WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Управління прибутком - Реферат

Управління прибутком - Реферат

їхній ріст, провокує акціонерів на підвищення ціни акцій.
Противники теорії Модільяні - Міллера вважають, що дивідендна політика впливає на величину сукупного багатства акціонерів. Основним ідеологом другого підходу до проблеми вибору дивідендної політики є М. Гордон.Основний його аргумент виражається крилатою фразою "Краще синиця в руці, ніж журавель у небі" і полягає в тому, що інвестори, виходячи з принципу мінімізації ризику, завжди віддають перевагу поточним дивідендам, а не можливим майбутнім, так само, як і можливому приросту акціонерного капіталу. Крім того, поточні дивідендні виплати зменшують рівень невизначеності інвесторів щодо доцільності і вигідності інвестування в дане підприємство. Навпаки, якщо дивіденди не виплачуються, невизначеність зростає, зростає і прийнятна для акціонерів норма доходу, що приводить до зниження ціни акціонерного капіталу.
Можна сказати, що другий підхід є більш розповсюдженим. Разом з тим визнається і той факт, що якогось єдиного формалізованого алгоритму у виробленні дивідендної політики не існує - вона визначається багатьма факторами, у тому числі і важко формалізованими, наприклад, психологічними. Тому кожне підприємство повинно вибирати свою суб'єктивну політику виходячи насамперед із властивих йому особливостей. Можна виділити дві основні інваріантні задачі: максимізація сукупного надбання акціонерів; достатність фінансування діяльності підприємства. Ці задачі є пріоритетними при розгляді всіх основних елементів дивідендної політики: джерел дивідендів, порядку їхньої виплати, видів дивідендних виплат і ін.
Величина чистого прибутку будь-якого підприємства піддається коливанням. Не виключена також ситуація, коли підприємство може певний час працювати зі збитком. Ухвалення рішення про розмір дивідендів у будь-якому випадку є непростим завданням. По-перше, в умовах ринку завжди є можливості для розширення виробничих потужностей та участі у нових інвестиційних проектах. По-друге, нестабільність виплати дивідендів, різка зміна їхньої величини приводять до зниження курсової вартості акції. Саме тому у світовій практиці розроблені різні варіанти дивідендних виплат. Деякі з них.
Методика постійного процентного розподілу прибутку.
Як відомо, чистий прибуток розподіляється на виплати дивідендів за привілейованими акціями (Дпа) і прибуток, доступний власникам звичайних акцій (Поа). Останній, у свою чергу, розподіляється рішенням зборів акціонерів на дивідендні виплати за звичайними акціями (Доа) і нерозподілений прибуток (ПН).
Одним з основних аналітичних показників, що характеризують дивідендну політику, є коефіцієнт "дивідендний вихід", що являє собою відношення дивіденду за звичайними акціями до прибутку, доступного власникам звичайних акцій (у розрахунку на одну акцію). Дивідендна політика постійного процентного розподілу прибутку припускає незмінність значення коефіцієнта "дивідендний вихід", тобто
. (3.8)
Дана методика супроводжується значною варіацією дивіденду за звичайними акціями, що, як відзначалося вище, може приводити до небажаних коливань ринкової ціни акцій. А саме зниження виплачуваного дивіденду викликає падіння курсу акцій.
Методика фіксованих дивідендних виплат.
Ця політика передбачає регулярну виплату дивідендів на акцію в незмінному розмірі протягом тривалого часу безвідносно до зміни курсової вартості акцій. Якщо фірма розвивається успішно і протягом ряду років доход на акцію стабільно перевищує деякий рівень, розмір дивідендів може бути підвищений. Визначаючи розмір фіксованого дивіденду на деяку перспективу, компанії як орієнтир нерідко використовують прийнятні для них значення показника "дивідендний вихід". Дана методика дозволяє деякою мірою нівелювати вплив психологічного фактора й уникнути коливання курсових цін акцій, характерного для методики постійного процентного розподілу прибутку.
Методика виплати гарантованого мінімуму і екстрадивідендів.
Ця методика є розвитком попередньої. Компанія виплачує регулярні фіксовані дивіденди, однак періодично (у випадку успішної діяльності) акціонерам виплачуються екстрадивіденди. Термін "екстра" означає премію, нараховану до регулярних дивідендів. Вона має разовий характер, тобто одержання її в наступному році не обіцяється. Більш того, тут також рекомендується використовувати психологічний вплив премії - вона не повинна виплачуватися занадто часто, оскільки в цьому випадку стає очікуваною, а сама методика виплати екстрадивідендів стає марною. Дані про премію також публікуються у фінансовій пресі.
Методика виплати дивідендів акціями.
При цій формі розрахунків акціонери одержують замість грошей додатковий пакет акцій. Причини її застосування можуть бути різними. Наприклад, компанія має проблеми з готівкою, її фінансове становище не дуже стійке. Щоб хоч якось уникнути невдоволення акціонерів, правління компанії може запропонувати виплату дивідендів додатковими акціями.
Можливий і другий варіант: фінансове становище компанії стійке, більш того, вона розвивається швидкими темпами, тому їй потрібні засоби на розвиток - вони і надходять до неї у вигляді нерозподіленого прибутку. Нарешті, можливі і такі причини, як бажання змінити структуру джерел чи засобів, бажання наділити успішно працюючий вищий управлінський персонал акціями для того, щоб "прив'язати" їх до фірми і тим самим стимулювати їх ще більш активну роботу, і т.п.
При цій методиці акціонери на ділі практично не одержують нічого, оскільки виплачений їм дивіденд дорівнює за величиною зменшенню належних їм засобів, капіталізованих в акціях і резервах. Кількість акцій збільшилася, валюта балансу не змінилася, тобто вартісна оцінка активів на одну акцію зменшилася. Проте до деякої міри цей варіант влаштовує й акціонерів, оскільки вони все-таки одержують цінні папери, що можуть бути при необхідності продані ними за готівку.
ЛIТЕРАТУРА
1. Конституція України.-К., 1996.
2. Закон України "Про власність" // Відомості Верховної Ради України.- 1991-№20.
3. Закон України "Про підприємництво" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14.
4. Закон України "Про господарські товариства" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49.
5. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом". 784-ХІУ від 30.06.1999.
6. Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" // Урядовий кур'єр. - 1994. - № 31-32.
7. Закон України "Про банки й банківську діяльність" // Урядовий кур'єр від 17.01.2001.
8. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991.
9. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" // Інформаційний бюлетень. Асоціація українських банків. - 1996.- №12.
10. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом - М.: Финансы и статистика, 1995.
Loading...

 
 

Цікаве