових служб, управлінням кадрами, міністерства, регіональні та місцеві адміністрації. Органи, які здійснюють координацію служб уряду, в одних державах мають статус окремого міністерства (Німеччина - федеральна канцелярія, Греція, Іспанія -
Loading...

 
 

Цікаве