WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Персонал організації, трудові відносини і поведінка людини в організації - Курсова робота

Персонал організації, трудові відносини і поведінка людини в організації - Курсова робота

успішного вирішенняпроблеми розвитку виробництва має не тільки історико-пізнавальне значення, а й практичну цінність, оскільки чимало положень не втратили своєї актуальності в сучасних умовах. Однак, слід зважити на те, що вибір і узагальнення дійсно нового, прогресивного - завдання досить складне, оскільки доводиться зустрічатися з великим розмаїттям форм можливого вирішення тієї чи іншої проблеми, складністю в оцінці окремих дій, що забезпечують успіх. Матеріали багатьох управлінських досліджень свідчать про те, що в сучасних умовах конкурентні переваги працівника визначаються накопиченим і задіяним людським капіталом. Саме капітал, втілений у людях, у формі їхньої освіти, кваліфікації, професійного досвіду, новаторського і організаційного таланту тощо визначає можливості і межі необхідних змін. Відповідно, пріоритетними чинниками економічної динаміки стають інвестиції в людський капітал [6, с. 235].
Складність оцінки практичного досвіду полягає ще й у тому, що різні підприємства можуть досягати однакових результатів зовсім по-різному, використовуючи багатий арсенал практичних прийомів господарювання. І хоча пошук деяких універсальних рішень в управлінні здається безперспективним, знаходження складових успіху, опис і накопичення типових виробничих ситуацій слід визнати досить актуальними, оскільки це полегшує вибір правильної стратегії управління та вирішення поточних виробничих питань. Діяльність менеджера, що працює творчо, володіє мистецтвом управління, характеризується підприємливістю, постійним пошуком нових можливостей у сфері економіки, технологій, організаційної структури, використання потенційних можливостей трудового колективу і кожного виконавця зокрема. Справжня мистецька майстерність керівника пов'язана з його лідерськими якостями, творчою імпровізацією, умінням приймати раціональні рішення в умовах ризику і мінімуму інформації, з урахуванням прямих і опосередкованих, взаємопов'язаних і взаємообумовлених факторів.
Керівник стає на чолі організії в результаті формалізації відносин у ній (делегування повноважень). Натомість лідерами стають не з волі організації, а завдяки особистому авторитету, ха-ризмі та багатьом особистим якостям індивіда, насамперед - творчим здібностям. Керівник організації - це людина, яка одночасно є лідером і ефективно управляє своїми підлеглими. Його мета - впливати на інших людей так, щоби вони виконували роботу, доручену організацією. Отже, лідерство - це здатність людини (менеджера) чинити ефективний вплив на окремі особистості й групи, спрямовуючи їхні зусилля на досягнення цілей організації. Лідерство стало об'єктом дослідження, коли на початку двадцятого століття управління перетворилося на наукову галузь, а менеджери стали впливовою і рушійною силою у суспільстві. Проте, лише у 1930-1950 рр. було здійснено спробу вивчення лідерства у великих масштабах, на систематичній основі. Ці ранні дослідження ставили за мету виявити властивості чи особисті характеристики ефективних керівників. Згідно з теорією лідерства (відомою під назвою "теорія великих людей"), кращі керівники володіють визначеним набором лідерських особистих якостей. Розвиваючи цю думку, зауважимо, що коли б ці якості виявляти і розвивати завчасу, можна було б забезпечити формування ефективних керівників. Коло згаданих рис окреслено трьома складовими: високі професійні навички, організаційні здібності і особисті (морально-психологічні) якості.
Пізніші дослідження у сфері лідерства показали, що в ефективності керівництва вирішальну роль можуть відіграти додаткові, ситуативні чинники: потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, вимоги і вплив середовища, інформація та ін. Крім того, ефективного керівника-лі-дера з-поміж інших вирізняє певна система якостей: творча обдарованість, високий рівень інтелекту, харизматичність, ініціативність, упевненість у своїх силах та ін. М. Д. Виноградський зазначає, що лідерські якості керівника, як виразника і захисника інтересів членів колективу, вимагають у першу чергу вмілого поєднання у своїй роботі власних і колективних інтересів. Він повинен сприяти творчому зростанню підлеглих, створюючи для цього відповідні умови, добре знати мотиваційну структуру працівників, бути психологом людської душі [4, с. 60].
На жаль, незважаючи на попереднє опрацювання, дослідники сфери лідерства дійшли спільної думки щодо набору якостей, обов'язково притаманних ефективному керівникові. Дійсно, в різних ситуаціях менеджери виявляють різні особисті якості. Понад те, людина не спроможна стати ефективним керівником лише тому, що вона володіє деяким набором особистих якостей. Цей висновок останніх досліджень науковців-біхевіористів часто наводиться як доказ того, що ефективність керівництва має ситуаційний характер. Тобто, в різних виробничих ситуаціях вимагаються різні здібності і якості, а, отже, менеджер повинен володіти творчою адаптивністю і мати систему автодидактичних здібностей. При цьому, структура особистих якостей керівника повинна варіюватися і співвідноситися з особистими якостями і діяльністю його підлеглих.
Розчарування у підході до лідерства з позицій особистих якостей в останній час посилилося і це підштовхнуло науковців до вивчення проблеми лідерства, зосередивши свою увагу на поведінці керівника. Згідно з поведінковим підходом, ефективність лідера визначається не особистими якостями керівника, а манерою поведінки щодо підлеглих. Поведінковий підхід просунув вивчення лідерства, зосередивши увагу на фактичній поведінці керівника, який бажає спонукати людей на досягнення цілей організації. Проте основний недолік цього підходу полягає у припущенні, що повинен існувати один оптимальний стиль керівництва. Однак, численні результати досліджень вчених-біхевіористів підтверджують, що не може існувати одного "оптимального" стиля керівництва. Отже, можна зробити висновок про те, що у сучасних умовах оптимальний стиль лідерства мінливий, який творчо використовується залежно від конкретної ситуації і застосовує безліч методів і форм впливу на підлеглих [3, с. 244].
Сфера впливу неформального лідера може виходити за адміністративні межі формальної організації. Чинники, що визначають можливість стати лідером наступні: вміння користуватися владними повноваженнями, професійна компетентність, організаційні здібності, високі моральні якості, харизматичний вплив та інші якості і можливості. Особливо важливою складовою психологічної структури особистості лідера є спроможність раціонально використовувати надану владу. Влада - це можливість впливати на колектив, ситуацію і поведінку окремих особистостей завдяки наданим вищим керівництвом офіційних повноваженям. Форм влади багато, але наявність реальної влади залежить не тільки від формальних повноважень, які визначені посадою, а і від особистого авторитету керівника. Авторитет - це форма влади, яка заснована на загальному визнанні, заслуженій довірі у членів колективу (групи). Він прямо пов'язаний із взаємовідносинами керівника і
Loading...

 
 

Цікаве