WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → CASE-STUDY як форма інтерактивного вивчення студентами менеджменту: загальні принципи організації та проведення практичних занять - Реферат

CASE-STUDY як форма інтерактивного вивчення студентами менеджменту: загальні принципи організації та проведення практичних занять - Реферат

важливим елементом цього етапу є класифікація висловлених студентами аргументів на користь прийнятого рішення та виокремлення їх, обґрунтування вибору розв'язку проблеми. Студенти формулюють основні аргументи під час дискусії, а роль викладача зводиться до систематизації та остаточного обґрунтування цих аргументів [5].
Вибираючи способи вирішення проблеми, описаної в ситуаційній задачі, студенти мають орієнтуватися на такі критерії [5]:
o позитивні сторони прийнятого рішення;
o передбачувані наслідки впровадження прийнятого рішення;
o негативні умови його реалізації.
Умови, в яких ухвалюються рішення, або задаються викладачем або визначаються студентами, виходячи з проблемної ситуації, стану зовнішнього середовища, організації та наявності об'єктивної інформації. Як і в практичному менеджменті, в кейс-стаді рішення ухвалюються за таких умов:
o визначеність;
o невизначеність;
o ризик.
Студенти визначають, чи мають вони достатню кількість об'єктивних даних про можливі варіанти розвитку подій та конкретних умов. Якщо студенти визнають, що вони не визначили й не обговорили усіх можливих альтернатив, а також ризику, пов'язаного з кожним варіантом, та усіх можливих наслідків від ухваленого рішення, то рішення приймається за умов невизначеності. Якщо ухвалення рішення за кожною альтернативою завдає потенційних збитків, то рішення приймається в умовах ризику. Викладач має контролювати, щоб всі аспекти ситуації студенти оцінювали логічно й раціонально.
Форму ухвалення спільного рішення визначає викладач. Упродовж навчального курсу "Основи менеджменту" викладач може спланувати розв'язання ситуаційних задач у групах взаємодії, групах "дельфі" й номінальних групах.
Прийняття управлінських рішень у групах взаємодії є найбільш поширеною формою вирішення ситуаційних задач. Малим групам студентів дають завдання ухвалити рішення для конкретної ситуації. Члени малої групи мають дійти спільного висновку. Рішення кожної групи доповідають, і потім за результатами обговорення студенти академічної групи мають дійти спільного висновку та ухвалити рішення. Підводним каменем цього методу є явище, яке в менеджменті отримало назву групового мислення. Як правило, таке мислення виникає тоді, коли бажання досягти консенсусу переважає над бажанням ухвалити оптимальне рішення. Таке рішення не задовольняє ні організацію, ні менеджерів, ні власників [3].
Метод "дельфі", розроблений Rand Corporation, використовують з метою досягнення консенсусу в експертних оцінках. Він передбачає надання можливості висловити свої думки групі експертів, що працюють індивідуально в різних місцях [3]. Для вибору управлінського рішення, за цим методом, академічну групу розділяють, наприклад, на п'ять малих груп. Чотири групи є робочими, вони розробляють й приймають управлінське рішення, а п'ята група є експертною. Аналіз й варіанти управлінських рішень робочих груп підсумовує й узагальнює ця група. Експертна група може бути поділена за спеціалізаціями. Наприклад, хтось із студентів буде економістом-аналітиком, хтось психологом, хтось фахівцем з підприємницького права тощо.
Метод номінальних груп використовують у випадках, коли за планом роботи над ситуаційною вправою більшість часу має припадати на самостійну домашню роботу. Під час роботи в аудиторії студентів не поділяють на малі групи. Домашнє рішення кожного студента оголошують усій академічній групі, обговорюють, записують на дошці. Студенти голосують за кожне рішення. Рішення із найвищим рейтингом визнають рішенням академічної групи.
Метод номінальних груп має кілька обмежень. По-перше, його можна застосовувати тільки в невеликих академічних групах. Подруге, завжди існує ймовірність того, що студенти, які доповідають останніми, можуть "запозичити ідеї" попередників. Цей метод вимагає особливої ролі викладача, який має керувати дискусією ще до голосування.
Підбиття підсумків викладачем. Оцінювання роботи студентів над кейсом. Під час підбиття підсумків роботи над ситуаційною вправою викладач здійснює:
o анотоване формулювання проблеми;
o виголошує основні аргументи та елементи аналізу, які вплинули на прийняття остаточного групового рішення;
o формулює ухвалене групове рішення;
o оцінює роботу академічної групи над ситуацією;
o оцінює роботу кожного студента.
Викладач має використовувати багатокомпонентний метод формування підсумкової оцінки роботи над ситуацією [2; 12]. Складовими такого оцінювання є:
1. Оцінка за домашню самостійну роботу: підготовка рефератів-оглядів; письмовий аналіз ситуації.
2. Оцінка за участь в обговоренні кейсів в аудиторії: участь у підготовці групового проекту; проведення презентації; участь у дискусії.
Для аналізу самостійної роботи, яка була виконана письмово, увага викладача має бути звернена насамперед на повноту аналізу основних проблем кейсу; проведення розрахунків; використання адекватних аналітичних методів для обробки інформації; оригінальність та ґрунтовність зроблених висновків; якість складених управлінських документів тощо.
Під час оцінювання участі студента в дискусії зважають на теоретичну підготовку студента, аргументованість пропозицій, логічність, висування оригінальних альтернатив; підведення результатів аналізу в ролі експерта, презентацію доповіді.
Досвід практичної роботи із застосуванням кейсів свідчить про хибність оцінювання за активністю, коли оцінку ставляти за кількість виступів на дискусії. Така практика може призвести до того, що певна категорія "активних" студентів намагатиметься багато висловлюватися тільки тому, що велика кількість виступів, а не їх якість, забезпечують високу підсумкову оцінку. Це може створити серйозні труднощі в разі необхідності структурованого обговорення та логічного просування до визначеної цілі [12]. Розглянуті в статті принципи організації та проведення практичних занять із менеджменту з застосуванням кейс-методу є узагальненням науково-методичної літератури з ігротехнічного менеджменту і результатом власного викладацького досвіду використання методу конкретних ситуацій. Проте цей досвід не можна вважати остаточним. Як свідчить досвід, застосування інтерактивних технологій, кожне практичне заняття та кожна академічна група є унікальними, й тому по-різному виявляються плюси та мінуси кожного розглянутого прийому та методу.
Література
1. Бай С. І. Про особливості вирішення управлінських проблемних ситуацій // Актуальні проблеми та перспективи вдосконалення підготовкиконкурентноздат-них фахівців. - К., 2001. - С. 251-254.
2. Бай С. І., Іванова І. В., Микитенко Н. В. Операційний менеджмент. Практикум: Навч. посіб. - К.: Київ. нац. торг.-економ. ун-т, 2004.
3. Ґріфін Р. , Яцура В. Основи менеджменту: Підручник / Наук. ред. В. Яцура, Д. Олесневич. - Львів: БаК, 2001.
4. Кавтарадзе Д. Н. Обучение и игра. Введение в активне методы обучения. - М.: МПСИ, из-во "Флинта", 1998.
5. Ковальчук Г. О. Активізація навчання в економічній освіті: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003.
6. Найдьонов І. М., Гнатюк А. І. Методика викладання фінансово-економічних дисциплін: Навч. посібник. - К.: Вид-во Купріянова О. О.- 2002.
7. Панфилова А. П. Игротехнический менеджмент. Интерактивные технологии для обучения и организационного развития персонала: Учебн. пособие. - СПб: ИВЭСЭП, "Знание", 2003.
Loading...

 
 

Цікаве