WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМенеджмент → Наука і мистецтво управління - Реферат

Наука і мистецтво управління - Реферат


Реферат на тему:
Наука і мистецтво управління
Зміст
Вступ 2
1. Стилі управління 4
2. Традиційний менеджмент 5
3. Сучасний менеджмент 6
4. Система менеджменту 7
Висновок 10
Список використаної літератури 11
Вступ
За останні десять-п'ятнадцять років поняття "менеджмент" як особливий рід і галузь людської діяльності міцно увійшло в Україні в лексикон значної частини населення.
У чому ж полягає суть цього поняття?
За оксфордським словником англійської мови, МЕНЕДЖМЕНТ - це:
1. Спосіб (манера) поводження з людьми;
2. Влада і мистецтво управління;
3. Відповідне вміння й адміністративні навички;
4. Правила та прийоми ділового спілкування;
5. Орган управління;
6. Адміністративна одиниця.
Жодне з наведених тлумачень не розкриває змісту терміна "менеджмент", але усі разом вони наближають до розкриття його сутності.
Менеджмент - це управління. За певного спрощення між поняттями менеджменту й управління можна поставити знак рівності. А якщо не спрощувати, поняття менеджменту є глибшим і ємнішим, бо включає не тільки науку управління, функції управління, владу управління, а й мистецтво управління. У вільній економіці управління не може грунтуватися лише на владі керівництва, де головне - авторитет посади. Мистецтво управління - ось його основа, а це - авторитет особистості. Тому менеджмент - не знеособлений інструмент управління, а такий, а такий що передбачає його центральну фігуру - менеджера, професіонала, який оволодів науковими основами управління шляхом осягнення комплексу наук, включаючи науки про людину, без чого ефективне управління неможливе. Можна погодитися з твердженням, що менеджмент - це міждисциплінарна сфера знань, "управлінська думка", що поєднує науку, досвід, ноу-хау, управлінське мистецтво.
Менеджмент - це система, що передбачає здійснення способів, методів, принципів управління, уміння спрямовувати працю людей, їх знання, досвід, інтелект на поставлення поставлених цілей. Система не стала, а постійно змінювана. Це процес узгодження діяльності людей, об'єднаних в організацію для досягнення загальної мети. І тут без мистецтва управління не обійтися.
Існують два підходи до людини з погляду її ставлення до праці.
Один із основоположників теорії сучасного менеджменту Мак-Грегор поділяв людей на дві групи - X та Y . Люди групи X- споконвічно ліниві, безініціативні, постійно прагнуть ухилятися від роботи, уникнути відповідальності, як спрямувати діяльність таких людей на досягнення загальної мети? Адміністративними методами. Суворий контроль їхньої діяльності, ретельна регламентація робочого часу, особливо якщо на фірмі переважає погодинна форма оплати праці. Отже , без ієрархічного апарату управління не обійтись. Люди групи Y - радше працьовиті , ніж ліниві. Поміж них чимало трудоголіків. Вони цілком віддаються трудовому процесу, особливо, якщо він творчий, не рутинний, бо головне для них -реалізувати свій творчий потенціал, свої здібності. Для таких важливо створити атмосферу максимальної самостійності, ініціативи, виключаючи дріб'язкову регламентацію. І віддача для фірми не забариться. Такій (суто умовній) класифікації відповідають два стилі управління.
Стиль управління
Адміністративно - командний стиль - це дотримання суворої ієрархії управлінського апарату; контроль та регламентація діяльності організацій нижчого підпорядкування; відповідальність їх перед вищими; людина - простий виконавець команд вищого органу. Ініціатива карається. Пріоритет такого стилю - виконання планів виробництва будь-якою ціною, а плани - це, насамперед, обсяг. Якість, умови праці - вторинні. Такий стиль управління породжував особливий шар керівників, для яких головне план.
