WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Адміністративний менеджмент: теоретико-методологічні засади - Реферат

Адміністративний менеджмент: теоретико-методологічні засади - Реферат


Реферат на тему:
Адміністративний менеджмент: теоретико-методологічні засади
У західній соціологічній і політологічній думці адміністративно-державний апарат дістав узагальнену назву - бюрократія (у перекладі з французької - "влада канцелярії").
Учені трактують бюрократію як ієрархічну систему державних інституцій та чиновників-адміністраторів, яка забезпечує чіткість і ефективність діяльності адміністрації та раціоналізоване управління суспільством.
Бюрократична організація функціонує на таких засадах:
1. Розподіл функцій між чиновниками згідно із законами та статутами.
2. Захищеність офіційних осіб у разі здійснення своїх функціональних обов'язків.
3. Організація ієрархічної субординації всередині державного апарату.
4. Відбір службовців на певній системі підготовки кадрів.
5. Ефективність, яка досягається завдяки суворому розподілу обов'язків між членами організації, що дає можливість використовувати висококваліфікованих спеціалістів на керівних посадах.
6. Оплата праці на твердій регулятивній основі відповідно до службових рангів.
7. Можливість забезпечення пожиттєвого статусу держслужбовців.
8. Багаторічний професійний вишкіл, створення дієвого механізму просування держслужбовців ієрархічною драбиною відповідно до рівня компетенції і знань.
Кожна бюрократична організація в процесі життєдіяльності під впливом змін ціннісних орієнтацій людей, удосконалення організаційної структури управління, спричиненого впровадженням нових технологій, умовами конкуренції, темпами суспільних трансформацій, змушена шукати більш новітні стратегії і методи змін.
Комплектація кадрів державної служби. Ця функція реалізується через дві системи: патронатну та систему заслуг. Патронатна система дає змогу підбирати кадри керівними органами на основі партійних або кланових інтересів. Сутність системи оцінки заслуг полягає в тому, що на вакантні посади підбираються претенденти, які мають необхідні навички. Найбільш характерними і цінними рисами цієї системи є:
а) формування кадрового потенціалу здійснюється на основі здібностей, знань професійної компетенції в умовах чесного і відкритого змагання;
б) неупереджене ставлення до державних службовців під час їх добору і роботи з ними незалежно від політичних уподобань, расової, національної, конфесійної належності, статі, віку;
в) забезпечення диференційованої оплати праці з урахуванням ставлення до службових обов'язків та загальнодержавних і місцевих рівнів платні з відповідним стимулюванням за зразкові показники;
г) створення дієвого механізму просування працівників службовою драбиною, поліпшення показників тих, хто працює добре, звільнення тих, хто є безперспективним;
ґ) покращення якісних показників державних службовців через створення ефективної системи їх освітньої підготовки, перепідготовки та підвищення професійної кваліфікації.
Кадровий склад органів державної служби створюється в основному двома способами: закритим і відкритим. Перший (закритий) спосіб передбачає обмеження доступу до державної служби і низьку мобільність найманого державного службовця і характеризується існуванням вибраної еліти в урядовій службі; підбором кадрів на державну службу з елітних вищих навчальних закладів чи на базі створення спеціальної системи підготовки; офіційним призначенням на посаду. Сформувались закриті системи підбору кадрів у таких державах, як Франція та Японія.
Другий відкритий спосіб формування кадрового потенціалу органів державного управління ґрунтується на спрощеній процедурі найму на роботу завдяки застосуванню спеціалізованих тестів для певних посад; високій мобільності кадрового складу державних службовців, їх меншої залежності від соціально-класової структури суспільства.
Важливою функцією є функція мотивації, від якої значною мірою залежить ефективність державного управління, оскільки від знаходження керівниками для менеджерів оптимальних мотивів їх діяльності залежать результати. Мотивація є тією причиною, яка спонукає суб'єктів адміністрування докласти максимум зусиль, щоб досягнення організаційних цілей, що задовольняють індивідуальні потреби.
В основі мотивації лежить поняття мотиву (фр. motif, від лат. moveo - рухаю), - свідоме спонукання до дії для задоволення певної потреби людини. Державна служба має власні мотиви, сюди належать престиж, владолюбство, перспективи просування службовою драбиною, матеріальна винагорода, певні привілеї, політичні переконання, прагнення реалізувати свої професійні знання тощо.
Серед функцій державного управління особливе місце посідає функція державного контролю, сутність якої полягає у встановленні відповідності державних нормативних актів конституції; організації парламентського контролю за виконання бюджету органами виконавчої влади; контролі центральних органів управління кадрами над державною службою; захисті прав громадян від свавілля державних чиновників через адміністративне або загальне судочинство; здійснення громадського контролю через засоби масової інформації, опозиційні партії, групи тиску; підконтрольності державної влади законом і підзаконним актом; контролі прокуратури за дотриманням державними органами управління законів.
До всіх зазначених функцій слід додати ще одну самостійну - ухвалення рішень, якій характерне те, що вона діалектично пов'язана з іншими функціями, оскільки їх реалізація стосується й обов'язкової розробки та виконання управлінських рішень.
Втілення в життя різноманітних функцій державного управління, де суб'єктами є адміністратори, установи і заклади, вимагає застосування численних методів управлінської діяльності. Умовно їх поділяють на три основні групи [2, с. 179-181]. Серед них: насильницько-примусові; правові та методи переконання доцільністю, раціональністю, авторитетом. Ці групи методів, як свідчить практика управлінської діяльності, діалектично взаємопов'язані між собою. Так, у демократичній державі примусові методи застосовуються з використанням законного права, базуючись на ньому, а правові методи, в свою чергу, передбачають у певних випадках примус.
Примусові та правові методи включають елементи переконання, передусім пояснення суспільству доцільності та раціональності законів, примусових заходів стосовно певних верств і груп населення, певних індивідів.
Органи державного управління поділяються на два види. До першого належать органи державно-політичного управління, а саме: інститут глави держави та уряду; до другого - державно-адміністративні (загальнодержавні) відомства, які не входять до уряду, регіональних та місцевих адміністрацій.
Крім цього, слід виокремити органи місцевого самоврядування як органи територіальних громад. Це представницькі та виконавчі органи, які сформовані на принципах виборності та мають юридичну, організаційну, майнову самостійність, визначену законом. Утім, їх діяльність значною мірою також регламентується державою.
Найвищим органом державної влади ідержавно-політичного управління є інститут глави держави. Він виконує визначальну роль у системі органів державної влади, він уособлює єдність нації, символізує державу, повинен гарантувати її цілісність, бути чинником гармонійної та ефективної взаємодії "гілок"
Loading...

 
 

Цікаве