WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Управління прибутком - Реферат

Управління прибутком - Реферат

до надходження коштів від дебіторів за реалізовану їм готовупродукцію. Принципова формула, за якою розраховується тривалість операційного циклу підприємства (ПЦ), має наступний вигляд:
ПЦ = Пда + Ппз + Пнп + Пгп + Пдз, (3.1)
де Пда - період обороту грошових активів;
Ппз - період обороту виробничих запасів (сировини,
матеріалів);
ПНП - період перебування оборотних активів у формі незавершеного виробництва продукції;
Пгп - період обороту запасів готової продукції;
Пдз - період інкасації дебіторської заборгованості.
Слід зазначити, що в процесі операційного циклу споживаються не тільки оборотні, але і позаоборотні активи, а також витрати живої праці. Але дві останні групи ресурсів у процесі одного операційного циклу споживаються лише частково, у той час як оборотні активи - цілком. Це і визначає вибір періоду повного обороту оборотних активів як вимірник тривалості одного операційного циклу підприємства.
З урахуванням послідовності здійснення операційної діяльності, її циклічності, особливостей нормування доходів і витрат, а також інших факторів, процес формування різних видів операційного прибутку може бути представлений у наступному вигляді (рис. 3.2). З наведеної схеми видно, що в процесі здійснення операційної діяльності формуються три види операційного прибутку.
Механізм керування операційним прибутком будується з урахуванням тісного взаємозв'язку цього показника з показниками обсягу реалізації продукції, доходів і витрат підприємства. Система цього взаємозв'язку, що одержала назву "взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації і прибутку" [Соst-Vо1umе-Рrofit Rе1аtiоns, СVР], дозволяє виділити роль окремих факторів у формуванні операційного прибутку і забезпечити ефективне керування цим процесом на підприємстві.
Рисунок 3.2 - Схема формування різних видів операційного прибутку підприємства.
У системі господарської діяльності підприємства, що забезпечує формування його прибутку, визначене місце займає інвестиційна діяльність, що характеризує процес обґрунтування і реалізації найбільш ефективних форм вкладень капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. Економічний розвиток підприємства, що обумовлює ріст суми прибутку, його інвестиційна активність є взаємообумовленими процесами. Тому відповідна частина прибутку повинна спрямовуватися на забезпечення інвестиційної діяльності.
Основу інвестиційної діяльності підприємства становить реальне інвестування. Саме цей напрямок інвестиційної діяльності дозволяє підприємству розвиватися найбільш високими темпами, освоювати нові види продукції і підвищувати її якість, успішно проникати на нові товарні і регіональні ринки. На більшості підприємств реальне інвестування є в сучасних умовах єдиним напрямком інвестиційної діяльності. Вибір конкретних форм реального інвестування підприємства визначається завданнями галузевої, товарної і регіональної диверсифікованості його діяльності, можливостями впровадження нових ресурсів і трудозберігаючих технологій, а також потенціалом формування інвестиційних ресурсів.
Усі форми запланованих реальних інвестицій підприємства розглядаються як сукупність його реальних інвестиційних проектів. Підготовка таких проектів до реалізації вимагає попереднього обґрунтування доцільності їхнього здійснення й ефективності, що досягається.
Для таких форм реального інвестування, як відновлення окремих видів устаткування, придбання окремих видів нематеріальних активів, збільшення матеріальних оборотних активів, що, як правило, не вимагають високих інвестиційних витрат, обґрунтування інвестиційних проектів носить форму внутрішнього службового документа (доповідної записки, замовлення і т.п.), у якому викладаються мотивація, об'єктна спрямованість і обсяг інвестування, а також очікувана його ефективність. Для великих реальних інвестиційних проектів обґрунтування доцільності їхньої реалізації пов'язане з розробкою бізнес-планів.
Фінансові інвестиції, як правило, забезпечують нижчий рівень прибутку, ніж функціонуючі операційні активи підприємства. Вони формують додатковий його приплив у періоди, коли тимчасово вільний капітал не може бути ефективно використаний для розширення операційної діяльності. Тому фінансові інвестиції розглядаються як активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу або як інструмент реалізації стратегічних цілей, пов'язаних з диверсифікованістю операційної діяльності підприємства.
Вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів спрямоване насамперед на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним видом грошових інструментів інвестування є депозитний внесок у комерційних банках. Як правило, ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу і її головною метою є генерування інвестиційного прибутку.
Вкладення капіталу в дохідні види фінансових інструментів як форма фінансових інвестицій є найбільш масовою і перспективною. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних паперів, що вільно обертаються на фондовому ринку. Використання цієї форми фінансового інвестування пов'язане з широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як його інструментів інвестування, так і щодо його термінів. Основною метою цієї форми фінансового інвестування також є генерування інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для установлення форм фінансового впливу на окремі компанії при рішенні стратегічних задач (шляхом придбання контрольного чи достатньо вагомого пакета акцій). Спрямованість фінансових інвестицій підприємств останнім часом усе більше орієнтується на фондові інструменти. Різні інструменти фондового ринку становлять зараз до 80% загального обсягу фінансових інвестицій підприємства. Це визначає необхідність більш докладної характеристики інвестиційних якостей окремих фондових інструментів інвестування (див. главу 6).
Головне завдання фінансової діяльності підприємства - формування додаткового прибутку в процесі залучення зовнішнього капіталу - реалізується різними методами. Одним з основних механізмів реалізації цього завдання є "фінансовий леверидж".
Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових засобів, що впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Інакше кажучи, фінансовий леверидж являє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою позикових засобів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє йому одержати додатковий прибуток на власний капітал.
Показник, що відображає рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових засобів, називається ефектом фінансового левериджа. Він розраховується за наступною формулою:
ЕФЛ=(1-Снп) х (КВРа-ПК) х ЗК/СК, (3.2)
де ЕФЛ - ефект фінансового левериджа, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного
Loading...

 
 

Цікаве