Демократичний стиль (його ще називають партисипативним - від англ. participate- брати участь) орієнтується на максимальну самостійність усіх ланок структури управління. Зацікавленість і відповідальність - дві сторони одного процесу. Спонукальні мотиви - матеріальні та моральні стимули, відданість фірмі, суспільна значущість виконування роботи. Пріоритети - якість діяльності і продукції, отже - орієнтація на споживача. Демократичний принцип управління знаходить своє вираження у сентенції "головне багатство фірми - її люди ". Але найчастіше кожна людина - це водночас і X , і Y . У цьому й полягає складність. Без мистецтва управління спрямувати таких людей на працю іноді неможливо.
Отже, менеджмент - це вміння визначати стратегічні й тактичні цілі фірми, організувати персонал на їхнє виконання. Використовуючи чинники виробництва та мотиви поведінки людей. Об'єктивна основа менеджменту - відокремлення управління від власності. Звідси і відмінності підприємства від менеджменту.
Інтереси менеджера невіддільні від інтересів колективу фірми. Він такий же найманий робітник, як кожен з персоналу фірми. Звичайно, талановитий менеджер - золотий фонд фірми, бізнесу взагалі, бо він не тільки управляючий, а й неформальний лідер завдяки авторитету особистості. Він умілий дипломат, чуйний вихователь і, безумовно, новатор, націлений на інновації. Але так було не завжди. Ці якості менеджера викристалізувалися у 80-90-ті роки ХІХ століття, коли змінилася концепція менеджменту. Як будь-яке суспільне , явище він пройшов у своєму розвитку низку етапів. Великі успіхи управлінської думки і практики були досягнуті ще в Давньому Шумері та сформульовані в законах царів Хаммурапі та Навуходоносора. Усього до нової ери фахівці нараховують три управлінські революції. Четверта відбулася в ХVІІ-ХVІІІ столітті, коли почав формуватися капіталізм і визначився індустріальний тип виробництва. Саме тоді й відбулося відокремлення управління від власності. Управління, ставши професійним заняттям, поступово перетворюється на менеджмент. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття формується концепція, що започаткувала управлінську революцію - теорія раціональної бюрократії Макса Вебера. Вона була реакцією на інтенсивний розвиток промисловості. У цей час народжувалися великі ієрархічні структури, визначалися посадові обов'язки менеджерів, управлінська діяльність набула особливого соціального статусу, підвищилися її значущість і відповідальність.
Традиційний менеджмент
Проривом у сфері управління вважається концепція наукового управління Фредріка Тейлора, засновника школи наукового менеджменту. У межах твердого раціоналізму він сформулював основні принципи системи управління індивідуальною працею робітників: детальне дослідження трудових процесів, нормування на основі безпосереднього виміру витрат робочого часу за допомогою хронометражних спостережень; спеціальнасистема відрядної заробітної плати: методом добору, навчання та тренування робітників; підвищення та розподіл відповідальності за наслідками роботи між менеджерами та робітниками.
Наступний крок у розвитку науки і практики менеджменту як школи людських відносин і поведінкових наук - концепція класичної школи адміністративного управління. Її творця Анрі Файоля вважають батьком менеджменту. Він виклав принцип управління, визначив характерні види діяльності керівників - планування, організацію, керівництво, координацію та контроль. Мають певний інтерес для сьогоденної практики такі принципи:
1. кожному працівнику - делегування повноважень, достатній для того, щоб бути відповідальним за виконання роботи;
2. інтереси організації переважають над інтересами індивіда;
3. працівники отримують справедливу винагороду за свою працю;
4. ініціатива заохочується;
5. гармонія інтересу персоналу й організації забезпечує єдність зусиль, у єдності - сила.
Анрі Файоль при створенні своєї концепції започаткував кількісний, системний, ситуаційний підходи.
Для шкіл менеджменту характерне дослідження поведінки людей в організації, її мотивації, проблеми лідерства: адже головний ресурс
Loading...

 
 

Цікаве